МАРІЯ ҐРІПЕ: КАР’ЄРА СПРАВЖНЬОЇ ФЕЇ

Ось уже понад чотири десятиліття літературний процес Швеції неможливо уявити без творів Марії Ґріпе. У царині скандинавської традиційної дитячої книжки її ім’я стоїть поряд Астрід Ліндгрен та Туве Янсон. Її казки та повісті для дітей перекладено більш ніж на три десятки мов і відзначено найвищими літературними нагородами. Тільки в колишньому СРСР це ім’я звучало не часто – в книжках письменниці доза містики чи філософії, або й обох цих інгредієнтів, перевищувала норму, допустиму для радянського обивателя. Нарешті, коли доба заборон закінчилася, прийшов час і українському читачеві відкрити для себе творчість шведської чарівниці.

 

Хтось не помічає, а хтось пише геніальні твори

 

Історії написання більшості книжок Марії Ґріпе настільки неправдоподібні, що складається враження, ніби письменниця їх вигадала сама. Або ж – що тут не обійшлося без втручання якихось зовнішніх сил (конче магічних!).

 

…Якось подружжя Ґріпе блукало ярмарком у містечку Смоланді. В одного химерного дідка пані Марія набачила срібний перстеник із зеленим камінчиком. Щойно купила собі цю прикрасу, як дідок взяв та й зник невідь-куди. Марія невідступно думала про цю химерну подію, і, коли повернулася додому, раптом завважила незвичайний малюнок на скляній цукерниці – двох дітей у селянському вбранні ХІХ століття… Чари запрацювали – письменниця рушила до письмового столу, і за три тижні вже було написано так само химерну, проте мудру казку про срібний перстеник і дітей із цукерниці. Так почалася історія «Дітей склодува» (1964), одного з найвитонченіших і найвідоміших творів письменниці.

 

Іншого разу Марія Ґріпе гуляла по Старому Місту Стокгольма. У вітрині крамниці їй упала в око дуже гарна лялька з довгими косами. Письменниця довго стояла й милувалася вишуканою іграшкою. Обличчя ляльки було настільки живе, що жінка не стрималася й пошепки спитала: «Як твоє ім’я?» І на диво, відразу почула відповідь: «Агнес Сеселія!» То гукали когось на вулиці, проте Марія Ґріпе знала: це випадковістю бути не може. Тож, придбавши й принісши Агнес Сеселію додому, письменниця посадила її на свій письмовий стіл. І доки та сиділа поряд із письменницею, доти розказувала їй свої чарівні історії, допомагаючи писати цікаво та захопливо – лялька з порцеляновим личком стала талісманом.

 

А всесвітньо відома пенталогія про Ельвіса Карлсона взагалі розпочалася з ілюстрацій до її іншої повісті «Будинок Юлії та нічний тато». Письменницю зачарував один малюнок – маленький хлопчик зі скудланим чубчиком і серйозними оченятами… Цей образ нав’язливо стояв перед очима доти, доки Марія не сіла й не написала про нього повість, яка з часом переросла в цілий цикл…

 

Таке враження, ніби хтось увесь час підкидав письменниці зачіпки для сюжетів, навмисно підбирав для неї стимули натхнення, не гребуючи при цьому навіть доволі таємничими способами. Може, Марія Ґріпе мала за хрещену якусь казкову фею, яка так старалася для своєї підопічної?

 

Мешканка старовинного замку

 

Певно, коли маленька Марія-Кристіна Вальтер з’явилася на світ Божий, одна із фей-хрещених, які злетілися до колиски маляти, промовила: «Нехай вона виросте казкаркою!»

 

Узяти хоча б те, що народилася дівчинка  у справжньому замку неподалік міста Ваксгольма Оскар-Фредріксборг. Було то 25 липня 1923 року; там і минули перші роки її життя.

 

Уже потім родина перебралася до міста Еребр. Батько Марії – Карл Гуго Вальтер – на той час служив морським офіцером, то ж не дивно, що змалку уяву дівчинки полонило море. Вона любила плавати й мріяла стати капітаном корабля або вирушити в далеку дослідницьку експедицію. Вона ж не знала, що фея-хрещена заповіла їй інший життєвий шлях…

 

А потім були книжки. Як і більшість майбутніх письменників, Марія-Кристіна рано навчилася читати і стала маленьким книгоїдом. Щодо цього фея не мала нічого проти: адже найбільше дівчина любила читати казки. Так уже сталося, що улюбленим письменником її батька був найвідоміший данський казкар Г.-Х. Андерсен, і ця любов,  як і захоплення морем, передалася від нього малій Марії.

 

Коли ж прийшло усвідомлення, що морським вовком панні Вальтер не стати, гіркого розчарування не було: на цей час у Марії-Кристіни було вже нове захоплення – лінгвістика. Тож закінчивши гімназію, дівчина вирушила до Стокгольмського університету, де з головою пірнула у розмаїття гуманітарних студій. Історія, релігія, психологія, філософія, міфологія та фольклор… Дівчина годинами сиділа в бібліотеці, гортаючи грубі фоліанти та списуючи стоси паперу нотатками.

 

Екзистенційна філософія у дитячих повістях

 

А дбайлива фея тим часом пильнувала за своєю хрещеницею. Марія-Кристіна закохалася в художника Гарольда Ґріпе. Звісно ж, це почуття виявилося взаємним, і вони побрались. А незабаром лелеки принесли Марії та Гарольду доньку Каміллу. І фея нарешті змогла зітхнути з полегшенням: підростаючи, маленька, як і всі діти, щодня просила маму розказати якусь казку. Цікавих історій оповідалося все більше… І в 1954 році вийшла друком перша книжка подружжя Ґріпе

 

«У нашому містечку», текст якої написала Марія, а малюнки підготував її чоловік. Відтоді кілька років поспіль вони разом щороку випускали по дитячій книжці, а інколи навіть по дві.

 

Ішов час. Дорослішою ставала Камілла, вправнішими й цікавішими художні – твори її матусі. Уже дев’ята книжка, повість «Юсефіна», що вийшла друком у 1961 році, принесла авторці європейське визнання та славу. То була перша частина трилогії. Незабаром з’явилися «Гуго та Юсефіна» (1962) та «Гуго» (1966). Письменницю зацікавив образ талановитої неординарної дитини, яка намагається бути собою у світі, де її не розуміють і не сприймають – тож вона знову й знову підійматиме цю тему у своїх творах. Зокрема, й у пенталогії про Ельвіса Карлсона (1972-79), якому судилося стати класичним персонажем шведської дитячої літератури. Цей цикл повістей є найвідомішим у доробку письменниці (незабаром його буде перекладено й українською, зокрема, перша повість «Ельвіс Карлсон» вийшла друком у березні 2006 р.). Викликаючи до життя цього симпатичного героя, Марія Ґріпе досить-таки ризикувала, адже гостра проблематика твору часом виходила за межі звичної дитячої літератури, особливо розважальної: псевдоблагополучна сім’я, де є достаток, але немає теплих взаємин, хлопчина з доброю вразливою душею, низка складних взаємин у родині та школі… Але, разом із тим, дитинство та юність, як час захопливих пригод: канікули, мандри, втеча з дому, перше кохання, хлопчача дружба. «Як бути, коли тебе не розуміють у світі ровесників, але й не приймають у світ дорослих? Як будувати приязні стосунки, проте не розгубити своє Я?» – ось такі нелегкі питання ставить письменниця перед читачем. Саме тут у пригоді стали знання з філософії та психології, здобуті ще в університеті. Марія Ґріпе використовує ледь не весь інструментарій екзистенційної філософії (Я та Інший, інакшість, самотність, відчуження). І все ж не переступає межі книжки не лише про дітей, але й для дітей: світ на сторінках «Ельвіс Карлсона» таки світлий і привабливий.

 

За визначний внесок у розвиток дитячої літератури 1974 року Марія Ґріпе отримала Міжнародну премію імені Г. К. Андерсена. На той час у її доробку було вже понад два десятки книжок.

 

 

Заслужена фея Швеції

 

Наприкінці сімдесятих Марія Ґріпе звернулася до жанру казки. Цього разу письменниці у пригоді стали ще юнацькі студії з міфології та фольклору. На цей час європейська традиція літературної казки була вже такою багатою та розмаїтою, що, здавалося, годі принести до цього жанру щось нове. Та все ж казкові світи Марії Ґріпе дивовижні й неповторні: у її творах переплетено багатосвіття, чари, містика, прадавні легенди, готичні нецьогобічні таємниці й детективні загадки… Такими є «Скарабей прилітає у сутінках» (1978), «Неймовірна історія Агнес Сеселії»(1981) і багато інших творів.

 

Після того, як до Марії Ґріпе прийшли не лише популярність, але й міжнародне визнання – нагороди, премії, переклади творів десятками мов – критики й, особливо, журналісти, почали спокушати письменницю залишити царину дитячої літератури й спробувати себе у літературі «великій». Мовляв, «із вашим талантом ви здатні досягнути успіху й у цій царині»… Але мудра жінка лише поблажливо посміхалася на такі закиди. Вона ж бо знала напевне, що писати для дітей – її покликання, і юний читач, хоч і найвибагливіший, проте найцікавіший. Певно, не треба було ніякої феї-хрещеної, аби дати таку відповідь. Адже Марія Ґріпе сама вже давно стала доброю чарівницею шведської літератури.

 

 

Зоя Жук