„Як видавці до Черновецького ходили”

 

Отримавши телефонограму: „Запрошуємо перших осіб Вашої організації 18 лютого 2009 року на о 16-00 на зустріч з Київським міським головою Л. М. Черновецьким з представниками видавничої та книготорговельної галузі”, працівники видавництв дуже здивувалися. Невже наш мер, окрім співів та перегонів, цікавиться ще й книжками? Вирішив допомогти видавцям? Посприяти розвитку книговидання та книготоргівлі у Києві?

Сповнені надій, на призначену годину до приміщення Київської міської адміністрації прийшли „вершки” українського книговидавництва: директор української асоціації книговидавців Олександр Афонін, видавець Іван Малкович, директор книготорговельної мережі „КС” Костянтин Клімашенко, директор видавництва „Фоліо” Олександр Красовицький, галерист, співак, видавець Павло Гудімов, представники видавництв „Грані-Т”, „Зелений пес”, „Веселка”, „Родовід”, „Самміт-Книга” та інші. Однак піднявшись на п’ятий поверх, як було вказано у телефонограмі, запрошені на зустріч із мером трохи розгубилися.

Двері усіх залів для засідань виявилися зачиненими. То там то тут вигулькували невеликі гурти таких же розгублених відвідувачів, які виявилися… стоматологами. Відповіді на питання, де ж відбудеться зустріч Черновецького з видавцями, не зміг дати жоден працівник мерії. Нарешті на горизонті з’явилася жіночка з в’язкою ключів, яка відкрила одну із зал і заявила: „На шістнадцяту у мера стоматологи. Видавці на 16-30, так що ви поки гуляйте!”…

Трохи вражені видавці знайшли вільну кімнату, у якій і залишилися чекати на мера. За сорок п’ять хвилин до зали влетів Леонід Черновецький і відразу ж вирішив пожартувати: „О, то це ви видаєте різний непотріб, який соромить київського мера?” – і з ходу почав засипати присутніх вигідними пропозиціями співпраці. Мер зізнався, що він сам видавець, адже видає газети „Ріо”, „Метро”, „Хрещатик”, і запропонував присутнім друкувати ці газети. Не помітивши активної реакції на цю вигідну пропозицію, Леонід Михайлович замовив присутнім надрукувати для працівників мерії візитівок. Оговтавшись, хтось із вражених видавців повідомив мера про те, що присутні тут друком візитівок і газет не займаються. „А хто ж тут?" – щиро здивувався Черновецький. „Книговидавці”, – пролунало у відповідь. „О, так я ж теж письменник, я написав книгу! – швидко знайшов відповідь мер. – І чим я можу бути корисним у книгах?”

На питання про відсутність у київському бюджеті пункту про закупівлю книжок для бібліотек, мер щиро відповів, що грошей немає. На пропозицію відновити систему книгарень прочитав двохвилинний монолог про те, що він щирий патріот і книгарням посприяє, але щодо конкретних питань порадив звертатися до свого заступника Людмили Денисюк (яка теж була присутня на зустрічі). Також пообіцяв вирішити проблеми з орендою, і взагалі задовольнити прохання та побажання усіх присутніх (але знову ж таки, за посередництвом заступника). А насамкінець Черновецький ненав’язливо дав зрозуміти, що переймається власним рейтингом, натякнув на те, що днями збирається мітинг і спитав, чи не побажає хтось із видавців „зібрати людей”… Побачивши вирази облич присутніх і не помітивши жодної піднятої руки, мер за кілька хвилин розпрощався і зник.

 
Розмова з заступником Київського міського голови Людмилою Денисюк полягала переважно у обіцянках пролобіювати болючі для видавців питання на засіданні КМДА, особисто прийняти, вислухати кожного і допомогти вирішити проблеми (піднімалися питання щодо виселення з приміщень видавництва „Дніпро”, книгарень „Знання” та „Сяйво”, видавництва „Основи”, про відновлення мережі книгарень тощо) і патетичними промовами щодо важливої ролі книжки у житті суспільства.

 
Чи треба нагадувати, що саме КМДА веде постійну боротьбу з тими ж-таки „Дніпром”, „Знаннями” та „Сяйвом”? Навряд чи книжку можна назвати об’єктом цікавості чи підтримки для влади. І якщо мер вирішив звернутися до видавців, то у нього, певно, зовсім кепські справи. Схоже, відчуваючи своє хитке становище, міський голова намагається здобути підтримку у будь-який спосіб.

 

 

 

 

Редакція