Леся Українка vs Віктор Янукович

25 лютого – не лише день національної жалоби, пов’язаний із першою річницею президентства Януковича, але й день народження Лесі Українки. Проте Янукович, який зі своїм шоу зайняв левову частку ефірного часу, все-таки привітав українців – хоча чомусь тільки Новоград-Волинського – зі 140-річним ювілеєм Лесі Українки. На думку президента, святкування малозосереджуватися саме там – на батьківщині поетеси…

Але попри плани чиновників святкування відбулось саме там, де мало відбутися, – у столиці. Носило воно неформальний характер, і у щільній програмі київського вікенду знайшлося два заходи, присвячені цьому ювілеєві – ми побували на них обох.

Удень біля пам’ятника Лесі Українці відбулися літературні читання – 140 рядків самої Лесі і набагато більше її літературних нащадків. Причому нащадків виключно жіночої статі – письменники-чоловіки у цей день узяли на себе виключно модераторську роль. Брати Капранови та Сергій Пантюк проводили цю зустріч – доки Капранови від імені всіх присутніх клали квіти до пам’ятника та допомагали кожній потесі підійматися слизькими сходами, Пантюк відбивався від журналістів та складав список поеток, котрі не злякался морозу і прийшли вшанувати Лесю.

Власне охочих послухати вірші Лесі та сучасних поетес було мало – а може, мали рацію невиправні оптимісти брати Капранови, коли переконували всіх, що насправді день народження Лесі треба святкувати не десь на людях, а вдома у кожній родині… Журналістів на акції було чи не більше, ніж глядачів з учасниками. А проте, мистецька акція – це не політичний мітинг.

Із заявлених 14 поетес доїхало 10 – Наталка Позняк-Хоменко, Ірина Шувалова, Богдана Матіяш, Катя Луганська, Олена Максименко, Світлана Богдан, Карина Тумаєва, Оксана Яблонська, Олена Степаненко, Оксамитка Блажевська. «Крайніми точками» були поважна Наталка Позняк-Хоменко та Катя Луганська, котра щойно закінчила школу і тому твори Лесі Українки вивчала ще зовсім нещодавно, про що з дитячою безпосередністю всім розповіла. Обіцяні 140 рядків було перевиконано в багато разів – і багато хто з присутніх таки вистояв цю годину на морозі, слухаючи несподівано ліричні для середини дня рядки молодих поетес. (Що дивно – з літературних метрес не доїхала жодна! Або справи не відпустили, або… не хочеться думати про інший варіант.)

Більш, так би мовити, бюджетне святкування ювілею Лесі Українки відбулося на закритій вечірці-містерії в клубі «Культ РА». Атмосферу «Лісової пісні», написаної 100 років тому, створювали мавки – тендітні юнки у зеленкуватому вбранні під колір весняної зелені та зелених вінках, в які були майстерно вплетені дзвіночки – приглушене освітлення клубу, витриманому в трипільському стилі, та уривки з фільму «Лісова пісня», котрі транслювалися прямо на стіну. Мавки сміялися, водили таночки навколо столиків та грали на сопілці журливі мелодії.

Гостей вечірки – а серед них було чимало журналістів і різноманітних ВІПів інкогніто – запрошували на другий поверх, де і відбувалось саме дійство. Пройшовши по крутих сходах, підсвічених свічками, повз трипільське зображення жінки в повний зріст, запрошені потрапляли у невеличкий зал. Там навколо мікрофонів та колонок біля імпровізованої сцени стояли високі свічки, створюючи атмосферу інтимності. Взагалі всі зовнішні декорації були втіленням затишку та архетипності: лляні скатерки на столах, розписаний у трипільскому стилі глиняний посуд, повільно прогораючі товсті квадратні свічки на столах та офіціантки з віночками на головах у стилізованому під трипілля вбранні.

Відкривала вечір чарівниця зі Львова – Мар’яна Савка. Прочитавши поезію Лесі Українки, пані Мар’яна передала слово відовим виконавицям сестрам Тельнюк, які співали пісні на Лесині вірші. Сестри Тельнюк  привітали публіку прем’єрою пісні на вірш «І знову ставлю я собі питання, чи дружба це, чи це кохання».

Звичайно, переплетіння двох чистих сильних голосів глядачів просто зачарували. Далі власні вірши Мар’яни Савки чергувалися з виступами сестер Тельнюк, які виконували пісні на вірші Ліни Костенко, Богдана-Ігора Антонича, Оксани Забужко…

Слід константувати, що вечірка-містерія не залишила байдужими жодного глядача. Можливо, таке святкування – без офіціозу, без пафосу – і стане новою, гарною українською традицією? Єдине, чого бракує для повного щастя, – це повного видання творів Лесі Українки. Але хтозна – може, до якогось (не обов’язково такого круглого) ювілею хтось і зробить такий подарунок Лесі?

Атанайя Та, Павло Тацій