Книжка року Бі-Бі-Сі 2008 – у кольорах крові й молока

Книжка року Бі-Бі-Сі проводиться вже вчетверте, й щоразу у фіналі конкурсу стикаються все більш несподівані й непорівнювані між собою книжки. Торік інтригу тримали «старе» й «молоде» покоління – Володимир Діброва й Сашко Ушкалов, цього ж року важко було навіть передбачити, кому дістанеться перемога: Марії Матіос і її «Москалиці», «Шахматам для дибілів» Михайла Бриниха, «Сарабандам банди Сари» Лариси Денисенко чи кумедному «Нямликові й балакучій квіточці» Лесі Вороніної… Зрештою, перемогла авторка, яка має в письменницькому доробкові всього-на-всього другу книжку – це Люко Дашвар із романом «Молоко з кров’ю».

 

Як відомо, 19-го грудня всі слухняні діти одержують від Святого Миколая подарунки, а неслухняні – різки. Здавалося б, якщо ви вже не дитина, то чекати вам у принципі нічого. Однак цього року українські письменники й собі мали змогу отримати своїх «слонів», щоправда, не всі, а тільки один із п’яти претендентів на звання «Книга року Бі-Бі-Сі 2008». І ось у книгарні «Є» попри несприятливі погодні умови відбулася майже урочиста церемонія вручення моральних і матеріальних стимулів. Адміністратор премії Світлана Пиркало й зіркові експерти Марічка Бурмака, Ольга Герасим’юк, Андрій Куликов (п’ятий член журі Богдан Бенюк саме був відсутній через виконання якоїсь іншої свято-миколаївської місії) вчергове зібралися, аби представити п’ятірку фіналістів, а потому й саму найкращу книгу року.

 

Тримаючи основну інтригу поміж журналістів і слухачів радіо «Бі-Бі-Сі», Світлана Пиркало оголосила найкращого читача-рецензента. Невеличкий приз (ручка для майбутніх «подвигів») дісталася Тетяні Трофименко з Харкова за рецензію на одну з книжок-фіналістів «Апокаліпсис для публіки: Шахмати для дибілів Михайла Бриниха».

 

Нарешті експерти доручили надзвичайному послові Великої Британії в Україні Лі Тернерові вручити грошовий еквівалент премії. Пан посол зізнався, що прочитав загальний огляд українських книжок, представлених на конкурс, і був вражений новизною ідей настільки, що навіть пообіцяв прочитати всі ці книги в оригіналі, щойно опанує як слід українську мову. А тоді поспішив віддати переможниці її чесно зароблені гроші, «доки вони не знецінилися зовсім» – адже замість обіцяних десяти тисяч гривень готівкою і так довелося вручати вже одинадцять… «Для мене важливо було потрапити в п’ятірку саме Бі-Бі-Сі, – зізнається авторка книжки року, – адже все те, що «освячують» державні органи, сходить на пси… А те, що робиться неформально, має сенс!»

 

Отже, переможцем стала Люко Дашвар, насправді – журналістка Ірина Чернова з південного міста Херсона. Як не дивно, сама постать переможниці лишилася майже непоміченою: можливо, тому, що читацький загал її фактично вперше бачив, увесь ажіотаж преси звалився на голови більш публічних її колег та експертів…

 

Люко Дашвар зізналася, що в побуті спілкується переважно російською мовою, однак уже другу книгу написала українською, причому описала село «зі знанням і любов’ю», хоча й ніколи там не жила! Усі експерти відзначили насиченість сюжету (подій вистачило б на цілий «інтерівський» серіал!), майстерні діалоги, по-кіношному стислі характеристики – дається взнаки сценаристський досвід авторки. Очевидно, завдяки цим характеристикам книга про кохання Марусі-«румунки» й Степана-«німця» (хоча це не єдина сюжетна лінія твору) виборола право називатися «Книгою року Бі-Бі-Сі 2008». Утім, решта фіналістів теж отримають стікери-наліпки з логотипом Бі-Бі-Сі й написом «П’ятірка року 2008». Це має допомогти тим читачам української книжки, які довіряють виборові Бі-Бі-Сі, легше зорієнтуватися в книгарнях: бо ж навіть попри нарікання й загальні песимістичні настрої видавців, українських книжок зараз виходить так багато, що пересічний читач просто губиться в цьому морі. Дрібниця, а все ж приємно, скажіть?

 

 

Коментарі:

 

Ольга Герасим’юк, телеведуча, народний депутат:

Взагалі-то роль експерта невдячна – навряд чи щасливі всі ті, кому премія не дісталася… Коли я погодилася стати експертом «Книги року», мені принесли повну торбу книжок. Взагалі-то я читала завжди, однак тут я просто поринула в інший світ! Звичайно, я знала, що українська література існує – я підтримую стосунки з багатьма літераторами. Однак цікаво було, що ж принесе в неї сьогоднішній час. Виявилося, є дуже вартісні речі і в дитячій літературі, і в легкій, розважальній… І це навіть не данина кон’юнктурі: мовляв, писати українською просто мусиш, аби тебе видавали в Україні… Шкода видавництва! Адже в нас нема такого книжкового буму, як, наприклад, у сусідній Росії… І все ж приємно, що наші письменники пишуть – і то такі речі!
«Молоко з кров’ю» обстоювала саме я. Звичайно, будь-яка премія більш чи менш суб’єктивна. Чому більшість підтримала саме цю книгу? Бо це насамперед цікаво. Також важливі хороший сюжет, хороша мова, хороший стиль – і все це тут є!

 

Світлана Пиркало, адміністратор премії, письменниця, журналістка:

Усі наші експерти багато зробили для популяризації цих книг, плідно використовуючи свій зірковий статус. Андрій Куликов – зірка, та ще й колега (працював на Бі-Бі-Сі у Лондоні), з Ольгою Герасим’юк ми колись працювали разом на «1+1», Марічка Бурмака в якомусь інтерв’ю сказала, що любить читати (а ми свого часу познайомилися на фестивалі авторської пісні «Оберіг» – ще коли я думала, що співатиму), а Богдана Бенюка я так і не знаю, однак він теж поставився до цього з великим ентузіазмом… Тільки з Бенюком була одна проблема: у нього всі куми… Візьме якусь книжку зі списку: «О, та це ж моя кума написала!»
З одного боку, це не зовсім «літературна література». Усі книжки з нашої п’ятірки моя бабуся назвала б «прочотними». Себто людина не потребує якоїсь додаткової підготовки аби їх прочитати. І все ж вони не є якоюсь літературною попсою. Просто читання цих книжок затягує – ось запитайте мою колегу з Бі-Бі-Сі Марту Шокало, яка о третій годині ночі надіслала мені смс-ку: «Читаю «Молоко з кров’ю» – ридаю, не можу заспокоїтися!»

 

Михайло Бриних, фіналіст:

На моє переконання, неважливо, хто отримав цю премію. Адже це виключно справа випадку. Почнімо з етапу номінації: видавництво висуває три книжки… Не дивно, що багато достойних творів не потрапили до списку!
Мені вчора сказали, що ніби це має бути Люко Дашвар – я здивувався, бо думав, що це буде Марія Матіос. Тарас Антипович два роки тому вивів формулу, яка мені видається досконалою: премію Бі-Бі-Сі отримують винятково «заслужені артисти» літератури. Себто люди достатньо відомі, популярні за межами своєї літературної творчості. Адже ця премія є напівлітературною, вона створена для того, аби привертати увагу громадськості до такого явища, як сучасна українська проза (тому й не варто чекати від конкурсу якихось літературних одкровень), і в сенсі розголосу Матіос була б для премії оптимальним варіантом. Проте цього року премія дісталася «темній конячці»…
Я на перемогу не сподівався. Це була така сама імовірність, як вийти на вулицю й зустріти динозавра: логіка стверджує, що тут 50х50: або ти його зустрінеш, або ні… А взагалі я дуже боюсь потрапити в маскульт: з одного боку, дуже люблю бабло, а з іншого – дуже не хочеться бути переможцем – все-таки в мене інші пріоритети. Моя книжка взагалі не повинна тут бути! Вона не може бути бестселером, це нонсенс! Вона повинна мати якусь вузьку, нішову, аудиторію! Бо що менше людей тебе читає, то краще ти відчуваєш свою адекватність…

 

Атанайя Та