Про двомовність та українізацію

Політики бавляться – у нас чуби тріщать. Оце знову захищають російську мову, неначе на неї хтось нападає. І того не розуміють, що дво-, або три-чотири-п’ятимовність – це справжня кара для нормальної людини. Ще раз у цьому я пересвідчився під час поїздки до Херсона на виставку “Книжковий салон”. Заїжджаємо до міста і раптом бачимо рекламу:
Ви любите сваритися? А ваша подруга? Так отож, коли вам щось потрібно для сварки – ласкаво просимо до Херсона. Тут ви зможете купити недорогий і не дуже травматичний посуд, а також макогони, рогачі, гарячі пательні під власну руку і на голову свого чоловіка. Для подружніх пар, які обирають більш ніжні способи сварки, продавці порекомендують подушки з легким пухом, які не пошкодять голови коханих, але дадуть їм відчути всю силу ваших емоцій. Отже – ті, хто любить сваритися, віднині матимуть повний сервіс.
Чи я щось наплутав? Чи у Херсоні порушують закон про рекламу і пишуть російською? Ні, не схоже. Бо якби це був російський текст, слово “всё” писали б як годиться, через ё. “Всё для сварки”. Тоді зрозуміло, що йдеться про зварювання. А інакше – без сумнівів. Сварка – вона сварка і є.
Літера “ё” у російській мові традиційно упосліджена, її доля не менш трагічна, ніж у нашої “ґ”, але про це іншим разом. Перед нами – яскравий приклад двомовності з усіма її перевагами. Біда херсонських рекламістів у тому, що не знаючи української, вони вважають, ніби знають російську. У більшості випадків, на жаль, безпідставно. Найчастіше йдеться не про двомовність, а про безмовність.
Інший приклад двомовності демонструє нам міністр освіти Станіслав Ніколаєнко. Читаю, наприклад, на сайті Кореспондент.net: “Під час поїздки Главу держави супроводжують міністр закордонних справ Арсеній Яценюк, міністр освіти та науки Станіслав миколаєнко”. Редактори сайту українізували міністра і написали з маленької літери – мабуть, за те, що він намагався ввести обов’язкове вивчення російської. Але, якщо поміркувати: звідки могло взятися прізвище “Ніколаєнко”? Закінчення – українське, але українською Микола залишається Миколою, навіть у випадку Миколая. Значить предки пана Станіслава намагалися вислужиться перед імперією і поміняли написання прізвища, сподіваючись на те, що їх вважатимуть “своїми”. Як бачите, нащадок іде проторованою стежиною і не полишає спроб підлабузнитися до “старших братів”. Слава Богу, хоч до нового парламенту не потрапив.
Але найкращий приклад двомовності я залишаю вам для особистого дослідження. Що цікаво – йдеться про спадщину українсько-російського Миколи Гоголя. Той-таки сайт Кореспондент.net повідомляє: “У Росії зняли "ужастик" за мотивами повісті Гоголя”. Намагаючись переказати сюжет фільму, журналіст пише буквально таке: “З наміром швидше ОБРОБИТИСЯ з дорученням, від якого Айван не в захваті, він вирушає в дорогу…Великий аматор жіночого товариства, він пускає в хід УСЯ СВОЯ ЧАРІВНІСТЬ і ШВИДКА зустрічає взаємність.”
От бачите, як пощастило Гоголю. Якщо його сюжет переповідали такі ж письменні люди, як ті, що працюють на “Кореспонденті” (а судячи з переказаного сюжету, так воно і є), Микола Васильович у труні перекидається. І не дивно – намагання служити одночасно двом панам рано чи пізно вилазить боком.

Ну, а в мене є тільки один пан – це ви, шановні мої читачі. І я служитиму вам скільки зможу, але й ви мені допомагайте – пишіть про “здібні булочки”, що трапляються на очі. Посміємося разом.

Щиро ваш
Троль Кумле.

Троль Кумле: