І ми, Химко, люди!

Українська література все голосніше заявляє про своє існування. Є в нас свої премії, і анти-премії, бестселери та аутсайдери, є свої скандали і звинувачення. Але поки усе відбувається у суто літературному середовищі і здебільшого не має виходу до широкої аудиторії.
Але це лише до сьогодні. Бо 12 лютого в українській літературі виник справжній, дорослий, повномасштабний скандал з усією атрибутикою – звинувачення у порнографії, вилучення з продажу готової книжки, погрози судом. Отже і ми, Химко, люди. І у нас все по-справжньому, як у Європі чи Америці.

Цей скандал обіцяє перетворитися на історичну подію, а тому для початку викладемо історію сухою мовою фактів:

Отже український письменник, лауреат малої Шевченківської премії Олесь Ульяненко передав харківському видавництво “Клуб сімейного дозвілля” права на видання своєї книжки “Жінка його мрії”. Оскільки у рукопису присутня ненормативна лексика, а також описи сексуальних сцен та актів насильства, видавництво вирішило звернутися до Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Це було іще у жовтні 2008 року. Поки комісія зволікала зі висновком, видавництво вирішило не чекати, а надрукувало книжку накладом 7000 примірників та почало її продаж через каталог та у книгарнях.

Тим часом автор запланував презентацію книжки на п’ятницю 13-го лютого. І саме напередодні цієї дати чиновники з комісії нарешті визначилися – твір Ульяненка є порнографічним. Не втримаємося від цитати з офіційного висновку: “Детективний сюжет книги “Жінка його мрії” наповнений сценами насилля, жорстокості, вбивств, що характерно для даного жанру… В процесі рокриття детективної інтриги автор описує гомосексуальні та гетеросексуальні стосунки, сексуальні стосунки з неповнолітніми, застосування наркотичних речовин, дитячу проституцію. В багатьох епізодаз присутні натуралістичні подробиці (наприклад, побиття до смерті бомжа)

Персонажі твору використовують нецензурну лексику та брутальні вирази (наприклад “бля” “вхер”, “підарок”, “трахатись” та інші.

Разом з тим у творі присутні епізоди, основна мета яких полягає в брутальному, натуралістичному зображенні процесу статевого акту песонажа із анатомічними деталями статевих органів, орально-генітальні, орально-анальні пестоці, фістінг, мастурбаторна та еякуляторні дії і описання задоволення хтивості персонажа. При цьому художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негіднах інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними.”

На підставі цього документу видавництво повідомило Олеся Ульяненка та його літературного агента про те, що воно “вимушено зупинити продаж книги та проведення її презентації.

Але ви погано знаєте наших митців, якщо гадаєте, що їх можна зупинити подібним документом. Місце та дату презентації змінити не можна, – вирішили організатори, мистецьке об’єднання “Остання барикада” і запропонували провести її у формі громадського суду над Ульяненком, як автором першого в історії української літератури офіційно визнаним порнографом.
Так, наші письменники чули багато звинувачень у порнографії – починаючи від Винниченка і аж до Забужко – але ніколи цьому не надавалося офіційного статусу.

Тому усі учасники “громадського суду” із насолодою топталися по комісії з моралі та її окремим членам. Олесь Доній, народний депутат та засновник “Останньої барикади” навіть дорозмовлявся до того, що зачитав імена членів комісії, серед яких зокрема імена Андрія Куркова, Богдана Бенюка, Святослава Вакарчука, і звинуватив їх у тому, що коли вони не вийшли зі складу цього органу, то значить підтримали “розправу” над бідолашним Ульяненком.
Сам “винуватець” виглядав дещо розгубленим, зате решта учасників шоу не жалкували епітетів – тут була й “інквізиція”, і “цензура”, і “моральні уроди” тощо.

Великий натовп, який не вмістився до зали “Книгарні Є”, задоволено сміявся та аплодував. Навряд чи звичайна презентація забрала б таку кількість камер та читачів. Усі відчували – Національна комісія насправді зробила величезний подарунок Ульяненку, адже скандал у сучасній Україні діє краще за будь-яку рекламу.

Письменниця і діючий юрист Лариса Денисенка, яка мала вести презентацію, а замість того мусила робити юридичний аналіз, намагалася заспокоїти гарячі голови і переконати їх у тому, що висновок експертів – це ще не рішення, а тільки побажання, і нема підстав для різких рухів.

 Втім, окрім задоволення для учасників та розваги для публіки, цей скандал висвітлив головну проблему нашого ринку – питання захисту моралі на ньому ніяк не врегульоване. Знаменитий закон, яким так пишався його автор Леонід Черновецький, зрозумілий для читачів не більше за промови самого київського мера і аж ніяк не може бути чітко виконаний. А плутанина у законах часто веде до свавілля у їхньому виконанні.

Саме так сталося цього разу. Безперечно, не можна погодитися з висновком Національної комісії щодо того, що книжка Ульяненка є порнографією. Але не можна й заперечувати, що вона дійсно містить зазначені описи та не має потрапляти до рук непідготовленої аудиторії – зокрема дітей, а саме цей механізм відсутній у законі Черновецького.
Мистецтво – матерія тонка. І тому треба бути обережним у його регулюванні, щоб бува не порвати.

Олесь Ульяненко, винуватець:
З одного боку це звучить дико, я себе ніколи порнографом не вважав, я просто показував дійсність, якою вона є, навіть стишував якісь повороти. Зараз, коли трохи постарішав, я почав трохи кутки зрізати, а ранні романи, не ті, що вийшли, а ті, що існують у чернетках, взагалі цю комісію дибки б поставили. “Жінка його мрії” виходила у “Кур’єрі Кривбасу” ще 2006 року без купюр, пройшла нормально, а чому зараз це сталося – значить систему треба міняти. Я думаю, ані Бенюк, ані Вакарчук не читали цієї книжки і не знали про це рішення. Треба перезавантажувати матрицю, тому що це коліщатко чиновниче розітре кого завгодно – сьогодні мене, завтра Капранових, тому що у них гола дівка на обкладинці, і Тараса Шевченка за його сороміцькі записи, і взагалі якщо дати волю цим нєдорослям, тут можна усю Книгарню Є перетрусити.

Лариса Денисенко, письменниця, юрист:
Я бачила два документи – один є висновком на бланку експертної комісії з питань суспільної моралі, він підписаний двома співробітниками центрального апарату, а також виконувачем обов’язків голови комісії Попиком. Я не буду аналізувати мотивувальну частину, хоч там є багато питань, але за процедурою комісія є колегіальним органом, відповідно до положення про діяльність комісії вона має це ухвалювати на засіданні, вони мають це проголосувати, а у висновку не зазначено, коли збиралася комісія, у якому складі, кого крім оцих експертів заслухали, чи заслухали іншу сторону. Рішення комісії є обов’язковими для виконання, але це не рішення, це висновок, і тому перше, що має зробити видавець – не зупиняти це все і не вилучати наклад, а передусім звертатися до комісії за поясненням природи цього документу – що це є, у який спосіб укладено, хто підписував, хто за це голосував і домогатися того, щоб вони дали альтернативну експертизу. А паралельно треба звертатися до суду з позовною заявою щодо порушення процедурного порядку ухвалення рішення і змістовно там теж є багато про що поговорити.
Не можна твердити, що у країні взагалі не має бути закону про захист моралі – такий закон потрібний, але він має бути нормальним. А у нашому законі нічого не зрозуміло, і кожен може тлумачити його як хоче. Казуїстика полягає в тому, що за порнографію зазвичай приймають зображення – а щодо текстуального зображення треба ще з’ясовувати, чи може воно бути порнографією взагалі.

Юка Гаврилова, літературний агент Олеся Ульяненка:

Агент зацікавлений у тому, щоб його автор отримував максимальні прибутки і агент буде займатися саме цим – по-перше, розривати контракт з Клубом сімейного дозвілля, оскільки вони не збираються продавати книжку, це їхнє остаточне рішення, вони повідомили це листом. Історія раптово вибухнула 12-го лютого, бо комісія три місяці розглядала це питання. Сам видавець був ініціатором звернення до комісії, бо вони більшість своїх рукописів відправляють туди, вони мають на це право, вони вважають, що так треба робити. Але видавництво погоджуються з висновком комісії, а я не погоджуюся, як і більшість присутніх тут.
Я не продаю видавцям Ульяненка, як дитячого письменника. Насправді я дуже задоволена практикою, коли на книжці позначають: містить ненормативну лексику. При цьому читач попереджений, від має знати, що там побачить, і його вибір, купувати чи ні.
Зараз ми чекаємо пропозицій від інших видавництв, і готові до переговорів. Йдеться не про солодкі пропозиції, бо таких в Україні не існує. Для мене головне, щоб автор писав, а читачі мали можливість читати. Наклад вже є, книжка була в каталозі з грудня місяця, є люди, які її замовили, і у крамницях вона продавалася. У анотації написано про те, що це неоднозначний твір, що там є сцени насильства. “Клуб сімейного дозвілля” чесно попередив читачів, у мене немає претензій до видавців. Вони роблять свій бізнес, а ми робимо свій.

Редакція