Література з Ядранського моря

Хорватія, що стоїть на березі Ядранського моря (воно ж – Адріатичне), відома перш за все як чудовий курорт, чим і приваблює численних туристів. Чого не скажеш про хорватську літературу. Вона для українського читача загалом – terra incognita. В цьому неважко переконатися, зайшовши, наприклад, до книгарні, і запитавши першого-ліпшого відвідувача: яких хорватських письменників він читає. Відповідь буде приблизно така: “Ну, не знаю…” Чітку відповідь на це запитання можуть дати хіба “посвячені”: славісти, суперерудити або люди, які все життя займаються літературою, зокрема балканською. Або ж самі хорвати…

 

У рамках 15 Форуму видавців у Львові відбувся круглий стіл “Хорватська поезія та проза сьогодні”, на якому були присутні представники сучасної хорватської літератури: письменники Зоран Феріч, Ренато Баретич, а також видавець та критик Круно Локотар. Загалом дискусія проходила так: Зоран Ферич робив компліменти Ренато Баретичу, Ренато Баретич – відповідав навзаєм, а Круно Локотар розбавляв усе це саркастичними репліками. Оскільки письменники виявилися не дуже велеслівними, то на розмову швидше вдалося “розкрутити” модератора Аллу Татаренко, викладача кафедри слов’янської філології Львівського національного університету. Як людина, безпосередньо причетна до хорватської літератури (викладач і до того ж перекладач), вона із задоволенням розповіла про те, якою є хорватська література сьогодні.

 

– Як би ви загалом охарактеризували сучасну хорватську літературу, адже український читач мало що про неї знає?
– Хорватська література різна, і, напевне, це найкраще, що можна розказати про неї загалом. Це література фантастична, реалістична, гумористична, позначена чорним гумором. Імена, які вже відомі світовому читачеві і так само популярні у своїй країні, – це класики хорватської літератури Паво Павлічіч, Мілєнко Єргович, Ренато Баретич, Дубравка Угрешич, Зоран Ферич.
– Колись на слов’янських теренах була популярна ідея слов’янської єдності. Наскільки, на вашу думку, вона може бути актуальною зараз? Чи варто слов’янським народам культурно об’єднуватися?
– Ідеологія в літературі не завжди себе справджувала, адже відродження якоїсь ідеї, що була популярна колись, передбачає докорінне новлення. І в світі, який є, хочемо ми того чи ні, глобалізованим, напевно, шукати подібних зв’язків за національними ознаками потрібно лише в тому плані, що брати в них оте спільне хороше, що є об’єктивно цікавим. Відбір “ми слов’яни, а вони – не слов’яни” є певною мірою штучним, тому що ми виросли на спільній європейській культурі… А оскільки я є викладачем кафедри слов’янської філології, перекладачем слов’янських мов, мені шкода, що слов’янська література в епоху глобалізації опинилася в такому глухому куті: одні проголосили її просто слов’янською, а тому неєвропейською, інші говорять, що вона слов’янська і тому хороша.  А насправді, зовсім не так її популяризують, як вона заслуговує.
Про літературу треба говорити в духовному і естетичному сенсі. Гуманістичні ідеї тепер у занепаді. І література – це одна з тих небагатьох ланок, де людське і людяне ще може якось зберегтися.
– Кого із сучасних українських письменників знають у Хорватії?

– Звичайно, в Хорватії знають українських письменників, але небагатьох, – так само, як в Україні, там існує проблема видавництв, існує проблема перекладачів. Там знають Юрія Андруховича, Івана Лучука, Сергія Жадана. Але все це завдяки оптимізму, ентузіазму, приязні конкретних людей до літератури, яка, сподіваюся, буде більше відкриватися і хорватським, і українським читачам.

 

Видавець і літературний критик Круно Локотар, який приєднався до розмови, був лаконічним:
– Хорватська література зараз шукає свого міжнародного визнання, їй бракує медіапростору. Можливо, в нас немає таких віртуозів, як, скажімо, Салман Рушді, але є багато письменників, які заслуговують на переклад. Зараз розмови про хорватську літературу мають мало зв’язку власне з літературою. Відбувається ігнорування авторів, які з’явилися упродовж останніх двадцяти років. Також майже відсутня літературна критика. Таким чином ще жива література скоро стане мертвою.
Розвиток сучасної літератури базується на шаленому ентузіазмі, а державна програма підтримки авторів функціонує просто по-ідіотськи.

 

Схоже, в української й хорватської літератури багато спільного, а саме – стан, в якому вони зараз перебувають. І його чудово охарактеризував Круно Локотар. Чи хтось із цим не погодиться?

Мирослава Крат