Коньяк зі смаком України

Фото: life.comments.ua

Міжнародний фестиваль європейських літератур вперше відбувся у французькому Коньяку ще 1988-го, на честь столітнього ювілею Жана Моне – підприємця і політика, якого називають одним з батьків Євросоюзу. Завдяки фестивалю місто Коньяк, де народився Моне, вважається тепер видатним центром європейської культурної інтеграції.

Політика організаторів цього відомого заходу передбачає можливість поставити окремо взяту літературу в загальний європейський контекст. Особливе значення це має для мало відомих у Західній Європі країн, чиї культурні традиції досі залишалися «за кадром».

Щороку організатори фестивалю обирають країну, яка стане спеціальним гостем. На фестивалі-2012, який відбувся 15-18 листопада, таким гостем стала Україна. Наша держава – перша зі східноєвропейського регіону, яка привезла свою літературу у Францію. До речі, її оточують досить гідні сусіди: торік спеціальним гостем була Іспанія, а наступною стане Італія. Організатори фестивалю дуже пильно ставляться до вибору країн-учасників: з держав, які раніше брали участь у заході, лише Норвегія не є членом Євросоюзу.

«Задум запросити Україну на фестиваль європейських літератур виник ще в 2009 році, – пояснила директор фестивалю Софі Жюльєн. Ми не помилилися, коли погодилися: кількість відвідувачів з минулого року не тільки не зменшилася, а навпаки зросла». (http://tyzhden.ua/)

«Україна на часі» – саме такий слоган став назвою цьогорічного фестивалю. Крім французьких письменників, які завжди є основними учасниками, було запрошено 36 гостей з Америки і багатьох європейських країн. Андрій Курков, Юрій Андрухович, Любко Дереш та Марія Матіос представляли Україну. Емігрантки Анна Шевченко і Марина Левинська – етнічні українки, які пишуть англійською – представляли Велику Британію.

Дискусія з авторами номінованих на “Премію читачів” книжок.  Андрій Курков, Юрій Андрухович, Любко Дереш, Марина Левицька та Анна Шевченко. Фото: life.pravda.com.ua 

Коли торік організатори прийняли рішення про запрошення нашої країни, відразу почалася робота з промоції української літератури в регіоні Шаран, адміністративним центром якого є Коньяк. Адже фестиваль має регіональний формат: охоплюється не лише саме місто Коньяк і запрошена публіка, а й усі ближні містечка і села. Жителі великої території Шарану під час підготовки заходу мають можливість зайти в книгарню, бібліотеку чи навчальний заклад у своєму селищі й ознайомитися з літературними творами авторів-учасників, щоб узяти участь в голосуванні за свою улюблену книжку.

Любко Дереш та Марина Левицька на автограф-сесії. Фото: life.pravda.com.ua   

Майже рік французькі читачі знайомилися з творами наших відомих співвітчизників. Завдяки професійному ставленню організаторів до своєї роботи, українські письменники цілком природно ввійшли в нове інформаційне поле. Протягом усього часу підготовки фестивалю відбувалися читання в бібліотеках і книгарнях, коледжах і ліцеях. З цією метою київського письменника Антона Кушніра запросили у Францію заздалегідь: майже місяць він перебував на резиденції щодо взаємодії з французькою публікою, зустрічався з читачами, студентами університетів та учнями загальноосвітніх шкіл.

Антон Кушнір роздає автографи французьким читачкам. Фото: life.comments.ua 

Проте на фестивалі була представлена не лише література. Історик українського кіномистецтва Любомир Госейко підготував ретроспективний показ кінострічок, кобзар та лірник Тарас Компаніченко – музичну програму, а художники Катерина Білетіна та Ігор Баранко продемонстрували найцікавіші зразки українського образотворчого та фотомистецтва.

Темою цьогорічного фестивалю стала свобода. «Це слово регулярно виринало у наших дискусіях з авторами. Свобода – дуже широке поняття, і спливатиме воно у різних заходах упродовж фестивалю», – прокоментувала Софі Жюльєн.

Саме свобода як основний здобуток української спільноти стала тією ниткою Аріадни, що вивела Україну на культурні терени європейського рівня. Президент фестивалю Ніколь Корнібер навіть відзначив зустріч «Незнайома Україна. Давня країна, молода нація» як ключовий момент програми заходу. У цьому круглому столі взяли участь Реймон Кларінар, журналіст «Courrier International», Філіп де Сюрмен, посол Франції в Україні з 2002 по 2005 рік, Ірина Дмитришин, професор Національного інституту мов і східних цивілізацій, Ален Ґільмоль, журналіст і письменник, та Вера Міхальскі, засновниця видавництва Noir sur blanc, що спеціалізується на перекладі авторів зі сходу.

На фестивалі поставали дуже болісні теми української історії. Так, у рамках заходу відбулися зустрічі, присвячені Голодомору 1932-1933 років і Чорнобильській катастрофі.

Альманах української літераутри, виданий для французів.  Фото: life.comments.ua 

Режисер Джил Емері представив свій документальний фільм «Україна, боротьба за демократію». Гості фестивалю були дуже зацікавлені темою розвитку української політичної свідомості. Резонанс викликала наукова конференція, присвячена українському дисидентові Леоніду Плющу і його книгам про мораль і етику в політиці.

На фестивалі також було презентовано сучасну українську поезію. На французькій землі пролунали вірші Дмитра Лазуткіна, Павла Коробчука, Олега Коцарева та Богдана Горобчука. А в рамках «Української ретроспективи» відбувся перегляд фільма «Розпад» Михайла Бєлікова, який став переможцем Венеціанського фестивалю у 1990 році.

На фестивалі європейських літератур читачі самі обирають свого улюбленого автора (звичайно, за наявності французького перекладу). Цього року на приз читацьких симпатій було номіновано твори Юрія Андруховича, Любка Дереша, Марини та Сергія Дяченків, Андрія Куркова, Анни Шевченко та Марини Левицької. Отримав премію Андрій Курков і його пригодницький роман «Садівник з Очакова».

 Андрій Курков отримав карафку коньяку з вигравіруваним іменем.  Фото: life.pravda.com.ua   

Неможливо перерахувати всі заходи дуже насиченої програми п’яти фестивальних днів. Але одне можна сказати з впевненістю: цього року нарешті «зламано кригу», яка віддаляла Україну від сім’ї європейських культур. Друга важлива мета, якої досягла українська сторона – домовленості про переклади наших письменників у Франції. Зв’язки, що ледь намітилися між учасниками фестивалю, мають оформитись у вигляді обміну досвідом, а також конкретних імен авторів, яких можна порадити. «Адже без перекладів, у певному сенсі, країна не існує», – каже Софі Жюльєн. Першою ластівкою став контракт відомої української письменниці Марії Матіос з одним із найстаріших і найпотужніших французьких видавництв Gallimard.

 Черга за автографами українських письменників. Фото: life.pravda.com.ua   

«Схоже на те, що український дискурс поступово починає рухатися по висхідній, – зауважив Раймон Клярінар, журналіст тижневика «Кур’єр Інтернасьональ». – Набирається критична маса знання про Україну. Повільно, крапля до краплі, але справа робиться. Поступово ж зникають і неоднозначні стереотипи, які існували стосовно українства та підживлювалися його опонентами. Те, що таке місто, як Коньяк, з його престижем, з його розмаїттям культурних ініціатив, присвячує свій Фестиваль європейських літератур знайомству з Україною, створює численні нові можливості. Будемо відверті: до чемпіонату Євро-2012 дехто і не здогадувався, що існує така держава. Нині ж європейці дістали можливість дізнатися: за словом «Україна» існує цілий світ, ціле життя». (http://tyzhden.ua/)

Отже, сучасна українська культура нарешті стала на європейський шлях. Але щоб українське зерно проросло на західно-європейському культурному ґрунті, потрібний час. Будемо сподіватись, що інтерес західноєвропейської спільноти до нашої країни виросте в міцний, тривалий та плідний зв’язок.

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів: До підготовки участі України у фестивалі не було залучено жодних бюджетних коштів. Ця акція не відбулась би без допомоги фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» та фонду Арсенія Яценюка «Відкрий Україну». Сподіваюсь, що державні структури нарешті звернуть увагу на те, що роблять громадські організації у сфері популяризації української літератури на міжнародні простори та долучаться до цього.

 .

Микола Кравченко, співзасновник видавництва «Нора-Друк»: Наприкінці фестивалю багато людей питали мене, як поїхати в Україну, чи не страшно там. Бюджетні мільйони, витрачені на проведення Євро, незрівнянні з тими сумами, що пішли на проведення цього фестивалю з українського боку. До того ж, державні структури нас не підтримували ніде і жодного разу. Ніяк – хоч би приїхав якийсь аташе з культури і вставив свої 2 копійки, то навіть цього нема. А ефективність з точки зору промоції України набагато більша.

Для нас дуже позитивно, що Україна стала членом європейської літературної спільноти і не потрапила в список невеликих або маргінальних літератур. Звісно, це величезна робота і тих, хто працював з нашого боку, і великою мірою французів. Вони працюють професійно: це не те, що просто приїхали на ярмарок поторгувати книжками, тут таке поняття відсутнє. Проводилася купа всіляких заходів, возили письменників навіть за 100 кілометрів на лімузинах по невеличких селах на зустрічі з читачами. Це відбувалося за ініціативою місцевих громад. Адміністрація теж підтримала цю подію. Тобто нам допомагали не тільки спонсори – місцеві коньячні заводи, а було і сприяння на регіональному і державному рівнях. Наприкінці фестивалю мер Коньяка навіть влаштував прийом в мерії. Це було дуже красиво – старовинний будинок у старовинному парку…

Україна постала перед французами з різних боків. Одним із завдань фестивалю було представити національну кухню. Для презентації Марія Матіос приготувала своїми руками 12 українських страв різдвяного вечора. Сила силенна людей скуштували української їжі! Але це була не просто дегустація – Марія розказала про традиції, як це свято відбувається на Буковині.

 .

Антон Кушнір, письменник: Це був незвичний для України формат – регіональний фестиваль. Дуже цікаво, коли охоплюється велика площа регіону, коли задіяна не тільки та публіка, яка може знайти час, щоб приїхати, але й та, що може лише зайти в книгарню у своєму містечку. На жаль, в Україні подібного формату немає – а для популяризації літературних творів та їх авторів це чудовий варіант. Вразила цікавість французької публіки – від школярів до літніх людей. У Франції інформація про Україну дуже обмежена, фрагментована. Часто про Україну не знають майже нічого, крім якихось шаблонів. Люди питали про особливості сучасної української літератури, наскільки українцям відома класична французька література. Дуже приємно, що з боку публіки відчувалося щире, жваве зацікавлення під час зустрічей.

 .

Андрій Курков, письменник: Перед французькими читачами було набагато важче виступати, ніж, наприклад, у Німеччині, тому що французи дуже вибагливі і ставлять багато запитань. Коли їх щось цікавить, вони говорять дуже швидко і поводяться, як енкаведисти на допиті. Наприклад, була така ситуація: перед тим, як вручати приз читацьких симпатій, нас, шістьох українських письменників, зібрали у великому залі на дискусію. В мене виникла перепалка з Мариною Левицькою з приводу її роману «Коротка історія тракторів по-українськи». Цей роман цілком складається з кліше і підтримує стереотип, що українки всі хочуть за кордон і готові хоч за холодильник вийти заміж, аби тільки збігти зі своєї країни. Марина почала захищатись, аж раптом піднялася француженка похилого віку і дуже голосно запитала пані Левицьку, чому вона ненавидить своїх персонажів.

Для визначення переможця в номінації «приз читацьких симпатій» по бібліотеках регіону збирали читачів, які погодяться прочитати всі шість книжок, номінованих на премію. За свою улюблену книжку проголосували 600 читачів. І потім люди почали читати вже про Україну. Деякі французи жодного слова не могли українською сказати, але прийшли в українських футболках, замовлених по Інтернету, щоб показати своє захоплення для них раніше невідомою країною. Ми змогли заразити французів вірусом зацікавленості Україною!

Ірина Губанова