Київські пригоди бравого вояка Ярослава Гашека

Погодьтеся, важко знайти того, хто б не зачитувався «Пригодами бравого вояка Швейка» чеського письменника Ярослава Гашека, хто б не сміявся з походеньок “геніального дурня” чи принаймні не чув про цю книгу. Зрештою, для багатьох читачів цей роман став настільною книгою – хоча свого часу його вважали “низьким стилем”. Зараз же “Швейка…” ставлять в один ряд із «Доном Кіхотом» Сервантеса чи «Гаргантюа і Пантагрюелем» Рабле. Хоча якби Ярослава Гашека волею долі не занесло на Україну, можливо, Швейк так би ніколи й не побачив світ…

 

“Cам пю, сам гуляю…”

 

Цікавих історій про автора славнозвісного Швейка не менше, ніж про самого бравого вояка. І якби їх усіх зібрати докупи – вийшла би чималенька книжка. Правда, зараз важко сказати, що тут правда, а що – вигадка. Є, наприклад, версія, що Гашек закопав у землю два своїх романи (але ніхто не знає, де і коли). Що Швейк існував насправді й навіть зустрічався зі своїм автором та багато іншого. Власне, письменник ніколи не приховував, що всі персонажі його книги мають своїх прототипів або взагалі описані під справжніми прізвищами. В архівах дослідникам вдалося знайти документи реального поручика Лукаша, прапорщика Дауерлінга, кадета Біглера… І, безперечно, щира правда те, що написанню книги передували пригоди самого Ярослава Гашека. У землях, які звуться Україною…

Ярослав Гашек народився 30 квітня 1883 року в Празі і ще з гімназійної лави відзначався як своїми творчими здібностями, так і незалежністю вдачі. Після смерті батька він залишився без суворого нагляду і, зрештою, покинув гімназію, не закінчивши четвертого класу. Пішов учнем до аптекаря, але швидко полишив це заняття і почав працювати в банку. Правда, й там довго не протримався. Не витримав Гашек і тривалого сімейного життя – спочатку настирливо добивався руки своєї майбутньої дружини, а потім покинув її з малим сином. Натомість уподобав піші мандри країною і двічі без дозволу залишав роботу задля подорожі Словаччиною – доки його не звільнили. Відтоді Гашек почав жити виключно з літературної праці.

Гострий на язик, Гашек написав величезну кількість гумористичних оповідань та фейлетонів, що друкувалися в періодиці. Хоча Гашекові оповідання мали свого читача, він був більш відомий як яскрава богемна постать, а не як письменник. Та й сам він не надавав своїй творчості серйозного значення чи якоїсь літературної ваги. Для нього письменництво було, швидше, забавкою. Гашек не був схильний просиджувати над рукописами дні й ночі, не визнавав ні планів, ні чернеток і відразу писав набіло. Написаного практично не правив і взагалі волів проводити більшість часу не над листком паперу, а в пивницях чи подорожах. Так, перший задум роману про Швейка виник у письменника, коли він якось уночі повернувся з пивниці. Гашек узяв аркушик паперу, написав заголовок «Дурень у компанії», додав ще кілька фраз, викинув аркуша у смітник і заснув. Добре, що наступного дня дружина знайшла зім’ятий папірець…

 

“Ярослав Гашек, купець. Народився в Києві…”

Невлаштований побут, залежність від випадкових гонорарів, постійні мандри і завсідання по шинках, нескінченні жарти та витівки – все це робило Гашека живою легендою. Якось у пивниці гуморист із друзями обговорював, чи є поліцейським агентом нічний сторож у трактирі Валеша. Письменник узявся це перевірити. Оселився в тому трактирі, а в книзі реєстрації пожильців записав: «Ярослав Гашек, купець. Народився в Києві, прибув із Москви”. Дізнатися правду про нічного сторожа так і не вдалося, бо за цю витівку Гашека на пять діб запроторили до буцегарні. Так, жартуючи, письменник і не підозрював, що за кілька місяців опиниться в тому самому Києві.

Коли вибухнула світова війна, 31-річний письменник отримав повістку на фронт. До війська йти не хотів, тому перед призовною комісією удавав божевільного – але це йому не допомогло. І Гашека мобілізували до 91-го Будєйовіцького піхотного полку, якому відтоді судилася безсмертна слава. Адже саме з ним повязані всі Швейкові подвиги. У червні 1915 року Гашек вирушив на фронт до Галичини, а у вересні того ж року добровільно здався у російський полон. Разом із бранцями Гашек пройшов пішки українською землею 500 кілометрів – аж до Києва – і опинився в дарницькому фільтраційному таборі для військовополонених. Звідти його визволили провідники чеського руху в Україні, і наступного року письменник став фейлетоністом київського тижневика “Чехослован”, підписуючи частину своїх статей українським псевдонімом “Володимир Станко”. Мешкав Гашек у редакції газети по вулиці Володимирській, 34. Спав на канапі у приймальні, підклавши під голову підшивку газет і накрившись шинеллю, і тільки згодом переїхав до готелю “Прага”.

1917 року Гашек випадково зустрів у Києві брата своєї колишньої дружини – вони пішли до ресторації і там побилися. Так фейлетоніст опинився на гауптвахті в Борисполі. Звідти передав друзям записку: “Сиджу тут у безпеці і пишу Швейка. Ото хлопці будуть сміятися. Страждаю за правду”. За 11 днів він створив повість “Бравий вояк Швейк у полоні”. Так восени 1917 року в Києві вийшла книга, в якій “дурень у компанії” нарешті отримав імя. Кажуть, що вона користувалася серед киян великою популярністю.

 

“Найдешевша чеська книга”

1920 року Ярослав Гашек повернувся на батьківщину і там продовжував вести звичне богемне життя та перебиватися випадковими заробітками. Він знову взявся за Швейка. Роман в уривках друкувався в періодиці, а давній приятель Гашека Йозеф Лада почав робити до нього ілюстрації, що згодом стали класичними. Але видавця для окремої книги знайти не вдалося – довелося заснувати власне ефемерне видавництво у складі самого автора та його друзів. На вулицях Праги зявилися плакати, де повідомлялося, що Гашек написав смішну книжку про нові пригоди Швейка. І що водночас переклади твору вийшли у Франції, Англії та Америці. “Найдешевша чеська книга! – інтригував плакат. – Перший наклад – 100 000 примірників”. Але це був рекламний трюк, бо автор лише почав працювати над романом. У продаж почали надходити тижневі випуски з його новими розділами – 2 крони за 32 сторінки. На виторг від випуску друкували наступну частину. Книготорговці неохоче брали роман, і тому Гашеку з друзями довелося активно рекламувати його у празьких пивницях.

Згодом Ярослав Гашек переїхав із Праги в містечко Ліпніце, де півтора роки дописував свій роман. У письменника почалися проблеми зі здоровям – далося взнаки його богемно-мандрівне життя. Гашек уже не міг писати сам, а тому диктував секретареві. Як згадував секретар, останній запис датовано 29 грудня 1922 року. А через пять днів письменника не стало – хоча друзі в це спочатку не повірили. Подумали, що це чергова містифікація…

…Якось уже так повелося, що в пошуках “українського сліду” з нашими теренами повязують передусім постаті російської літератури. Забуваючи при тому, що без України не було би Шолом-Алейхема, Джозефа Конрада чи Шмуеля Агнона. Певною мірою не було би і всесвітньо відомого роману “Пригоди бравого вояка Швейка”. Принаймні такого, як ми його знаємо.

 

 

 

Марта Василів