Де чаїться розруха

Пам’ятаєте, як у чорно-білому кіно під плямкання Шарікова професор Преображенський, заїдаючи оселедцем чарку горілки, примовляв: “Розруха не в клозетах, а в головах!”, на що Шаріков починав плямкати іще голосніше. Здається, розмова точилася саме навколо Жовтневої революції. Зацитувати героя Булгакова мені захотілося, коли почула про Велику листопадову революцію, що прокотилася книгарнями 9 листопада.

Як і годиться серйозній грі ─ і середньої серйозності революції ─ напередодні, а саме 7 листопада, революціонери-організатори укрилися в підпіллі ─ кнайп-клубі „Купідон” ─ для проведення таємного засідання. На нього запросили ЗМІ та прибічників великої книжкової справи. Організатори заходу себе зарекомендували як “Гурт партизанського книжкового мерчандайзингу”, включивши до своїх лав: митців з Sumno.com, Kut.org.ua, письменників Михайла Бриниха, Олександра Кабанова, Юрка Покальчука, Олега Романенка та Олександра Ірванця (який, щоправда, так і не з’явився ─ певно, виконував таємне партизанське завдання). На засіданні партизани-організатори доступно  пояснили мету, з якою мав бути проведений захід ─  привернути увагу до україномовних книжок українських видавництв. А 9 листопада ─ в день української писемності та мови, рівно о 15.00 до книгарень Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Луганська, Луцька та інших українських міст мали зайти представники Групи партизанського книжкового мерчандайзингу та переставити вітчизняні книжки на їх законні місця ─ центральні полиці.

У добу технологічного прогресу жодна поважна революція не може обійтись без Інтернету, тому організатори книжкового опору також скористалися допомогою мережі: дізнатися про акцію можна було лише через електронну розсилку та відвідувачів одного блогу. Майбутні революціонери отримали від організаторів спеціальну програмку „Правила молодого бійця”. До інструкції додавалася сторінка із спеціальними смужками, які за домовленістю потрібно було вкладати в книжку, яку ви бажаєте перемістити на першу поличку. На смужках зазначалося: „Книгу переставлено групою партизанського книжкового мерчандайзингу 9/11/2007. Я ХОЧУ БАЧИТИ ЦЮ КНИГУ НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПОЛИЦІ!” Кожен свідомий партизан повинен був сфотографувати переставлену книжку на новому місці та надіслати зроблене фото в ЖЖ-спільноту із підписом, який вказував би, де саме було здійснено революційний акт: місто, книгарня, обставини.

Сказано ─ виконано. У віртуальному просторі з’явився ЖЖ-звіт із різних міст України з фотографіями українських книжок, дислокованих у день „Ч” на перші полички. Бажаючі можуть і зараз ознайомитися з ним за адресою: www. community. livejournal. com. Світлини підтверджують ─ на деякий час Шевченко, Кобилянська,  Денисенко, Андрухович та інші улюблені книги учасників акції таки посіли належне їм місце на центральній полиці (поряд із детективами Донцової та посібниками “Как управлять своим успехом”).

Організатори книжкового опору забезпечили гідне висвітлення події на телебаченні. Та навіть незважаючи на це, книжкова революція, яка мала на меті привернути увагу до вітчизняної книги, сприймалася оточуючими, скоріше, як звичайний флешмоб ─ коли зграйка диваків зненацька з’являється в громадському місці, протягом кількох хвилин із серйозним виглядом виконує заздалегідь обговорені дії, а потім  швидко зникає ─ так, нібито нічого й не відбувалося. Воно й не дивно. Лише коли пересічні громадяни подолають “розруху у головах”, заходи на кшталт книжкових революцій перестануть нагадувати студентські флешмоби. А в ідеалі ─ вони взагалі не будуть потрібні…

 

Коментарі учасників акції:

 

Богдан Логвиненко, головний редактор сайту SUMNO.com
Ми живемо в час, коли в країні, на території якої майже 48 мільйонів осіб, громадянами є тільки 450 "обраних". Себто у нас немає прав, ми не можемо навіть диктувати магазинам (зацікавленим у тому, щоб до них ходили), які товари для нас є важливими. А власники не підозрюють, що таке мерчандайзинг узагалі. У кожній книгарні виставляється "товар" виключно за смаками продавців. Коли виходить книжка мегавідомого Сергія Жадана, її шукають, повірте, в усіх містах, натомість на перших поличках ми бачимо посібник з вирощення кенгуру в домашніх умовах або іншу погань. Для нас подія – не наявність камер, а те, що це дійство відбулося в 15–х містах і в деяких є результати – на вході до книгарень з’явилися стенди з УКРАЇНСЬКИМИ книжками, це стосується східних областей і це неймовірний успіх. Нам чхати на те, скільки разів нас покажуть на телебаченні, головне – результат. А те, що нам допомогли ЗМІ, значить, що вони теж розуміють, важливість цих поки що малочисельних заходів.

Ксенія Владимирова, головний редактор сайту kut.org.ua
Такі акції, як наша, подібні до флеш-мобу, –  робляться не для того, щоб камери зробили з цього „подію”, а для того, щоб однодумці змогли зробити те, що вони вважають за потрібне зробити. У даному випадку – вказати на проблему розташування української книжки в українських книгарнях. Акція мала продовження не тільки в Україні, а й в Білорусі – білоруси зголосилися також робити Книжкову революцію. Продавці досить агресивно реагували на будь-яке переміщення книжок по залах. До речі, щоб заспокоїти продавців, деякі з наших найбільш кмітливих партизан придумали таку „фічу” – відправляти їх шукати якусь „забубенну” книжку, а самі попереставляли книжки. Чи просили „Книгу скарг” і там писали свої побажання. З одного боку, камери – це добре, але з другого – саме камери створили деякі труднощі, тому що нам треба було додатково домолятися з книгарнями, щоб вони дозволили знімати. До речі, деякі магазини – не дозволяли. Тому в такі книгарні – щоб виконати свою місію – партизани проривалися поодинці. До речі, результат, був миттєвий. Принаймні у Харкові в день „революції” в багатьох книгарнях українські книжки з’явилися навіть перед касою.

Олег Романенко, поет
Це був чудовий інформаційний привід ще раз попіарити українську книжку. Високо зацінив креативну ідею самої акції. А крім непоганого піару, рух іще займається реальною роботою зі здійснення тиску на книгарні – причому тиск цей добрий і нікого не ображає. Такий підхід обов’язково дасть результат у вигляді чергової маленької перемоги української книжки.

Іра Татаренко.