Юліуш Словацький: наш польський Гоголь

Україна широко відзначила 200-літній ювілей Гоголя. Власне, святкування триває. В кінотеатрах демонструють фільм «Тарас Бульба» (правда, знятий росіянами), проходять різноманітні гоголівські заходи, вийшли друком твори письменника українською мовою. У цій метушні, часто комічній, з якої би, певно, посміявся сам Гоголь, забулося, що цього року маємо ще один 200-літній ювілей – Юліуша Словацького. Юліуш Словацький у світовому літературознавстві вважається одним із найвизначніших представників слов’янських літератур. Цей поет і драматург – поруч із Адамом Міцкевичем – є засновником польського романтизму, його творчість мала величезний вплив на розвиток літератури Польщі.

 

Юліуш Словацький, як і Гоголь, мав українські корені й писав про Україну. До того ж глибше, ніж Гоголь, осмислював українські проблеми. На жаль, про Словацького в нас знають набагато менше, ніж про Гоголя. І лише деякі його твори перекладені й видані українською мовою.

 

Такі схожі долі

 

Гоголь і Словацький народилися не лише в один і той же час. У їхніх долях було чимало подібних моментів – походили вони з провінційних дрібношляхетських родин, в яких перемішалася українська й польська кров. Корені цих родин були на Волині. Між батьком і матір’ю як Гоголя, так і Словацького була помітна різниця у віці. До того ж і один, і другий письменник втратив батька дуже рано. Гоголь і Словацький отримали приблизно однакову освіту, намагалися робити кар’єру у столичних містах (один – у Петербурзі, другий – у Варшаві). У літературі письменники належали до «романтичної школи». На їхні життя й творчість помітно вплинуло польське Листопадове повстання 1830 р. Правда, тоді як Словацький став революціонером, а його вірш «Богородице, сталося диво!» перетворився на гімн польських повстанців, то Гоголь, навпаки, став контрреволюціонером. Він навіть відмовився від польської частини свого прізвища – Яновський.

 

Гоголь і Словацький довгий час жили за кордоном. Перший – подорожуючи, другий був змушений емігрувати. Місця їхнього закордонного перебування сусідили – Франція (Париж) та Італія. Обидва здійснили подорож до Святої землі, в Єрусалим. У зрілому віці Гоголь та Словацький відзначалися глибокою релігійністю, містицизмом. Так само обидва вони мали серйозні проблеми зі здоров’ям. Зрештою, і один, і другий не знали родинного щастя й померли приблизно в однаковому віці (їм було близько сорока років).

 

Польський письменник, родом із Волині

 

Біографія Гоголя відома чи не кожному українцю ще зі шкільної лави, чого не скажеш про Словацького. Народився він 4 вересня 1809 р. в містечку Кременці на Волині. Його батько був викладачем польської мови у Вищій волинській гімназії (Кременецькому ліцеї). Мати походила з дрібношляхетської волинської, власне, української, родини, представники якої дотримувалися східного (уніатського) обряду. Незважаючи на те, що у Кременці Словацький жив недовго, спогади про місто залишилися в нього на все життя, а кременецькі мотиви часто звучать у творах письменника. Зокрема, він писав, що велике враження на нього в дитинстві справили місцеві колядки й ходіння з вертепом, і саме їм він зобов’язаний своїм «шекспірівським запалом».

 

У Кременецькому ліцеї Словацький вчився недовго. Освіту здобував у Вільно, в місцевому університеті. Проте віленські мотиви помітно поступаються у творчості письменника мотивам кременецьким.

 

У 1829 р. Словацький переїхав до Варшави, де працював у Комісії доходів та скарбу. Тут він написав низку поетичних та драматичних творів. Серед них – поему «Змій», де в романтичному дусі змальовані українські козаки. Поет цілком свідомо творив козацький міф, який пізніше (правда, в дещо іншому плані) розвивали і Гоголь, і Шевченко. Наведу лише один уривок зі «Змія»:

 

Гей! Далеко Чорне море,

Чайки плинуть у тумані;

Пальми й замки на Боспорі –

Мов комиш густий в лимані.

І горять, як очерети,

Як трава суха на схилі,

Грізні щогли її мінарети.

Линьте, чайки! Грайте, хвилі!

Гей, козак паном

Хвиль з ранніх літ.

Гей, у похід! Гей, у похід!

З нашим гетьманом,

Гей, у похід.

 

Чи не бачите ви тут паралелей із Шевченковим «Гамалією»? Правда, ця поема Шевченка писалася років із десять пізніше «Змія». Показово, що саме «Змій» відкривав двотомну збірку творів Словацького, видану в Парижі 1832 року.

 

Великий вплив на Словацького, як уже зазначалося, мало Листопадове повстання. Він, не вагаючись, приєднався до революціонерів і надихав їх своїми віршами. Проте повстання закінчилося поразкою, і письменник опинився в еміграції. Переважно він жив у Парижі, який став головним осередком польських емігрантів. Тут були написані й видані основні твори Словацького: поезії, поеми, драми.

 

Помітне місце у творчості письменника посідала українська проблематика. Словацький намагався осмислити непрості стосунки українців та поляків. І в цьому осмисленні випередив свій час. Можливо, якби прислухалися до голосу поета, польський та український народ могли б уникнути непотрібних непорозумінь. Але…

 

Словацький у своїх творах давав зрозуміти, що має дві батьківщини – Україну і Польщу. Як тут не пригадати «двоєдушшя» Гоголя, коли він писав, що має дві душі – російську та українську. І все ж для Словацького Україна – первинна, «давня» батьківщина. Він прагнув з’єднати їх «в одну потугу». Хоча розумів: ця справа майже нереальна. У одній із найбільших поем Словацького, «Беньовський», де часто піднімається проблема українсько-польських взаємин, читаємо наступні слова-звернення до України:

 

Моя вітчизно давня! Я стою

В твій смертний лик вчарований без тями;

Ти зваблювала молодість мою

На давній шлях сумний між цвинтарями.

 

Для Словацького Україна – це домовина. Тут так і напрошується паралель з Шевченком. До речі, у творах Словацького неодноразово фігурують, як і в Шевченка, кобзарі-пророки.

 

Вина за «смерть України» (і це Словацький давав зрозуміти) значною мірою лежить на польській шляхті, яка керується власними егоїстичними інтересами й ігнорує потреби українського люду. Непорозуміння між цими двома силами ведуть до кривавих конфліктів, котрі поет зобразив у драмі «Срібний сон Соломеї», події якої відносяться до часів гайдамаччини. Сцени варварства і з одного, й другого боку просто шокуючі. Поет не стає ні на один, ні на інший бік. Він прагне миру, як і козацький пророк Вернигора. У кінці драми ніби з’являється слабка надія – козак Сава, що символізує Україну, має одружитися з княгинею Вишневецькою, яка є символом Польщі.

 

Український патріотизм Словацького

 

Попри всі негаразди, непорозуміння між близькими народами, Словацький вірив у відродження України. Для нього Україна була не географічним поняттям, як для Адама Міцкевича й багатьох інших видатних польських інтелектуалів. Це – край, який має своє багате культурне обличчя, вважав Словацький, а отже, й право на самостійне існування.

 

«Український патріотизм Словацького, – зазначає Дмитро Павличко, – може бути справедливо порівнюваний хіба що з патріотизмом Шевченка. Йдеться тут не стільки про схожість образів, метафор на тему воскресіння народного духу, а насамперед про релігійне, нездоланне переконання обох поетів у тому, що невмирущість нації походить із її страждань і непокори». Подібні міркування висловлює й літературознавець Стефан Козак.

 

За великим рахунком, Словацький мав би значити для українців не менше, ніж Гоголь. Відповідно, ювілей Словацького слід було відзначати в нас хоча б на тому рівні, що й гоголівський. Однак цього немає. Але це вже проблема українців, які не можуть належно поцінувати значимі для себе речі.

 

Петро Кралюк