ЕДҐАР АЛЛАН ПО: поет, затаврований детективом

Якось так вже історично складається, що не завжди визнання певної особи в якійсь галузі людської діяльності відповідає її реальному внескові в загальну для справи користь. І навпаки, дуже часто досягнення людини залишаються неоціненими чи й непоміченими. Скажімо, про Тараса Шевченка ще за життя говорили як про геніального художника. В цьому був переконаний і сам Тарас. Він навіть отримав одну з найвищих відзнак Петербурзької академії мистецтв. Проте зараз на запитання "Хто такий Тарас Шевченко?" кожен впевнено відповість: "Видатний поет". Щось подібне сталося і з Едґаром Алланом По, внесок якого у розвиток літератури дотепер належним чином не оцінено. Адже детективи, завдяки яким Едґар По сьогодні відомий, були лише маленькою і далеко не найяскравішою частиною його письменницького таланту.



Кілька років тому в Інтернеті з’явилася інформація про наміри американців відзняти фільм "Жахіття Едґара Аллана По", де головну роль мав би зіграти "король поп-музики" Майкл Джексон. Едґар По, класик світової літератури, перетворюється на маскультовий персонаж. Його ім’я вже давно має всі атрибути попсової слави, про що можуть свідчити численні статті в бульварних газетах та Інтернеті. Наприклад, є версія, що По помер від сказу. Існує гіпотеза, що По сам убив Марію Роджерс, прототипа Марі Роже, а потім, спостерігаючи за ходом розслідування цього вбивства, написав детективне оповідання "Таємниця Марі Роже", в якому переклав вину на якогось моряка. Існує також "таємниця могили Едґара По": нібито якийсь чоловік, що вельми нагадував По, щороку впродовж десятиліть приходив на могилу письменника в день його народження і, знявши капелюха, стояв нерухомо кілька хвилин, а потім ішов геть, залишаючи на могилі почату пляшку коньяку і три червоні троянди. Не обійшлося також без зарахування По до загону митців-гомосексуалістів, хоча доказів достовірності такої інформації немає, крім того, що в дитинстві По надавав перевагу товариству дівчаток.

 

Але По сам був "винен" у всьому цьому – адже саме його слід уважати батьком трьох масштабних напрямків популярної літератури: детективу, наукової фантастики та літератури жахів. Щодо детективу, то, наприклад, такий письменник, як Г. Честертон, вважав По поза конкуренцією. Честертон писав, що Шерлок Холмс не витримує ніякого порівняння з Огюстом Дюпеном Едґара По. Стосовно фантастики, По був прямим учителем таких визнаних майстрів жанру, як Жуль Верн та Герберт Веллс. Подибуємо його впливи навіть на пізнішу фантастику – наприклад, одна з новел "Марсіанських хронік" Рея Бредбері повністю побудована на його творах (щоправда, не тільки фантастичних). Серед сучасних учнів По маємо також "короля жахів" Стівена Кінга, який неодноразово у своїх інтерв’ю (а також у власних творах) зізнавався у любові до свого великого земляка.Така популярність По має серйозні негативні наслідки. "Компрометуючи" себе зв’язками з масовою культурою, ім’я одного з найвпливовіших класиків світу зазнає певного ігнорування з боку літературознавчої науки – або вона, можливо, навіть не помічаючи цього, під впливом тієї ж таки масової культури переважно звертає увагу на найменш серйозну частину літературної спадщини По. Ми забули, що По передусім був поетом. Ми забули, що він був предтечею такого масштабного і глибоко мистецького явища, як модернізм. І хіба справедливо те, що зараз ми згадуємо По лише як творця детективу та "ужастиків"? Якщо взагалі якось згадуємо, оскільки навіть у цьому лаври першості іноді помилково приписують іншим авторам.

 

Т. С. Еліот, відомий англо-американський поет, мав повне право сказати, що без По неможливо уявити цивілізацію ХІХ і ХХ століть.

 

Першим методичним популяризатором творчості По в Європі був основоположник французького символізму Шарль Бодлер. Він прямо визнавав себе учнем Едґара По. "Розмірковувати мене навчив де Местр і Едґар По", – пише Бодлер у "Щоденниках". Ось лише деякі зі слів, якими він нагородив свого кумира: "творчість По передусім поза- та надлюдська", "найбільший в історії літератури герой, геніальна людина", "він найкращий з усіх, кого я знаю", "один із найбільш натхненних людей, яких я будь-коли знав", "поет геніальний, як ніхто інший".

 

Незважаючи на те, що весь світ знає По передусім як прозаїка, Бодлер усе ж таки найбільше цінував його поезію. "…Він завоював захоплення усіх мислячих людей своєю любов’ю до Прекрасного,.. своєю поезією, глибокою й сумною, але найтоншої роботи, прозорою й точною, ніби кристал…", – писав Бодлер. Пізніше з цього приводу відомий англійський драматург Бернард Шоу напише: "Вищість По в цій галузі (галузі поезії – О. Р.) коштувала йому репутації. Це трапляється щоразу, коли той чи інший митець сягає досконалості, яка ставить його поза конкурсом… Ми перестали згадувати ім’я По, й американці забули про нього, висікаючи в Пантеоні імена своїх великих співвітчизників. Однак саме це ім’я має бути там першим, і тільки його шукатиме справжній знавець". Сам По дуже не любив, коли читачі надавали перевагу "логічним" оповіданням (так він називав свої детективи, адже терміна "детектив" тоді ще не існувало) замість його більш глибоких творів.

 

Едґар По мав величезний вплив на французьких символістів, а з них бере початок увесь світовий модернізм. По головним чином був поетом, незважаючи на те, що його поетичну спадщину можна назвати більш ніж скромною – всього 53 вірші. Оскар Вайльд якось сказав: "Що я думаю про вашу, американську, літературу? Гадаю, у вас був великий поет в особі Едґара По. Він ваш найбільший поет. Його відчуття форми і вишуканість стилю вражають…" Із цієї цитати видно, що вся американська література асоціюється у Вайльда перш за все з Едґаром По, і передусім із По-поетом. (Хоча сам Вайльд більше зобов’язаний По-прозаїку. Найпереконливішим доказом цього є роман Вайльда "Портрет Доріана Грея", в основу якого лягли дві новели По – "Вільям Вільсон" та "Овальний портрет").

 

Друге відкриття По належить Росії. Костянтин Бальмонт, перший і послідовниий популяризатор і перекладач поезії "безумного Едґара" в Росії, порівнюючи його з Байроном, надавав перевагу першому. Він називає Едґара По "генієм рідкісним", "генієм, відзначеним серед геніїв", натомість талант Байрона – "усього лише талант, який рідко сягав геніальності". "Найбільший з поетів-символістів", "Колумб нових сфер у людській душі", "один з найбільших поетів", "поет кометної долі", "гігант" – так називає Едґара По Костянтин Бальмонт.

 

Валерій Брюсов, інший перекладач і популяризатор творчості По в Росії, писав: "…американський поет є прямим попередником і багато в чому вчителем нашого Достоєвського". І навряд чи ці слова є перебільшенням. Варто хоча б згадати дві доволі схожі між собою новели По – "Серце виказало" та "Чорний кіт", до першої публікації яких у Росії Достоєвський написав передмову. Ці новели цілком можна було б назвати "Злочин і кара". Мова в них, як і в романі Достоєвського, йде про всеперемагаючу силу сумління, яке мучить людину після скоєння злочину і яке зрештою змушує її зізнатися. У романі "Злочин і кара", який з’явився через кілька років після ознайомлення Достоєвського зі згадуваними новелами, відзначаємо разюче схожі з деякими їх уривками ситуації, деталі, думки, навіть окремі речення. Ті збіги настільки очевидні, що просто не можуть бути випадковими.

 

Для середовища російських письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття ім’я Едґара По мало неабияке значення. Не знайдемо жодного поета, котрий не зазнав би впливу – безпосереднього чи опосередкованого – з боку "безумного Едґара".

 

Надзвичайною популярністю користувався американський письменник в Іспанії та Латинській Америці, хоча Іспанія виявила увагу майже виключно до його новел, тоді як Латинська Америка, знаючи його новелістику, особливо зацікавилась віршами. Детективні новели По в Латинській Америці було перекладено тільки в сорокових роках ХХ століття. Латиноамериканські поети-модерністи, тісно пов’язані з французьким символізмом, знайомилися з північноамериканським поетом через переклади Малларме. Глибокий вплив справив По на творчість Рубена Даріо (Нікарагуа), який ретельно вивчав та імітував його віршувальну техніку. В елегії "Стелла" Даріо згадує про "небесного Едґардо". Сучасний аргентинський поет і прозаїк Хуліо Кортасар є автором доволі об’ємної біографії "Життя Едґара Аллана По".

 

Серед палких шанувальників творчості Едґара По були: Верлен, Гумільов, Рільке, Гессе, Набоков, Вознесенський та багато-багато інших.

 

Вплив Едґара По на світову літературу можна назвати безпрецедентним. Навіть якщо відкинути детективи та фантастику, сама лише поетична спадщина По забезпечила б міцну фіксацію його імені у вічності. Але чому ми забули, що Едґар По – зірка першої літературної величини? Залишається лише сподіватися, що слова Бернарда Шоу, який казав, що незабаром почнеться шляхетна реакція, яка призведе до відродження таких великих імен, як По, здійсняться.


Олег РОМАНЕНКО