Безкрайня плоть

Зізнаюся щиро – не так вже й часто мене радують молоді письменники. Переважно через те, що у видавництвах працюють редактори, і здебільшого кваліфіковані. Але криза не жартує, і видавці починають заощаджувати. В результаті виходить смішно – а може, це навмисне, щоб кризу легше пережити?

.

Потрапила мені до рук дебютна книжка львів’янок Олени та Юлії Черніньких «Хутір розбещених душ», видана у «Піраміді». Гарна книжка, та й авторки гарні, судячи з фотографій (а точніше, їхніх половинок) на четвертій сторінці обкладинки. Зрадів старий Кумле і став собі читати. Читайте і ви.

«Цнотливість у наші дні – це щось еластичне та соромітне, щось на кшталт шкіри на крайній плоті, яку, придурюючись порядним, можна відтягувати у різні боки, прикриваючи свої справжні вади. Але це не буде мати  аніякогісінького сенсу. Усе одно вилізе істинна сутність. Тому не варто прикриватися тією жалюгідною розтягнутою шкіркою. Найрадикальніше – вирішити це питання на іудейсько-мусульманський манер: через обрізання. Зніміть маски, лицедії! Опустіть крайню плоть зі своїх облич!» – так починається перша глава.

 

Отже, шановні мої читачі, давайте вчинимо так, як порадили юні авторки і спробуємо «опустити крайню плоть зі своїх облич». Спробували? Отож. Я теж не наважився. Якщо вже крайня плоть виросла на обличчі – нехай собі буде, врешті-решт, що правда – то гріх.

 

Турбує інше. Я грішним ділом спробував на дозвіллі втілити іншу ідею сестер Черніньких і цю саму крайню плоть «відтягувати у різні боки, прикриваючи свої справжні вади». Але знову не вийшло. Можливо, через те, що я не зміг при цьому «придурюватися порядним»? А може, я не все знаю про можливості застосування крайньої плоті? У такому випадку прошу Олену та Юлю Черніньких просвітити мене і показати, що вони мали на увазі. Готовий приїхати до них у Львів чи будь-яку іншу точку України – цікаво ж справді.

 

Оце мені скажуть – ти знову чіпляєшся до людей. Попередили ж: це роман-гротеск, який написано у стилі буфонадної містики. А у мене назустріч питання: крайня плоть на обличчі – це містика чи буфонада? А може, гротеск? Чи то містикою є прикривання крайньою плоттю своїх справжніх вад? «Але це не буде мати аніякогісінького сенсу. Усе одно вилізе істинна сутність» – пишуть сестри Чернінькі, і тут важко з ними не погодитися.

 

Як не прикро це писати, книжка «Хутір розбещених душ» взагалі наводить на сумні думки. Наприклад, головний герой на ім’я Фодик, перу якого належить наведена цитата про крайню плоть, окрім суто чоловічих забавок з її відтягуванням мріє також про «світ, де у жінки не буде вагіни та власного авто, яке би вона могла виманити у грошовитого старця». Як вам це? Крий Боже – якщо з відсутністю авто я якось іще можу змиритися, то решта… Крім того мене турбує словосполучення «грошовитий старець», адже старець – це або стародавній мудрець або ж звичайний жебрак, який просить або ж старцює – так, це однокорінні слова. Тому «грошовитий старець» – явище непересічне. А вже ребус із власним авто, яке жінка не матиме, але все одно буде виманювати у цього самого старця, розгадуйте самі. Це мені не до шмиги.

 

Ганьба, пані і панове! Вперше у житті ваш вірний Троль Кумле відмовляється продовжувати свою роботу і здолавши дві перші сторінки, закриває книгу. Бо далі вже не обійтися без сеансу психоаналізу – а це робота доктора Трепанатора, не хочу забирати у людини хліб.

 

Єдине, що тішить – авторки не забулися попередити: «Будь-які збіги з реальними людьми та подіями – випадкові». А отже за свою крайню плоть можна бути спокійним, втім, як і за вагіни, авто, грошовитих старців та інше жіноче причандалля.

Тримайтеся!

Щиро ваш Троль Кумле

P.S. І все-таки, як можна прикрити свої вади крайньою плоттю? Навіть на думку не спадає. Може, авторки допоможуть старому тролю розібратися у цьому складному питанні?