Ми святкуємо день книжки. А ти?

„Якщо гора не йде до Магомета, Магомет піде до гори” – певно, цим висловом керувалися українські письменники, які взяли участь у автопробігу, котрий 23 квітня, у Всесвітній день книги, відбувся у Києві. „Автопробігом – по безкнижжю та нехлюйству”, а разом з тим і по байдужості держави стосовно книжки уже вдруге вдарили брати Капранови, Ірен Роздобудько, Світлана Поваляєва, Сергій Пантюк, Борис Гуменюк, до яких приєдналися Дмитро Лазуткін, Сашко Лірник, Тарас Федюк, Дмитро Стус, Павло Вольвач, Антон Санченко, Володимир Арєнєв та інші – усього в автопробігу взяли участь 16 майстрів пера, удвічі більше, ніж минулого року. Вдруге, замість отримувати вітання від влади, письменники самі вітали владу з Днем книги.

 

Автопробіг розпочався на Контрактовій площі, навпроти „Києво-Могилянської книгарні”. Минулого року учасники автопробігу  змушені були встановити меморіальну табличку на місці загиблої книгарні та покласти до неї квіти, але за рік крамниця пережила „друге народження”, з яким директора книгарні Надію Павлюк привітав письменник Антон Санченко. Розпочали святкування Всесвітнього дня книги брати Капранови, відкоркувавши шампанське та запропонувавши усім присутнім поставити свої підписи на листівках із написом «23 квітня – Всесвітній день книжки. Я святкую. А ти?». Першими у листівках підписалися Тарас Федюк та Дмитро Стус, а їхню естафету перейняли присутні письменники та журналісти. Коли усі листівки були підписані, а шампанське (для водіїв – дитяче) випите, Ірен Роздобудько оголосила про старт автопробігу. Колона автомобілів, прикрашених прапорами і кульками, рушила до Хрещатика, 26 – будівлі Держкомтелерадіо.

 

Тут захід набув жалобного характеру: казкар Сашко Лірник виголосив промову в пам’ять про загиблі книгарні (з 1991 року в Києві було закрито понад п’ятдесят книгарень), письменники Радій Радутний, Борис Гуменюк та Володимир Арєнєв встановили на будинку, де була раніше книгарня «Мистецтво» меморіальну табличку, вінок, лампадку та поклали квіти. Поет Сергій Пантюк в своїй промові згадав і нещодавні втрати письменницького цеху – Юрка Покальчука, Василя Кожелянка, Ігора Римарука, Павла Загребельного та інших. Пам’ять колег вшанували хвилиною мовчання.

 

На завершення поет Павло Вольвач прочитав кілька своїх віршів, а тим часом до письменників вийшла довгоочікувана влада – заступник голови Держкомтелерадіо Василь Шевчук, депутат В’ячеслав Кириленко та поет Дмитро Павличко. Для представників Держкомтелерадіо та Верховної Ради було підготоване звернення від письменників та поетів з проханням призначити 23 квітня, Всесвітній день книжки, офіційним святом в Україні – адже таке рішення посприяло би популяризації читання в Україні і допомогло би зростанню культурного рівня українців. Тож сподіватимемося, що наступного року приводом для автопробігу стане не просто Всесвітній день книги, а оголошення 23 квітня державним святом в Україні. Ну, а для того, щоб про це свято дізналося якомога більше людей, учасники письменницького автопробігу-2009 зробили усе можливе.

Коментарі:

Сергій Пантюк

Автопробіг – один із найбільш адекватних способів відсвяткувати День книги, адже будь-який елемент театралізації, якоїсь легкої «безбашенності» тільки привертає увагу. І свідчення тому – те, скільки тут сьогодні журналістів. І це вже не перший такий захід, це вже традиційний, як правило, другий раз кажуть: «таке вже було», і не йдуть. Однак народу повно, тому – це вдала форма, і її слід розвивати. Можливо, робити це трішечки частіше, і ще варто робити це в межах України – їхати від міста до міста з такими гаслами, заїжджати в міста, робити акції і їхати далі.

Сашко Лірник

День книги – це наше свято. Україна – це письменна держава, свого часу тут жінки вміли читати, коли в Росії ще ведмеді по вулицях бігали. Буква «Д» де була вперше надрукована? У нас, Іваном Федоровим! Автопробіг – надзвичайно цікавий спосіб святкування Дня книги, такого потрібно більше. Я би й серію концертів зробив під цю марку. І велопробіг треба робити, і будь-які інші цікаві речі, які привернуть увагу до того, що ми живі, ми – письменники, ми – українці, і ми творимо українську культуру.

 

Тарас Федюк

Автопробіг – це неадекватна подія, як і взагалі все те, що в нас відбувається навколо української книги. Все – неадекватно. Ситуація з українською книжкою вимагає екстремістських дій, і легкий екстрим автопробігу – це має бути тільки початок. А потім повинні бути акції з вибухами, із перестрілкою, зі стрільбою гармат по державних установах – тоді, можливо, якимось чином ситуація зміниться. Насправді змінити її можна тільки неординарними, неінтеліґентними, нелюдськими діями. Оце й намагаємося тут робити. Звичайно, мені як поетові вже солідного віку якось не випадає тусувати на свіжому повітрі, але я прийшов – і тут дуже цікаво.

 

Дмитро Стус

Нема адекватних способів святкування того, чого не існує в Україні як явища. Існують окремі прецеденти, профінансовані тим чи тим. Це просто спроба привернути увагу до проблеми. Ми всі по своєму робимо – хто як уміє. Ви думаєте, Україна зможе колись опанувати свій інформаційний і культурний простір? Коли відсутня стратегія, коли більшість із наших чиновників не розуміють, що таке культурні технології, не розуміють, що без усвідомлення товарної природи книговидання, ми безнадійно програємо будь-яку культурну конкуренцію не тільки Росії – ми програємо Молдові. Не знаю навіть, із якою європейською країною нас порівняти. Ми не маємо культурної інфраструктури: подивіться хоча би на наші бібліотеки! Тому викроїти зі свого робочого дня годину-півтори для того, щоб узяти участь у цій акції (бо насправді нема чого святкувати), я вважаю своїм обов’язком – не більше, не менше. Не вірю в ефективність, але якщо нічого не робити, можна йти на цвинтар і там потихеньку загнивати. Тому треба робити те, що в наших силах, і те, що в межах закону. Найкращий спосіб в Україні не помічати проблему – це просто нікуди її не пускати. Коли про це говорять – не помічати це теж можна, але вже важче. Ми ускладнюємо їм завдання, я так це оцінюю.


Дмитро Лазуткін

Літературний процес потребує якихось гучних акцій. Час від часу. Їх не так багато проходить. Автопробіг – це привід, щоб звернули увагу люди, ну і якісь політики, яким переважно не до того. У них є більш важливі державні справи, на їхню думку. Лише якимись агресивними засобами можна заявити про себе. Тому що ви ж бачите, яка зараз ситуація. І під кризу списується багато чого. Видавництва, які до цього працювали, набирали обертів, зараз знову опинилися в майже трагічній ситуації. Тож треба щось змінювати. І з книгарнями ситуація складна: колись на Майдані була книгарня «Поезія», тут були «Мистецтво», «Ноти» – де воно все зараз? Немає надії це повернути, але є шанс не допустити, щоб закрили все. Тому що потім за це розплачуватися доведеться і нам, і нашим нащадкам.

Антон Санченко

Увесь світ святкує, тож чи ми гірші? Для мене свято книжки – це магазин Barnes & Noble в Америці: заходиш і бачиш, що там – щоденне свято книжки! Хотілося би, щоб і в нас таке було. Автопробіг для цього – хороший інформаційний привід.

 

В’ячеслав Кириленко

Після цього дня я усвідомив необхідність святкувати День книги. Дотепер я про нього, звісно, чув, але не надавав цьому значення. Зараз я став більш свідомим громадянином і закликатиму зробити 23-тє квітня святом якщо не державним, то принаймні таким, що передбачає цілу низку заходів щодо популяризації читання. Щодо автопробігу, то я взагалі прихильник громадської активності, тому чим більше громадських акцій, тим розвиненіше громадянське суспільство. Я поділяю будь-яку активність із будь-якого напрямку. І якщо це акція за участі легендарного зеленого запорожця, тоді це привертає увагу стовідсотково!

Редакція