У кожного свій Антонич

3Якось не повертається язик сказати про поета, що він помер. Особливо про поета такого рівня, як Богдан-Ігор Антонич. Адже митець залишається у своїх творах… Тому в таких випадках вживають вислів «відійшов у вічність». Або принаймні в інший вимір. Що не заважає нам не просто відзначати, а й відверто святкувати день народження цього самого поета. Іноді по три дні.
Взагалі-то Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня, але спільнота «Сумно» вирішила як слід підготувати громадськість до цієї дати. Тому «Антонич-фест» проходив у київському парку «Нивки» з 2 по 4 жовтня включно, аж до самої 24.00, коли вже календарно можна було привітати іменинника. На «розігріві» в Антонича виступило багато митців різних напрямків діяльності, причому, на відміну від усіх інших українських іменних фестивалів, практично вся програма «Антонич-фесту» виявилася таки тісно пов’язаною із самим Богданом-Ігорем Антоничем.
Учасники з однаковим успіхом донесли і дух, і літеру творів поета – на території фесту можна було почути, побачити, відчути і навіть доторкнутися до всього того, чим, на теперішню офіційну думку, вирізняється творчість Антонича: була філософія, релігійні та космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і поганської символіки, впливи Омара Хайяма та Волта Вітмена… Хоча, звичайно, у кожного читача свій Антонич. І власне бачення можна було знайти серед всього цього розмаїття.
А розмаїття було дуже продуманим. Художники просто неба робили скульптури з дерева та каменю, малювали картини за мотивами віршів Богдана-Ігоря Антонича. Весь цей мистецький пленер можна було спостерігати у процесі створення, а потім як виставку на території фестивалю. Уся територія фестивалю перетворилася на живу мегаінсталяцію. Скульптури плавно перетікали у театр ляльок – це були імпровізовані філософські вистави-діалоги.1
Візуальна частина фестивалю цим не обмежувалася – спільнота дизайнерів «Мокша» представила цілу колекцію одягу з текстами Антонича чи просто за мотивами його творчості. Щодня влаштовувався показ нових моделей одягу – і то не в нудній гламурній манері, а під живу музику, у вигляді своєрідного перформансу. Бажаючі могли придбати речі з колекції тут же – на згадку про фест.
А оскільки Антонич був не лише поетом, а й драматургом, то цілком логічно, що два київські та львівський театр тіней показали свої вистави з використанням його творів. Вистави київських театрів були прем’єрами.
Приємно, що організатори подбали про всі вікові потенційних відвідувачів: наприклад, батьки могли привести дитину на «Антонич-фест» і залишити на дитячому майданчику – теж фест-концептуальному. Діти мали змогу взяти участь у цікавих конкурсах та просто порозфарбовувати розмальовки за віршами Антонича. Але найцікавіше – це дитячий анімаційний простір, де у процесі майстер-класів від дитячої анімації студії «Червоний собака» за три дні з усіх підручних матеріалів (включно із сухофруктами) самі діти зробили мультфільм!
Проте найактивніше артпідготовку проводила важка артилерія будь-якого фесту – музиканти. Зараз у них жнива – передвиборча пора сприяє ущільненню гастрольного графіку та зростанню гонорарів. Проте на «Антонич-фест» прийшли ті, хто відмовився продаватися політикам: Катя Chilly, Росава, «Мертвий півень», «Кому вниз», «Вій», «Йорий Клоц», «Пропала грамота», «Оркестр Янки Козир»… Кожен показав свою програму, доповнену віршами з Антонича. Більшість виконавців приготували по пісні на слова Антонича як подарунок до його дня народження. В ідеалі ці доробки після фестивалю буде зібрано під одною обкладинкою – принаймні отримані на фестивалі гроші мали піти на видання книжки-альбому Богдана-Ігоря Антонича та CD-збірки пісень на слова поета.
А от сестри Тельнюк, не чекаючи з моря погоди, спеціально прилетіли з Канади, аби взяти участь у фесті та презентувати сингл «Назавжди. Богдан-Ігор Антонич», який можна було купити просто тут і зараз – п’ять версій на давно відому шанувальникам пісню «Назавжди». Над синглом почаклували сестри Тельнюк, Аби МС, «Мертвий півень» та Олександр Мельник – і в результаті Антонич зазвучав навіть французькою (є на синглі й така версія).4
У наш прагматичний час приємно було побачити небайдужих людей: стільки волонтерів, готових працювати не заради лакомства нещасного, а за ідею, стільки артистів, готових відмовитися від гонорару, та й самих організаторів хотілося підтримати – про все подбали, все продумали, мети своєї досягли… Себто постать/творчість Богдана-Ігоря Антонича в Україні актуалізували, позитивний образ одного з найкращих українських поетів створили, увагу широкої громадськості до української літературної класики привернули, масові гуляння на честь сторіччя з Дня народження Богдана-Ігоря Антонича провели. Ну що тут скажеш – так тримати!
А тепер про сумне – якого, виходячи з бренду організаторів (сайту «Сумно»), не могло не бути. По-перше, попри чудову погоду і непогану інформаційну підтримку відвідувачів на фестивалі іноді було чи не менше, ніж учасників. Можливо, просто ще не всі зрозуміли, ким для української літератури є Антонич. А може, просто тому, що вперше. Але, в будь-якому разі, воно було того варте. І якби Антонич таки не відійшов у вічність, а залишився у нашому вимірі – їй-бо, йому би сподобалося!


Наталка Гай