Перша книжка Віктора Суворова українською

Наступна книжка скандального історика, можливо, спершу вийде українською, а вже потім – російською.

21 листопада у київській книгарні «Є» відбулася презентація першого офіційного перекладу українською книжки знаменитого історика Віктора Суворова (справжнє ім’я – Володимир Рєзун) «Кузькіна мать». Вона цьогоріч побачила світ у видавництві «Зелений пес».

Сам Віктор Суворов, як відомо, Україну, батьківщину його предків, не відвідує, бо ще 2005 року не зміг дістати гарантій безпеки від Віктора Ющенка (про безпеку сьогодні, гадаю, в контексті останніх подій взагалі не йдеться). Отож, колишній розвідник-утікач, один з головних критиків радянської влади, з якого досі не знято смертний вирок, на презентації присутній не був. Замість нього, вів вечір Віталій Капранов. Передусім він нагадав, що нинішня книжка вийшла друком у рамках серії «Нетабачна історія» (перед тим у ній були спогади Габі Кьопп про «сексуальні подвиги» радянських солдат у Німеччині «Навіщо я народилася дівчинкою?»). А також повідомив, що історик Віктор Суворов усе більш перебирає українську ідентичність.

– Як ми й прогнозували. Адже ще цар Олексій Михайлович казав, що українцям не можна давати ніяких посад, бо вони спершу ніби стараються на корисить господаря, а потім стають «контрами».

Головною ідеєю презентації було переказати деякі основні моменти книжки, наскільки це можливо. Зрештою, тут спрацювало розуміння Віталія Капранова, що саме у «Кузькіній матері» є найсуттєвішим.

Серед іншого, це була статистика бунтів у СРСР часів Хрущова. Їх було багато, в них брали участь багато жителів «найбільш передової країни світу» та її сателітів. Радянська влада мусила якось позбутися цієї небезпеки – і вирішила усунути одне з головних джерел проблем.

 

– Якщо у вас є магазин, у якому мало товару, він дорогий, усе брудно і занедбано, а через дорогу магазин із великим асортиментом, низькими цінами, то як вижити вашому магазину? Варіант тільки один – підпалити конкурента. Ось радянське керівництво так і вирішило.

Хрущов зосередився на «вичавлюванні» своїх західних ворогів із Західного Берліну та Західної Німеччини. Для цього була запущена шалена машина ядерного блефу. СРСР, маючи значно слабші потужності ядерної зброї, ніж США, робив вигляд, що насправді може реально загрожувати головним світовим «буржуїнам» (а Штати охоче вірили, особливо їхня військова промисловість, котра отримувала, завдяки «гонці озброєнь», мільярдні вливання).

Цей блеф, поза сумнівами, подобався совдепівським патріотам, але був реально небезпечним – Америка могла не витримати постійних ексцентричних провокацій Хрущова і просто вдарити першою, після чого другий удар би не знадобився. У своїй книжці Віктор Суворов переконує: розуміння цієї невеселої перспективи змусило керівництво радянських збройних сил піти на контакт із західними розвідками. Головна мета – попередити, що СРСР насправді не аж такий сильний і що його погрози не варто сприймати всерйоз. Аргументацією Суворова (на презентації – у виконанні Віталія Капранова) стали досить детальні дані про розвиток радянського ядерного арсеналу.

Власне передачею даних зайнявся полковник Олег Пеньковський. На знак «вдячності» західні спецслужби його ненав’язливо здали. Проте, на момент Карибської кризи, вони вже знали реальні можливості Хрущова, і це посприяло зниженню напруги. Зрозумівши всю ситуацію, Хрущов сказав: «Справу Леніна програно».

– Треба сказати, що ця книжка деміфологізує досить популярний образ Хрущова як доброго дурника, – сказав Віталій Капранов. – Насправді, хочу нагадати, він і Берія були єдиними керівниками союзних республік, які вижили при Сталіні, отже, це Хрущов – справжній спадкоємець і «подєльнік» Йосипа Віссаріоновича.

Під час презентації присутні довідалися чимало забавних фактів із історії СРСР. Наприклад, що знаменитих собак-космонавтів спершу звали не Бєлка і Стрєлка, а Альбіна і Маркіза – лише перед самим польотом їм поміняли імена задля «пролетарського блізіру». Або що в наказі про нагородження першого в історії людства космонавта Юрія Гагаріна серед інших матеріальних заохочень указувалися кілька пар шкарпеток і носовички (отже, щодо можливості народного героя самотужки придбати ці побутові деталі радянське керівницто цілком обґрунтовано сумнівалося).

Віталій Капранов також організував таку розвагу, як угадування-впізнавання маловідомих сьогодні радянських керівників, що сиділи в президіях на різноманітних з’їздах. Таких, як Фрол Козлов, котрий насправді відіграв досить ключову роль в історії з ядерним блефом.

А наостанок Капранов проанонсував, що нова книжка Віктора Суворова, можливо, з’явиться українською мовою раніше, ніж російською. Якщо, звісно, все добре складеться, оскільки навіть знайти історика задля того, щоб дістати його згоду на офіційний переклад, було непросто.

– Як непросто було й перекладати особливий суворовський стиль – на межі науки і белетристики, дуже іронічний, сповнений цікавих деталей тих часів. Адже, зрештою, історики не зобов’язані писати нудно.

Видавець визнав, що в перекладі є невеличкі огріхи, «блохи»:

– Наприклад, письменник Чаковський у нас виявився Чайковським. Але в чомусь це навіть добре – нове покоління, до якого належать наші коректори й редактори, на щастя, вже не знає класиків соцреалізму.

Олег Коцарев

.

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».