Про ПІСІ і не тільки

Часто чую: “Не хочу псувати українську мову, тому говорю російською”. Мовляв, якби вмів говорити мовою Стефаника, тоді – інша справа. А то скажеш дурницю, усі сміятимуться, особливо Троль Кумле (ну, це я вже не чув, але грішним ділом люблю посміятися з усіляких дурощів, це правда). Отже, виходить, що я відлякую людей від української мови?
Не годиться так, слово честі. І я вирішив пошукати – чи всі, хто говорить і пише російською, робить це настільки бездоганно? А почав з колег-видавців, бо кому ж, як не їм, показувати приклад у мовному питанні.
І от, яку книжку мені вдалося відшукати:

“ПРО ПІСІ. Намалюй та обведи” – написано на обкладинці дитячої книжки. Зізнаюся, я одразу вирішив, що це – книжка зі статевого виховання. З цього видання ваш малюк не тільки довідається усе власне ПРО ПІСІ, але й навчиться їх правильно малювати. І справді – остогидли вже примітивні малюнки на парканах, треба підвищувати кваліфікацію юних художників.

 

Але мій друг-програміст заперечив – це, певно, книжка про персональні комп’ютери, (англійською коротко РС, себто ПіСі ). Справді, у 4-5 років дитині треба давати основи програмування, але в ігровій формі, зокрема через малюнки. Особливо, коли у дитячому садочку чи школі немає комп’ютера.

 

Отже я завагався, відкрив книжку, а там – ви не повірите! – ПРОПИСИ!!! Тобто посібник, який навчає дітей писати. Отаке!

 

Причиною моєї помилки став зайвий пробіл у назві. І тут справді винен комп’ютер, який його поставив. А може, й не комп’ютер, може це старий Кумле зациклився на сексі (що поробиш – сивина в бороду, біс самі знаєте куди).

 

Однак не тільки видавці пишуть дурощі. Від них не відстають і журналісти, що пишуть про книжки. Ось який текст трапився мені на сайті newsru.com у повідомленні про знахідку невідомого роману Дюма-батька: "Последний рыцарь" Дюма будет интересен не только любителям приключенческого жанра, но также и литературоведам. По его мнению, новинка является продолжением романов "Белые и голубые" и "Компаньоны Жею"

 

Сенсація? Аж дві. Бо читачі не знайомі не тільки з “Останнім лицарем”, але й з “Компаньйонами Жею”. Ви читали цей роман Дюма? І я не читав. Проте з дитинства пам’ятаю книжку “Соратники Иегу” у російському перекладі, яку брав у районній бібліотеці. В ній йшлося про таємну організацію “свідків Єгови”, яка робила свої секретні справи у Франції. Залишимо на совісті радянського перекладача та радянських цензорів оте “Иегу” – вони, звичайно, не могли допустити згадки Божого Імені на обкладинці. Однак як можна працювати журналістом у відділі культури і не бути знайомим із творчістю Дюма-батька? Згоден, що цей роман не є найвідомішим, але я знайшов понад 3000 посилань на нього в Інтернеті, то що ж заважало журналісту зробити те саме?

 

От бачите, російська мова насправді є ще складнішою. А якщо взятися за правопис – тут вже справді, краще жувати ніж писати. Втім, це не заважає деяким нашим діячам псувати велику мову Толстого своїми язиками. От тепер сиди і думай, чи це добре, що вони жаліють мову Шевченка, чи ні.

 

Але я їх жаліти не збираюся і вам не раджу. Пишіть мені про всі помилки, які побачите навкруги себе, потіште старого троля, а я потішу решту читачів.
Адже саме для цього і існую я,

 

Ваш навіки
Троль Кумле