Із життя познаньських літературних кафе

У минулих номерах ДЧ ми вже розповідали про київські літературні кав’ярні “Бабуїн”, “Антресоль” та “Купідон”. А тепер-от вирішили розширити географію книжкових кавувань і завітали до міста Познані, що в сусідній Польщі.

 

“У приятелів”

Познань – невелике студентське місто у західній Польщі, недалеко від кордону з Німеччиною. Студент тут – кожен третій. Щоб задовольнити літературний голод такої численної студентської общини, у місті працює ціла низка різних книгарень та літературних кафе. У цих сучасних читальнях не треба здавати верхнього одягу до гардеробу, вимикати мобільні телефони, не треба дотримуватися тиші — застарілі правила більше не діють. Відтак, літературне життя Познані активне і різноманітне. Літературні „точки” мають свій стиль – є серед них більш консервативні та більш ліберальні, спрямовані на різного відвідувача-читача. Сьогодні спробуємо відвідати лише деякі з них.

 

Простір невеликого дворика поміж великою міською бібліотекою „Приятелів наук” та поважною книгарнею „Капіталка” просто насичений атмосферою „втаємниченого знання”, не згадуючи вже про те, що у центрі стоїть пам’ятник Адамові Міцкевичу. У цьому ж дворику близько центральних вулиць міста притулилося кафе „У приятелів” — одне з найстарших літературних „місць” Познані.

 

Кав’ярню створено як місце зустрічі людей зі схожими інтересами. Разом із розвитком кафе і появою постійної клієнтури ширшало коло його діяльності. Поступово на базі «У приятелів» виник аматорський театр, що об’єднав людей найрізноманітніших професій та темпераментів. Театр, як і кав’ярня, постійно черпають натхнення із літератури – трупа працює із творами Бруно Шульца, Джеймса Джойса, Едгара По, Луїса Керрола.

 

„У приятелів” – це водночас кав’ярня, театр і клуб. Від кав’ярні тут – аромат кавових зерен, від театру – глядацькі крісла, на яких тепер можна сидіти за столиками, а від клубу – приязна, товариська атмосфера. Література тут перемішана з реальністю, а містифікація із правдою. Реальні персонажі виглядають вигаданими, а вигадані – дуже навіть живими. Захована вглибині дворика, вдень кав’ярня живе своїм власним ритмом – ідеальне місце для камерних зустрічей або лекцій.

 

Зайшовши всередину, насамперед потрапляємо до затишного салончика з баром, де при такій нагоді можемо випити коктейль „Зелений сплін” чи „Поетичний шал”. Але ж ходімо далі. Наступна кімнатка – це майже сцена. Темно-червоні куліси ділять простір кафе так, що разом із співрозмовником перетворюємося на головних акторів маленького театру. Чи навіть театрів. Панує напівморок, тільки маленькі червоні лампи-софіти підсвічують дію, що розгортається між акторами. Тихо грає джаз. Навколо на стінах у простих рамках висять портрети старих знайомих: Франц Кафка, Бруно Шульц, Герман Гессе, Данте Аліг’єрі, Вальтер Беньямін, Емілі Дікінсон, С’юзен Зонтаг… Непогана компанія назагал. Це – салон, де „живуть” письменники.

 

Щоб пошукати місця у наступній залі кав’ярні (якщо раптом сьогодні вечір п’ятниці чи суботи), мусимо пройти крізь… шафу. Великі різьблені двері ведуть до третьої кімнати. Ну от нарешті ми сідаємо і відкриваємо меню. Складаючи його, кухар явно надихнувся літературою – „Імбирний апокриф”, „Палімпсест”, „Пристрасть Теодора Астри”.

 

Теодор Астра взагалі густо присутній у кав’ярні – цитати з нього бачимо у меню, під деякими фотографіями на стінах – його ім’я. „У приятелів” – це його дім. Теодор Астра – це симпатичний божевільний аристократ, нащадок древнього роду, що повільно згасає. Перманентний самогубець, що шукає якнайекстравагантніших способів укоротити собі віку – наприклад, померти від надмірних інтелектуальних зусиль, або зупинити серцебиття спазмом стравоходу.
Теодор Астра поки, на щастя, ще не знайшов найефективнішого способу самознищення. Він – персонаж п’єси Кшиштофа Скібського „Пристрасті і обсесії Теодора Астри”, написаної в дусі дуже чорного гумору, яку грають актори театру „У приятелів” тут таки, у цьому ж приміщенні.

 

Макабричну тематику за столиком можна продовжити, замовивши страву „Кривавий Дракула” або „Холодний бассет”. Остання інспірована спектаклем „Передчасний похорон” за новелами Едгара Алана По. До речі, зі стіни туалету, куди знову ж таки можна потрапити тільки пройшовши через шафу (цього разу вже іншу), весело шкіриться диявол із середньовічних бестіаріїв.

 

“Гучна самотність”

Із густої, насиченої алюзіями та містифікаціями атмосфери „У приятелів” можемо переміститися до „Гучної самотності” – кав’ярні-книгарні всього за кілька вулиць, що має зовсім інше обличчя. Назва одразу ж відсилає до Богуміла Грабала. Згадується предивна доля „освіченого поневолі” пакувальника макулатури із повісті „Занадто гучна самотність” із усіма можливими конотаціями. „Гучна самотність” – це насамперед популярне місце для промоційних презентацій нових книжок та дискусійний клуб. Тут можна зручно розміститися на кольорових канапах та подушках, ласувати гарячим шоколадом чи солодощами і зустрічатися з друзями-книгоманами.

 

При вході, коло бару – височезні полиці з книжками. Не лише красне письменство – а ще й соціальні науки, антропологія, філософія, культурологія. Тут не кидаються в очі бестселери у кольорових обгортках за привабливою ціною, що обов’язково закінчується двома дев’ятками.

 

Влаштовуючи зустрічі із письменниками, до „Гучної самотності” часто запрошують експертів із різноманітних соціальних питань, що додає обговоренню літературного тексту ще одного виміру, підкреслюючи його статус „поміж” – світом і читачем, автором і світом, реальністю і словами про реальність.

 

З ініціативи познаньського волонтерського товариства „Один світ”, у певний день місяця кав’ярня перетворюється на „філокафе”. Історія цього явища стверджує, що одного разу один паризький філософ довго сушив собі голову на якимось питанням, сидячи вдома. Думки не давали йому спокою, але у єдине ціле ніяк не вкладалися. Врешті філософ вирішив податися до свого улюбленого кафе і випити там горнятко кави, сподіваючись, що тоді його збурений розум проясниться. Але вже за столиком філософ не зміг втриматися від того, аби не запитати у сусіда, що він думає про те питання, яке, власне, не давало йому спокою. Сусід не забарився із відповіддю, і скоро між ними вже точилася жвава бесіда, до якої поволі приєдналися всі відвідувачі кафе. Досхочу і до хрипу подискутувавши, всі присутні залишились дуже задоволені й постановили заснувати таку традицію – щомісяця у певний день приходити до цього кафе і обговорювати за кавою якусь філософську проблему.

 

Цю традицію наслідує і „Гучна самотність”, час від часу збираючи до кола людей, охочих поділитися своєю думкою на різноманітні теми довкола літератури та філософії. Крім цього всього, кав’ярня часто перетворюється на кінозал. Здебільшого кінопокази служать зав’язкою теми для подальшого обговорення.

 

Літературні кав’ярні творять спільноти, зводять докупи людей зі схожими інтересами. Зустрічаючи їх потім на вулиці – посміхаєшся як старим знайомим або членам одної таємної общини.

 

Отже, залежно від компанії і настрою, а також дня тижня та пори року, можемо вибирати, до якої кав’ярні-читальні піти. У цьому випадку найцінніше те, що вони дуже різні, – література щоразу виглядає у них по-іншому, змушує замислюватись, відкривається новими гранями.

 

Юлія Півторак