“Коронація слова – 2008”: роздача корон обов’язкова

Цьогоріч абсолютно неювілейна, восьма церемонія підбиття підсумків конкурсу «Коронація слова» пройшла на першій сцені країни – у київському театрі ім. І. Франка. Причому зал був заповнений майже до кінця третього ярусу – якщо динаміка зберігатиметься, то через деякий час вшанування «коронантів» почне збирати стадіони.

 

Саме місце проведення зумовлювало певну помпу, загалом притаманну таким заходам: інфернальний балет на початку, гламурні ведучі Ольга Сумська та Остап Ступка (а хто ж…), різні посадові особи та просто більш-менш впізнавані діячі культури у вечірньому дрес-коді, які виходили на сцену, аби в міру сил сказати кілька слів без папірця та оголосити імена переможців у якійсь номінації. Звичайно, самі винуватці торжества також піднімалися на подіум після оголошення своїх прізвищ (дипломанти – зграйками по кілька осіб, лауреати – поштучно), одержували цінний подарунок та солодощі від любого спонсора і ретирувались зі сцени, щоб чекати фуршету.

 

Процес «роздачі слонів» урізноманітнювався номерами художньої самодіяльності – були, щоправда, і цілком достойні колективи, але середній рівень шоу так і залишився середнім. Особливо яскравими були три моменти: виступ команди «ПолКар» (хоча слів майже не можна було розібрати, цей драйв був неймовірним), головний мистецький десерт – «С.К.А.Й» (шкода лише, що це був самий кінець, і публіка вже тягнулася із залу до фуршетних столів, зголоднівши через затягнутий час проведення заходу) та… виступ Юрка Покальчука, який міг шокувати непідготованого слухача. Своєрідна манера декламації-співу та глибокий тембр голосу уславленого поета давно відомі мистецькій тусівці, проте аматори “легкої” прози, яких зібралося чимало, були явно вражені.

 

На спецефекти грошей не пошкодували: й на інтерактивне спілкування з торішніми лауреатами (було знято відеоролики і показано перед початком кожної нової номінації), і на посипання теперішніх лауреатів золотим дощем, і на «тощо». Як мінімум, тверда четвірка.

 

Що ж до конкретних прізвищ, то у номінації «П’єси» третю премію здобув Богдан  Підгірний («Прагнення притомності»), другу – Едуард Богуш («Помилка Марка Фабія»), першу – Станіслав Стриженюк («Судний день. Батурин»). Остання п’єса здобула ще й додатковий приз – «найкращий історико-патріотичний твір» (утім, заради справедливості його розділили з переможцем номінації «Кіносценарій» – «Ангелом з патефоном» Василя Босовича та Олександра Столярова). Третю «кіносценарну» премію було поділено між Мариною Чижовою («Немодні небеса») та Кирилом Устюжанином («Виступ»), другу віддано Світлані Тяпіній («Справа про диявола та вбиту наречену»). Але, безсумнівно, найпріоритетнішою номінацією конкурсу є «Роман» – саме сюди надходить рекордна кількість творів, перемогти у цій номінації означає практично вхопити Бога за бороду. Отже, цьогоріч список щасливчиків виглядає так: третя премія – Михайло Бриних («Шахмати для дебілів») та Анна Багряна («За Габією, або Усупереч забобонам»), друга – Марія Маслєчкіна («Дорога, або Афганське рондо»), і перша – увага, фанфари! – Володимир Лис («Острів Сильвестра»). Лауреат розчулено розповів, що це вже його четверта перемога у зазначеному конкурсі, і розчинився в юрбі – преса сподівалася спіймати його на фуршеті, однак «полювання на Лиса» закінчилося нічим.

 

Головною відмінністю теперішньої церемонії від усіх попередніх стало офіційне оголошення про ще одну номінацію – «Пісенна лірика», яка, за словами організаторів, уже давно назрівала і просилася. Так що тепер не лише письменники, а й поети можуть брати участь у «Коронації». А чим закінчиться це починання – подивимося наступного року…

 

КОМЕНТАРІ:

Володимир Лис, лауреат І премії у номінації “Романи”:

“Коронація слова” заслуговує на всіляку повагу. Це справді конкурс текстів, а не письменників! Дві незалежні групи експертів читають твір, а вже потім його розглядає журі, там точаться суперечки – результат завжди непередбачуваний. І здобути в ньому першу премію – це дуже приємно (сміється). Я ж до останнього про це не знав! Коли виконавчий директор “Коронації” телефонував мені на роботу, щоб викликати на церемонію, то сказав лише, що я в числі номінантів. І коли я вже сидів у залі, почув, що мого прізвища не оголосили в переліку дипломантів, – ну що ж, ще не вечір. Коли оголошують третю премію – знов не моє прізвище! Уже й другу – і знов не я! Коли вже виходить подружжя Логушів, розриває конверт і каже, що першу премію здобув мій роман “Острів Сильвестра”…

 

Саме “Коронація слова” дала мені розкрутку. Особливо приємно було, коли якось увімкнув телевізор – а там на «1+1» оголошують результати дослідження, проведеного “Кальварією”: «Які книжки найбільше крадуть із книгарень?» Виявилося, що моя “Мавка” посіла у цьому рейтингу третє місце – я відчув себе популярним (сміється).

 

Звичайно, я вже ставав лауреатом “Коронації слова” тричі – перший, другий та четвертий раз. Але тепер як володар першої премії я більше не маю права брати участі у номінації “Романи”. Хіба що за кіносценарій візьмуся… Або за п’єсу – тим більше, що такий досвід у мене вже є, дві з них навіть поставлено, а торік я переміг у Першому всеукраїнському конкурсі радіоп’єс (це було моє “Полювання на брата”). До речі, церемонію вручення нагород того конкурсу вела Наталя Сумська, сестра нашої сьогоднішньої ведучої. Так що я вже зрозумів: якщо церемонію веде якась Сумська, то перше місце буде моє (знову сміється). Тому всім тепер кажу: “Бережіть сестер Сумських!”

 

Сергій Пантюк, письменник:

«Коронація» – безумовно, явище позитивне. Проте йому бракує поділу на вікові категорії, введення яких неможливе через саму анонімність конкурсу. Звичайно, комісія, побачивши роман Марічки Матіос (нехай під псевдо), відзначить якісний текст, з яким не порівняти першу спробу людини, яка спеціально заради конкурсу взялася за перо (а історія «Коронації» знає таких немало).

Олесь Ульяненко, письменник:

Звичайно, навколо «Коронації», як і навколо кожного літературного конкурсу, товчуться графомани. Але зовсім заперечувати позитивний вплив «Коронації» не можна – все-таки завдяки йому набагато більше людей почало читати українською… Хоча особисто я навіть не візьму до рук книжки з шоколадкою на обкладинці – це несерйозно! Я вважаю, що дизайн серії слід переглянути. Як, до речі, і дизайн нагород – ну що це за відрубані руки, поцуплені в Росії? Чому саме руки, а не ноги, чи щось інше? Набагато логічніше було б, якби всіх переможців коронували у прямому сенсі…

Елеонора Симонова, директор видавництва “Нора-друк”, член журі у номінації “Романи”:

Це вже не новина, що у членів журі діаметрально протилежні погляди на те, яким романам віддати призові місця. Цього року думка практично всіх збіглася тільки щодо першого місця ─ роману Володимира Лиса. Хоча особисто я віддала перше місце романові “Афганське рондо”, який у підсумку став другим. На церемонії нагородження я була просто вражена, коли виявилося, що цей роман про війну написала жінка. Тим більше, що ця жінка ніколи на війні не була і взагалі не має до неї жодного відношення. Я не знаю, як це їй вдалося, хотілося б поближче поспілкуватися з нею, з’ясувати, що це за людина. Крім цього, дуже здивувало мене те, наскільки якісною українською мовою написала текст авторка з Євпаторії. На жаль, у нас існує такий стереотип, що Крим ─ не зовсім український. Тому приємною несподіванкою стало те, що там не просто читають і пишуть, а роблять це українською мовою. Загалом, шкода творів, які не потрапили до фіналу. На першому етапі я за місяць перечитала 57 романів, і з них є двійко-трійко творів, появі яких у фіналі я би дуже зраділа.

Світлана Скляр, головний редактор видавництва Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”, член журі у номінації “Романи”:

На перше місце я поставила роман “Примха” Люко Дашвар. Після успіху роману “Село не люди” працівники нашого видавництва впевнилися, що сільська тема дуже добре працює. Тож коли я тільки почала знайомитись із романом “Примха”, зрозуміла ─ що це наше, і ми точно будемо його видавати. Чесно кажучи, по стилю письма я відразу зрозуміла, що автор твору ─ Люко Дашвар. Я відразу їй зателефонувала, і вона підтвердила, що це саме її роман. Треба сказати, що авторів багатьох інших творів також неважко було впізнати, хоча вони і підписували твори псевдонімами. Наприклад, Сашка та Наталку Шевченків просто неможливо було не впізнати ─ прочитувався той стиль, який був у “Бранцях мороку”.

 

Романові на ще одну з тем, які ми вважаємо комерційно вигідними, я віддала друге місце, а у підсумку він став п’ятим. Це роман про “фіолетових дітей”, дітей із паранормальними властивостями, так званих дітей індиго. Це цікавий твір, і написаний дуже непогано. Гадаю, цей роман ми теж видамо. А найбільше здивувало те, що твори, авторство яких приписували жінкам, виявилися написані чоловіками, і навпаки. Наприклад, всі були впевнені, що “Острів Сильвестра” написала жінка, а “Афганське рондо” ─ чоловік. Порадувала “Коронація” ще й тим, що з’явилося розмаїття тем, представлених на конкурс. Можна сказати, що завдяки “Коронації слова” починає зароджуватися якісна масова література. 

Тарас Федюк, поет, організатор “Коронації слова”:

Щороку на конкурс приходить все більше рукописів. І це тішить ─  незважаючи на те, що премій мало, люди не перестають писати. Я прекрасно розумію, що для багатьох  ─ для тих, хто живе у невеликих містах, райцентрах ─ конкурс є єдиним шляхом до видавця. Тому, я завжди це підкреслюю, “Коронація слова” ─ дуже потрібний конкурс, це єдиний проект, який допомагає рукопису стати книгою. 

 

На жаль, так складаються обставини, що мені доведеться залишити проект. Справа в тому, що моя родина живе в Одесі, і невдовзі у мене має народитися онук. Крім цього, мабуть, вже немає драйву витримувати такі навантаження ─ адже я веду ще серію “Зона Овідія”, у якій цього року повинні вийти ще десять книг. Тому “Коронацією слова” буде займатися хтось інший.

 

Олександра Найда