Жорж Сіменон: 76 романів та 10 000 коханок

Багато хто вважає психоаналітиків мало не шарлатанами, а проте саме вони вперше вказали на зв’язок між сексуальною та творчою активністю. Лібідо — це основа усіх людських потягів, «пальне», на якому працюють найрізноманітніші бажання — від бажання дитини припасти до материнської груді до творчих поривань митця. В одних людей цього «бензину» не вистачає — і вони мляві в усьому, що роблять. У інших життєвої енергії навіть забагато. Жорж Сіменон, що створив образ славетного комісара Меґре, у цьому плані показовий. Мало хто мав стількох жінок, викурив стільки люльок, відвідав стільки країн і списав стільки олівців, як він.

 

У 19 років Сіменон одружився з художницею Реґіною Реншон, яку ласкаво назвав Тіґі. Здавалося б, усе було чудово, якби не одне «але»: письменник понад усе любив погуляти, а Тіґі виявилася страшенно ревнивою. Проте вихід із ситуації завжди знаходився — вірна й палка хатня робітниця Булочка приходила господарю на секс-допомогу. Зрештою після 22 років спільного життя Тіґі не витримала й подала на розлучення.

 

Спершу Сіменон дуже переймався, але досить швидко отямився й за 2 дні після офіційного розірвання шлюбної угоди одружився вдруге. Цього разу його обраницею стала канадійка Деніз Уіме, молодша від нього на 17 років, яка ласкаво звала чоловіка Джо. Вона аж ніяк не переймалася його адюльтерами зі служницями, а сприймала це як належне, власноруч займаючись ретельним добором якнайкращих працівниць, в обов’язки яких входило й обслуговування господаря. «Може нам встановити якусь чергу?» — в’їдливо поцікавилась якось одна з покоївок. «Необов’язково, — категорично відповіла Деніз. — Та не сподівайся, що тобі вдасться цього уникнути». За довгі роки проведені разом із письменником, дружина досконало вивчила його звички. Після написання кожного нового твору пристрасті письменника аж ніяк не вгамовувалися самі собою. Сіменон чимдуж поспішав до борделю, де за вечір міг змінити чотирьох-п’ять повій. Інколи дружина сама супроводжувала його до будинку розпусти. Й поки чоловік бавився нагорі, люб’язно гомоніла з дівчатами. Якщо ж він повертався, на її думку, зарано, Деніз відсилала його назад зі словами: «Займись іще однією».

 

На перший погляд — цілком гармонійні стосунки. Але те, що Деніз була частою гостею психоаналітиків, свідчить, яку напругу вона насправді витримувала. Зрештою, їхній союз теж розпався, хоча Деніз так і не підписала документів про розлучення. Третя дружина Сіменона, Тереза, з якою письменник перебував до кінця життя у громадянському шлюбі, була молодшою за нього на двадцять три роки. Сексуальна дисципліна, втім, залишалася для Жоржа незмінною.

 

За 12 років до смерті Сіменон зізнався, що в нього було десять тисяч жінок. Проте у своїх спогадах його друга дружина виправила цю цифру: не десять, а дванадцять! Ця статистика так вразила дослідників творчості Сіменона, що вони вирішили реабілітувати його цнотливе ім’я — взялися до детальних математичних підрахунків і встановили правду: в житті видатного романіста було тільки півтори тисячі жінок.

 

У КЛІТЦІ З ДРУКАРСЬКОЮ МАШИНКОЮ

 

Робота над кожним романом для Сіменона розпочиналася з підточування олівців. Потім — шліфування грифелів на конверті. І лише після цього ритуалу — власне писання. Тільки-но графіт одного олівця стирався, Сіменон одразу ж брався за інший. Так само він ніколи не курив двічі поспіль одну й ту саму люльку, наперед готуючи денний набір із власної колекції, що налічувала понад 200 штук — набагато менше, ніж коханок, та все одно вражає.

 

На настінному календарі письменник позначав усі робочі кроки: кожний відпрацьований день викреслювався синім, а дні завершення, перечитування і коригування — червоним. Він був наділений дивовижним даром витрачати менше часу на саме написання роману, аніж на його друк. Як правило, книга народжувалася за час від трьох до одинадцяти днів. Близько сорока аркушів були вкриті суцільним текстом до вечора, а наступного дня письменник їх передруковував, водночас редагуючи. Загалом писати він міг усюди: завжди возив із собою друкарську машинку й майже щоденно працював. Іноді він брав її навіть коли виходив з дому й міг друкувати в кафе, на вулиці, на пристані, викликаючи неабияке здивування перехожих.
Своєму улюбленому ге­рою — комісару Меґре — Сіменон присвятив 76 (!) романів і 26 оповідань. Протягом 44 років письменник і комісар не розлучалися. Згодом за пригодами Меґре було знято 14 кінофільмів і безліч серіалів. Та з’явився сам герой далеко не одразу. Спершу була журналістика.

 

Мати Сіменона завжди мріяла, щоб син став кюре, в гіршому разі — кондитером. Проте завдяки іноземним студентам (переважно росіянам), що знімали дешеві кімнати в їхньому будинку, Жорж захопився літературою. У нього виходило жваво писати, і вже з 16 років він став працювати журналістом «Льєжської газети», де вів поліцейську хроніку: двічі на добу обдзвонював шість поліційних відділків міста і відвідував Центральний комісаріат. Згодом у Парижі він протягом десяти років працював у газетних відділах судової хроніки. Практикувався і як письменник «бульварного жанру» під різними псевдонімами. Досить швидко він став відомим детективістом і працював паралельно на шість видавництв.

 

Якось один видавець вирішив відкрити нову газету, для чого вигадав оригінальний рекламний трюк: передбачалося, що на очах у публіки Жорж Сіменон за п’ять днів напише роман для цієї газети. Для цього його посадять недалеко від «Мулен Руж» у спеціально сконструйовану скляну клітку, де він і буде працювати — звісно, за пристойну суму. Цей задум ще задовго до здійснення перетворився на справжню легенду: ледь чи не до початку Другої світової війни люди запевняли, що бачили Сіменона за друкарською машинкою в клітці, хоча в дійсності сам план залишився нереалізованим, бо газета збанкрутувала.

 

1929 року, коли письменник перебував у Голландії, народився перший роман за участю комісара Меґре «Пітер Латиш». Видавець Файяр спершу скептично поставився до книги, бо вона зовсім не була схожою на справжній детектив. І вже коли Сіменон збирався йти геть разом із текстом, передумав: «Добре, залиште мені рукопис. Спробуємо опублікувати, подивимось, що вийде», — сказав Файяр. І вийшло! За три роки було опубліковано вже цілу серію романів про недолугого комісара, й Сіменон на радощах організував справжній бенкет. Офіційних запрошених було чотириста, проте прийшло не менше тисячі гостей. Бал перетворився на справжню оргію, й репутація відданого богемі письменника, ладного заради уваги публіки обійти на руках парк Тюїльрі, надовго закріпилася за Сіменоном.

 

Він пробував писати і серйозніші романи. Проте за кожного нового Меґре давали вдвічі більше грошей, тож зрештою він заявив: «Для мене Література з великої літери — це дурня». Щоб жити з шиком, він усе набирав темп: 1938 року, скажімо, опублікував аж 12 романів  — по одному в місяць, ставши найбільш продуктивним французьким письменником після Бальзака. Ще за життя Сіменона в голландському місті Делфзейл, де він вигадав свого героя, комісару Меґре було поставлено бронзового пам’ятника.

 

Сіменон прожив 78 років. З обраним фахом журналіста, а згодом письменника йому щастило завжди (крім єдиного прикрого випадку, що змусив його дійсно розгніватися: Нобелівська премія 1947 року була присуджена не йому, а Андре Жіду, який сам називав твори Сіменона «вершиною мистецтва»). Неймовірно інтенсивним і різноманітним було й особисте життя. Хоча одна з жінок і спромоглася зробити йому справді боляче. Вона не була ні його дружиною, ні коханкою: обожнювана донька Сіменона Марі-Джо у 25 років наклала на себе руки після невдалих спроб реалізуватися як актриса. Ця смерть стала для письменника переломним моментом у житті — він вирішив піти на відпочинок і припинити писати. Що ж, заслужений відпочинок після стількох звершень.

Наталя Ксьондзик