Урочистий гаплик? – два погляди на Мінську виставку

На Мінській виставці проігнорували український прапор

Білоруси проігнорували український прапор

.

Сентимент українців до братньої Білорусі давно відомий: усі ми добре розуміємо білоруську, при бажанні можемо читати книжки без словника, більшість з нас співчуває винищеній братній культурі та мові, і багато хто побоюється, що Білорусь може стати прикладом для розвитку подій в Україні.

Саме ці, дещо суперечливі почуття супроводжують читача, коли він знайомиться з повідомленнями з Білорусі – як офіційними, так і приватними.

XVII Мінська міжнародна книжкова виставка-ярмарок „Книги Білорусі” пройшла з великою помпою з 10 по 14 лютого. На ній була присутня і офіційна українська делегація на чолі з ВО Голови держкомінформу паном Олегом Наливайком.

На жаль, до складу делегації не включили журналістів незалежних видань – чому так і чого бояться наші чиновники, залишається питанням риторичним. Тому оцінюючи результати представницького книжкового форуму у братній Білорусі ми вимушені користуватися офіційними повідомленнями, а також приватним спілкуванням із членами української делегації, які погодилися поділитися враженнями.

Звісно, ми не будемо розкривати свої джерела інформації – адже тоді їх більше не включать до складу делегації, а то й з посади звільнять. Проте можемо запевнити – наші джерела є абсолютно надійними.

Отже давайте зробимо експеримент у дусі радянського минулого (на жаль, такого актуального для Мінську) і порівняємо офіційні звіти білоруської влади та неофіційні враження українських членів делегації.

Цитуємо повідомлення інформагенції Білоруське телеграфне агентство. До речі цікаво: державний інформаційний ресурс не містить інформації державною білоруською мовою і взагалі не має білоруськомовного сайту. Усе тільки державною російською, тому переклад наш:

.

„Виставка-ярмарок „Книги Білорусі”… стала рекордною за кількістю гостей, що її відвідали. Як повідомив кореспондетові БЕЛТА виконавчий директор виставки, генеральний директор ПК ООО „Макбел” Дмітрій Макаров, 48 тис. 500 людей відвідали цими днями виставковий центр.”

.

Кількість людей на виставці дійсно була великою. Цікаво, що поруч з виставковим центром знаходиться найбільший у Білорусі книжковий ринок, щось подібне до нашої Петрівки, тільки під дахом – так от, як твердить наше джерело, у ці дні на книжковому ринку теж було багато людей, не менше, ніж на самій виставці. А отже маємо ефект „спільної тяги” – люди їдуть на виставку і заразом заходять на ринок, люди їдуть на ринок і заразом заходять на виставку.

.

Знову повертаємося до повідомлення БЕЛТА:

.

„Рекордною стала виставка і за кількістю країн – 26. Свої стенди підготували 619 експонентів. Почесним гостем стала Франція – один з лідерів європейського книговидання. Площя французького стенду склала 204 кв.м. Цими днями білоруські читачі мали можливість придбати літературу французькою мовою, зустрітися з письменниками, ілюстраторами, причому усі заходи викликали велику цікавість у бібліофілів”

.

Як твердить наш свідок, лише три країни, а саме – Білорусь, Росія та Україна були представлені на виставці своїми офіційними делегаціями. Решту просторих стендів займали відділи культури відповідних посольств. Європейських видавців помічено не було. Стосовно почесного гостя – ситуація була просто анекдотичною, адже зайняти 204 метри книжкової експозиції силами посольства просто неможливо, а тому велика частина стенду репрезентувала інші духовні надбання Франції, а саме: сир, вино, парфуми тощо. Стендів французьких видавців не спостерігалося, але приїхало кілька письменників та художників. З делегацією України, до речі, була та сама історія: великі чиновникі, дрібні чиновники і жодного видавця на стенд. Але найбільше вразив нашого співрозмовника той факт, що попри наявність офіційної делегації України, попри те, що наш Наливайко виступав на відкритті, серед прапорів країн-учасниць, вивішених у залі, не виявилося прапору України! На логічне запитання: чому? – представник організаторів відбувся жартом: мовляв, ми не знаємо, а раптом у вас вже змінився прапор. Дуже смішно.

Взагалі масштаб виставки вражає українця – стендів по 4-6 метрів, які ми звикли бачити у Львові, Києві, Харкові, майже немає. Нормальний стенд на білоруській виставці – метрів 16.

Книговидання у республіці – справа державна, держзамовлення розподіляється виключно поміж державних видавництв, тому вони почуваються досить добре. На виставці усі державні видавці Білорусі були представлені величезним гарно оформленим державним блоком, у якому кожен видавець мав свій стенд.

І завершимо цитування повідомлення БЕЛТА:

.

„Форум „Книги Білорусі”, що відкрив рік міжнародних книжкових виставок, з року в рік набирає оберти. Минулого року його відвідало понад 40 тисяч осів, свої експозиції представили 615 експонентів з 25 країн. Як відзначив Дмітрій Макаров, організатори проаналізують підсумки роботи виставки, врахують пропозиції, що надійшли за час її проведення. Наступного року почесним гостем мінського міжнародного книжкового форуму стане Німеччина.”

.

Звісно, деякі дрібні деталі, почуті від нашого співрозмовника, вражають – наприклад, те, що каталог виставки розповсюджували тільки поміж її учасників, а звичайним людям не давали. Наступна вражаюча подія – лекція про книжковий ринок Білорусі, яку прочитав один з організаторів. Звісно, у факті прочитання такої лекції нічого дивного немає, слава Богу, що білоруси діляться інформацією. Але слухачів попросили нічого не записувати, не фотографувати – бо вся інформація, на думку лектора, є секретною!!! Чи це його особиста думка, чи такі правила у Білорусі – з’ясувати не вдалося. Цифри нашому співрозмовнику довелося запам’ятовувати, тому точність до десятої долі проценту ми не гарантуємо. Але порядок цифр відповідає дійсності.

Люди, перевдягнуті Білорусами на відкритті виставки

Отже у Білорусі зараз видається 93% книжок державною російською мовою, і лише 7% книжок – державною білоруською. Особливо цікавою ця інформація буде для аматорів двомовності. Середній наклад книжок, які видаються у Білорусі – 4,4 тисячі примірників. Але найбільшим видавцем є дочірня компанія російського АСТ, яка друкує книжок більше, ніж решта видавців разом узяті. Вона, власне, і формує середній наклад.

Звісно, до Білорусі завозяться книжки з Росії, так само, як і до нас, тому кількість книжок білоруською мовою у книгарнях значно менше 7% і стрімко  наближається до нуля.

Найбільшим продавцем книжок у Білорусі є державне об’єднання Белкнига (колись у нас теж був монополіст Укркнига). Белкнига має 90 магазинів і забезпечує 45% роздробових продажів. Ще 45% припадає на виставки (певно, разом з книжковим ринком), решта – на незалежних продавців, серед яких немає помітних гравців, немає книжкових недержавних мереж, супермаркетів тощо.

Як то кажуть – робіть висновки самі. Не маючи на меті якось „очорнити” братню Білорусь, ми хотіли тільки продемонструвати різницю між офіційним та неофіційним поглядом і зробити собі щеплення від радянської пропаганди нового зразку, яка настійливо просуває Мінськ в якості зразка для наслідування Києвом. Давайте нарешті вчитися на чужих помилках, щоб потім героїчно не ліквідувати наслідки своїх.