Як на Форумі видавців на літературних критиків вчили. ФОТО

*11-15 вересня в рамках 20-го ювілейного Форуму видавців відбулася Школа літературної критики та журналістики «Контекст-2». Випускниками проекту стали 25 молодих літературних критиків та журналістів із 13-ти міст і містечок України.

.

Щоб потрапити на Школу, потрібно було написати мотиваційного листа, на тему «Як я бачу літературне майбутнє України та моє місце в ньому», а також мати рецензії на книжки, репортажі з літературних подій, інтерв’ю з письменниками, тобто творчий доробок, яке оцінювало журі. До складу останнього увійшли українські літературні критики, книжкові оглядачі, журналісти, головні редактори видань, тобто ті, які мають безпосереднє відношення до літературного процесу і письма. Серед них були: Віра Балдинюк, Андрій Бондар, Юрій Володарський, Андрій Дрозда, Валентина Клименко, Олександр Михед, Григорій Семенчук, Ірина Славінська, Роксоляна Свято, Ольга Хвостова. На їхні плечі лягло завдання серед 40 заявок відібрати 20 найкращих. У решті вийшло 25 учасників Школи літературної критики та журналістики «Контекст-2» – організатори вирішили, що можуть прийняти трошки більше студентів. Цікавим також є те, що, обираючи учасників проекту, кожен член журі обирав собі підопічних. За умовами проекту на кожного професійного критика припадало три учасника, для яких він був ментором, тобто вчителем. Із ментором можна було поговорити на найрізноманітніші професійні теми, а основна його функція полягала у підготовці учасника до відеоінтерв’ю з письменником, яке стало фінальним результатом проекту «Контекст-2». Учасники проекту були досить різними не лише за географічною ознакою. Дехто з них уже мав багато досвіду в книжковій журналістиці, а хтось тільки почав робити перші кроки.

*

Амалія Юсуфова куратор “Контексту-2” відкриває проект

.

Сама школа тривала 5 днів. Відбулися лекції, майстер-класи, воркшопи, круглі столи, на яких літературні критики, книжкові оглядачі, журналісти, менеджери культури із Росії, Польщі та Німеччини ділилися досвідом та своїм баченням літературного процесу в Україні та Європі.

.

Найбільше запам’яталися зустрічі з Олафом Кюлем із Німеччини, Юстиною Соболевською із Польщі та Алєксандром Гавріловим із Росії. За тиждень до початку проекту Олаф Кюль дав завдання учасникам. Вони мусили написати про українського письменника чи декількох письменників, які були б цікаві німецькому видавцеві. Написати так, неначе Ви мусите продати цього автора. Під час власне воркшопу відбулося обговорення листів учасників «Контексту 2». Олаф Кюль зазначив, що він відкрив для себе багато цікавих авторів, і передасть завдання учасників своїм колегам. У цілому розмова із Кюлем переросла в обговорення культурно-літературних відносин Україна-Німеччина. І всі дійшли спільного висновку, що в цих двох країн почали складатися досить непогані стосунки на фронті літератури, які треба розвивати.

*

Воркшоп від Олафа Кюля (Німеччина) «Літературна критика та її вплив на переклад книжок»

.

Наступна лекція польського літературного критика пані Юстини Соболевської була насичена практичною інформацією, порадами тощо. Соболевська розповіла про польські платформи для публікацій, особливості культурної політики й поділилася власним досвідом професії літературного критика. Зокрема, вона зазначила, що з віком критик не хоче писати дуже критичні рецензії, адже він все більше розуміє, яку відповідальність несе за свої слова і які після дуже негативних рецензій можуть бути наслідки.

*

Воркшоп від Юстини Соболевської (Польща) «Місце літературної критики в сучасній культурі, чи як це – бути літературним критиком?»

.

Алєксандр Гаврілов із Росії дав відповідь на запитання, яке постійно виринало під час проекту: «Чому більшість критиків початківців пишуть позитивні рецензії, і що таке власне позитивна чи негативна рецензія, навіщо давати оцінку «добре», «погано», і чи мусить це робити критик». Гаврілов вважає, що більшість критиків початківців пишуть позитивні рецензії, бо хочуть, щоб їх полюбили. Щодо іншого, то ми як критики не мусимо писати негативні рецензії на погані книжки, адже зараз так багато усього, що не варто витрачати час читача на прочитання розповіді про погану книгу, проте якщо ця книга важлива, резонансна, він хоче чи не хоче мусить її прочитати, про неї писати, і проаналізувати її.

*

Воркшоп від Алєксандра Гаврілова «Зв’язок між літературою та технологіями та що про це повинен знати критик»

.

Окрім того, постійно задавалися питання щодо дружби критиків та письменників, адже за таких умов втрачається об’єктивність оцінки книги, а також питання фінансової стабільності особи з професією літературного критика. Щодо першого більшість лекторів уважає, що дружити можна, але тоді, або не писати рецензії на книжки своїх друзів, або домовлятися наперед, що хочеш не хочеш, а критик таки має дати справедливу оцінку книзі. Щодо другого, все ж критик сьогодення не може жити лише із написання рецензій на книжок, тому доводиться займатися ще чимось.

*

Круглий стіл на тему: репрезентація літературної критики у мультикультурному полі і важливість розуміння культурних процесів загалом. На фото: Андрій Бондар, Юрій Володарський, Юстина Соболевська, Дмітрій Кузьмін, Татьяна Толстая

.

У цьому контексті хорошим доповненням до лекцій і воркшопів став круглий стіл Ірини Славінської на тему «Від літературного критика до літературного менеджера». На якому українські критики розповіли, куди їх завела любов до книги, тобто як вони із критиків стали кураторами літературних фестивалів, редакторами он-лайн видань про книгу чи навіть власниками якихось біля книжкових кав’ярень тощо. Найцікавішою під час круглого столу стала дискусія над питанням менеджера-митця та менеджера при культурі. Перші – це ті, які бачать процес у цілому, вигадують концепцію заходу, але не завжди можуть втілити її в життя організаційно. Для цього потрібні менеджери при культурі.

*

Круглий стіл на тему: шлях від критика до літературного менеджера. На фото: Вікторія Наріжна, Віра Балдинюк, Оксана Хмельовська, Ірина Славінська, Алєксандр Гаврілов

.

У цілому лекційна частина проекту дала розуміння процесу, процесу не лише українського, а й російського, польського, німецького, а також тонкощі діалогу на тлі літератури України й Росії, Польщі, Німеччини. Практична частина була не такою яскравою. Тобто ніхто із лекторів не сказав, як треба писати рецензію чи брати інтерв’ю. Проте сам проект і не мав на меті дати відповіді на ці запитання, хоча вони часто поставали. У частині практичній основним завданням було записати відеоінтерв’ю з письменником. І тут почалися основні проблеми, переживання, але водночас і співпраця учасників із менторами.

*

Учасниця проекту Тетяна Майборода (Київ)

.

Проблема власне полягала в тому, що були учасники, для яких це інтерв’ю було першим інтерв’ю взагалі. Також не всі залишилися задоволеними вибором письменників для запису. Тобто не всі вибрали того, кого хотіли, улюбленого автора, але це вже організаційне питання, яке полягає у тому, хто скільки разів на день перевіряє пошту. Не приємним фактом стало те, що на мобільній телестудії, яку встановили на подвір’ї палацу Потоцьких, була лише одна камера, і в кадрі було лише обличчя письменника, а голос учасника – за кадром. Когось цей факт засмутив, а когось навпаки заспокоїв. Урешті близько 20-ти інтерв’ю з сучасними українськими письменниками таки записали. Серед них розмови з Юрієм Андруховичем, Іреною Карпою, Юрієм Іздриком, Любком Дерешом, Юрієм Макаровим та іншими. Невдовзі всі інтерв’ю будуть з’являтися на офіційній сторінці Форуму видавців у соціальній мережі Facebook, тож слідкуйте за оновленнями.

*

Учасниця “Контексту-2” Ольга Гончар (Бровари) бере інтерв’ю у Юрія Андруховича

.

У цілому Школа літературних критиків та журналістів «Контекст-2» вдалася. Основним результатом стануть відеоінтерв’ю, а результати більш глобальні можна буде побачити чи не побачити у майбутньому, адже освіта – це інвестиція у майбутнє, але ніхто наперед не знає, як воно буде насправді.

*

 Учасники та гості Школи літературних критиків та журналістів “Контекст-2”

Особисто я, як учасниця проекту, зробила наступний висновок: щоб бути літературним критиком, найперше варто читати багато книжок і писати багато рецензій, щоб набивати руку, варто мати свою власну думку, критик мусить бути особистістю, тоді це має сенс. Проте варто займатися не лише критикою, треба слідкувати за процесом у цілому, і думати, куди ти можеш застосувати свої знання та прочитані книжки. Можна спробувати себе у ролі куратора книжкового фестивалю, головного редактора видання тощо. Багато чого залежить від самого критика. Адже сьогодні ми маємо досить мало платформ для публікації рецензій, якісних книжкових фестивалів, тож, будь ласка, створюйте, експериментуйте, у фінансовому плані на всі ці ідеї не так важко знайти підтримку, але головне не забувати читати книжки, й вірити у те, що ти робиш.

.

На останок я запитала у своїх колег про враження від проекту, у менторів – про враження від співпраці з критиками-початківцями та в куратора проекту Амалії Юсуфової – про сам проект. Ділюся їхніми відповідями та думками.

 .

Лілія Шутяк (Чернівці), учасниця:

Загалом враження від проекту хороші. Ми мали можливість познайомитися одне з одним, тобто з тими, хто пише про сучасну літературу, налагодити дружні стосунки. Але все ж таки хотілося, щоб подібна школа відбувалася поза рамками Форуму видавців, адже через велику кількість цікавих подій та презентацій важко всидіти тільки на школі.

.

Любов Багацька (Київ), учасниця:

Банально було сподіватися, що після школи «Контекст-2» кожен стане літературним критиком, проте чи не кожен із учасників сподівався саме на дивовижне перетворення. Лектори не багато говорили про саму майстерність критика, натомість особисто для мене школа дала більше розуміння літературного процесу та стану літературної критики в Росії, Польщі та Німеччині, а також про культрегерство. Проте, як мені здається, найбільше користі і досвіду від школи отримали слухачі, які до літературної критики майже не мали безпосереднього стосунку.

.

Ярослава Тимощук (Луцьк), учасниця:

Перед інтерв’ю не переживала, бо обрана мною письменниця – Лариса Денисенко – людина розумна і з почуттям гумору. Саме на цій хвилі я сподівалася з нею порозумітися. Хоча десь краплинку, звичайно, хвилювалася, як все пройде, адже якщо ти не зірка журналістики, то вище голови не стрибнеш. Готувалася перманентно і заздалегідь: читала книжки Денисенко, її інтерв’ю, Facebook. Моя менторка – Оля Хвостова – дуже нам допомагала, писала розлогі листи, суто до дрібниць все продумувала, який макіяж робити, і що вдягати. Вступ нам приблизний написала, і закінчення.

.

Василь Карп’юк (Івано-Франківськ), учасник:

Мої очікування від участі в «Контексті-2» були виключно комунікативні. Вони абсолютно реалізувалися. Відбулися чудові знайомства, наслідки яких почали реалізовуватися чудовою співпрацею.

Анастасія Євдокимова (Київ), учасниця:

Для мене Школа літературної критики стала місцем зустрічі старих друзів та нових знайомих, можливістю поговорити, почути людей із інших міст, з іншими стартовими пакетами та зв’язками, стати частиною літературно-критичної махіни. «Контекст-2» був елементом Форуму видавців, а не навчальною програмою. Мені здається, що нашим надзавданням був діалог країн-постатей-гендерів-(зрештою) поколінь. Мені пощастило з ментором бодай тому, що я хотіла працювати саме з ним, очевидно, обидвоє наперед передчули необхідність такого дуету. Сашко Михед говорив і слухав, і знову слухав, і ще дуже-дуже багато слухав. Розмови з ним мають цінність й вагу, але на позаКонтекстному рівні – фестиваль став лише приводом для зустрічі. Тобто його функція «іграющєва трєнєра» – ментора, так само як і усіх інших, залишилася у небутті. Її варто було би прописати й чіткіше визначити.

Ірина Славінська, літературний критик, ментор:

Така школа може навчити низці технічних рішень задачі «Як писати про літературу?». Наприклад, дати пораду про взаємодію з сучасним мультимедійним світом, розповісти про професію «професійний читач» тощо. У цьому сенсі все в порядку. Але вичерпно підготовити до ремесла такі школи не можуть – вони власне задумані як частина самоосвітнього процесу. Річ у тім, що людина, котра пише про літературу, повинна мати не лише навички писання й читання, але й певну глибину погляду на книжковий світ – розуміти, що насправді відбувається, які відносини проступають у якихось фактах тощо. Таке приходить лише з досвідом і лише за умови, що оченята з вушками в журналіста відкриті.

.

Мої взаємини ментор-учень не були взаєминами ментор-учень, тому що мала я собі до співпраці трьох цілком зрілих молодих людей, моїх ровесників. Ми працювали як колеги: я запропонувала ідею, ми побрейнштормили та кожен у своєму стилі над результатами нашої наради працював. Хто хотів – питав додаткових порад.

.

Роксолана Свято, літературний критик, ментор:

Найголовніше враження – це те, що рівень підготованості та горизонти сподівань у всіх були дуже різними. Частина учасників «Контексту-2» – це справді початківці, яким корисні були б дуже конкретні і практичні майстер-класи, на яких їм би пояснили найбазовіші речі: в яких жанрах можна писати про літературу; що має бути в кожній рецензії (не залежно від того, пишеш ти до спеціалізованого видання чи просто в рубрику «Культура» до якоїсь місцевої газети); чого в рецензії/огляді може не бути, а чого бути взагалі не повинно; що відрізняє добре інтерв’ю від поганого і т.д. Але була частина людей, які вже не один рік пишуть або роблять передачі про літературу на ТБ і радіо. Таким людям, звісно, цікавіше слухати тих лекторів, які можуть розповісти про якісь тонші професійні нюанси, сказати щось про свій особистий досвід тощо. Програма «Контексту-2», як на мене, була зорієнтована переважно на другу групу людей, і в цьому сенсі вона була доволі цікава. Але для тих, у кого надто мало навичок і досвіду, схожі воркшопи та круглі столи можуть мати хіба що якусь абстрактну користь (хоча, звісно, не зашкодять).

.

Друге спостереження: чимало учасників не бачать або майже не бачать різниці між літературною критикою і книжковою журналістикою, і більший інтерес викликає саме журналістика (не так навіть книжкова, як просто те, що дуже узагальнено люблять називати «культурною журналістикою»). Крім того, були й ті, хто припускав, що писати / розповідати про літературу може ледь не кожен. І, більше того, журналіст може зробити це навіть краще, бо філологи переважно «зануди», яких цікавлять «метафори», «фабули» абощо, які звичайному читачеві / слухачеві не потрібні. Але тут є один нюанс: звісно, не обов’язково бути філологом, щоб говорити про літературу, але знати – принаймні як читач – головні тексти (в діапазоні, умовно кажучи, від «Одіссеї» до якого-небудь “Маятника Фуко”) має не тільки літературний критик, а й кожен книжковий журналіст. Адже ніхто не схотів би слухати футбольного коментатора, який вперше бачить гру на полі й слабо уявляє її правила. З іншого боку, коментатором може стати будь-хто, хто зацікавиться футболом, дізнається його історію, головні імена, почне стежити за поточним процесом і – головне! – зможе цікаво про це розповідати.

Мотиваційні листи мені досить важко коментувати. Адже ті, хто відбирав учасників, керувалися не тільки мотиваційними листами, а й текстами, які ви надсилали. Тому в кожному конкретному випадку було по-різному. В когось був чудовий мотиваційний лист (якщо людина, скажімо, точно знає, чого хоче: створити свою програму, рубрику, вести блог тощо), а в когось – гарна рецензія, яка показувала, що ця людина здатна добре і цікаво писати про літературу.

Ментори (хоча краще вже називати цю групу осіб «експертами» або якось інакше, бо «ментор» звучить надто по-менторськи:), як на мене, дуже потрібні. Але формат співпраці з учасниками треба змінювати. По-перше, потрібен хоча б один круглий стіл на початку, в якому взяли б участь і «ментори», й учасники і де проговорили б усі найважливіші питання: хто чого чекає від програми і чого організатори чекають від усіх разом. Кожен із менторів міг би провести і свій воркшоп для всіх учасників (бо кожен точно має про що розповісти). Індивідуальні консультації/розмови варто залишити, але якось пожвавити. Власне, специфіка цього «Контексту-2» була в тому, що активності чекали саме від учасників: вони мали виявляти ініціативу, виловлювати і розпитувати «менторів» про те, що їх цікавить (адже комусь важливо обговорити і підготувати всі питання для інтерв’ю з письменником, а хтось просто хоче побалакати про улюблених авторів і тексти). Тому учасник має сам знати, чого він хоче від програми і свого «ментора». Ті, хто сподівалися, що хтось буде ними керувати й казати, що і як робити, могли бути й розчаровані. Але, сподіваюся, таких було не надто багато.

.

Олександр Михед, культуролог, куратор, ментор:

Насправді відчувалася різниця між мотиваційними листами та мотивацією людей, які приїхали на школу. І вже під час знайомства була помітна величезна різниця між тим, що вони написали в мотиваційних листах і як вони себе представили. Також існує різниця між мотиваційними листами і роботою критиків із текстами, і часто у деяких випадках тексти їх були кращі, ніж їх мотиваційні листи. Крім того, існує величезна різниця між мотиваційними листами і між тим, як учасники проекту брали участь у спілкуванні, частіше не спілкуванні з менторами, а взаємодії між собою. Чи справдилися мої думки щодо того молодого покоління критиків, яких я назвав МУКами? Вони сформувалися за інших обставин, ніж попереднє покоління, у них зовсім інші пріорітети, літературні смаки. Не скажу, що мої прогнози справдилися, але вони і не розвіялися (йдеться щодо статті про заявки учасників школи літературних критиків, яку написав Олександр Михед до «Контексту-2» – «МУКи творчості: молоді українські критики в контексті»).

.

Амалія Юсуфова, кураторка проекту «Контекст-2»:

Ми обрали цю тему, тому що книжкові журналісти (в тому числі і вони) допомагають читацькій аудиторії виробити певні естетичні вподобання щодо читання книжок, а ще поставили собі питання про те, як вони пишуть – якісно або кількісно. Завдяки цьому проекту ми мали нагоду пересвідчитись наскільки це правда. Плани на продовження проекту є, але я думаю, що спочатку варто добре проаналізувати цьогорічні результати. Основна його частина відбулась, а от наскільки ефективно будуть використані результати роботи учасників – залежить лише від них.

Ольга Гончар

Фото: прес-служба Форуму видавців/LUFA