Смачно, весело, людно на «Книжковому світі»

Взагалі-то ми звикли, що медвінівські книжкові ярмарки – це щось яскраве, креативне, казкове… Але ж не настільки!

Цього разу було багато всього – і книжок, і заходів, і письменників, і відвідувачів… Іноді для того, щоб потрапити до стенду навпроти за п’ять метрів, треба було витратити півтори хвилини (на щастя, такі затори на основній магістралі траплялися нечасто). Місця на виставці взагалі катастрофічно бракувало – видавці не могли виставити весь свій товар, тому кожен сантиметр квадратний використовувася максимально. Були випадки видавничого рейдерства – спорожнілі стенди негайно окупували видавництва, котрі залишилися.


Приємно, що деякі видавництва уже зрозуміли: мало видати якісну книгу – треба ще привернути увагу потенційного читача/покупця. Хто не посоромився проявити свою фантазію, той виставкою залишився задоволений. Утім, є деякі серйозні-пресерйозні видавництва, яким достатньо постійних покупців, які уже знають, де приблизно шукати те, що їх цікавить.

Окремі письменники теж почали здогадуватися, що увагу треба привертати – наприклад, можна просто сидіти у коридорі і співати під гітару власні пісні, розклавши на футлярі від цієї гітари свої збірки. І за оренду робочого місця організаторам платити не треба…

Прикметно, що у рамках книжкового ярмарку одночасно відбувалися доповідь Павла Левушкана «Електронні книги та християнське книговидання у XXI сторіччі» та презентація книг Галини Лозко (якщо хтось не знає – це засновниця Об’єднання Рідновірів України). Хай живе українська толерантність!

Дуже гарно зарекомендував себе напрямок роботи ярмарку – «Книжковий університет». Бажаючих законспектувати секрети майстрів завжди було чимало. Більше зібрав хіба що головний мистецький захід ярмарку – Гала Вечір Іронічної Поезії» (В.І.П.). Напевне, ніколи в аудиторії 209 не сиділо стільки студентів, скільки у суботній вечір прийшло послухати виступи братів Капранових, Юрка Позаяка, Володимира Цибулька, Артема Полежаку, Келю Лікеренко, Сергія Пантюка, Євгена Манженка Сталкера, Михайла Карпового (він був присутній заочно – його дух вселився у братів Капранових). Зал аж лягав від реготу і виводив дітей, щоб не встигли збагатити свою лексику. Утім, поети намагалися шукати цензора в собі і читали вірші на кшталт:

Я хочу кохати

Й коханою буть,

Але мене всі

Безсоромно
обдурюють…

А ось Василь Шкляр, якого всі так чекали, на ярмарок не дійшов – кажуть, занедужав. Шкода, звичайно, бо багато вдячних читачів хотіло би потиснути йому руку, а потім попросити тією самою рукою поставити автограф…

А Володимир Єшкілєв приїхав. У нього була шляхетна мета – презентація-анонс альманаху української фантастики «Мантикора» і літературного конкурсу «Золота мантикора». Альманах мріє розростися до журналу, причому повністю україномовного – з можливістю перекладу авторів державною мовою.

«Майстер-кляса» цього разу теж перевершила сама себе. Особливо хотілось би згадати пластилінову ілюстрацію від Ганни Осадко, великодню витинанку від Олени Ігоніної та створення дітьми мультфільму під художнім керівництвом студії «Червоний собака», хоча й усе інше було дуже цікавим: дорослі сідали поруч із дітьми і вчилися трафаретного малювання, каліграфії, оригамі…

Хочеться згадати про ще дві вдалі спроби непомітно принести у маси ідею читання. Обдива їх провів Благодійний фонд Влади Прокаєвої. Це прикрашання стін літературної карв’ярні фотографіями гала-виставки «Зірки. З книгою в серці» та конкурс на найкращу думку про книгу – кожен відвідувач ярмарку міг залишити свій вислів, і вік номінантів коливався від 6 до 73 років…

А от фантасти, які за звичкою паралельно проводили свій фестиваль, цього разу відзначалися надзвичайно короткою програмою і невеликою кількістю як учасників, так і просто відвідувачів. Це пояснюється тим, що власне «Портал», який традиційно проводиться у квітні під час «Медвіна», організатори відсунули на травень, а у квітні було вирішено зробити такий собі «Не-кон» (себто не-конвент). Сюди винесли розважальну програму (косплей-дефіле, майстер-клас із кельтських танців, майстер-клас з фантастичного танцю (стиль трайбл), виступи справжніх лицарів, жива музика волинки, бардівські пісні, фентезі-балади, міні-турнір з настольних ігор, виступ аніме-театру, зустріч із Мариню та Сергієм Дяченками тощо). Дивно, що попри те, що заходи аж ніяк не тягнули на статус міжнародних, «фантасти» всі свої заходи проводили російською, причому з якимось явно некиївським акцентом. Може, їх захопили терористи і вирішили не віддавати українській літературі без викупу?

Коротше кажучи і кажучи коротше, наші автори та видавці на Шостому «Книжковому світі» показали, що вміють не лише писати якісні тексти та видавати книжки на будь-який смак.

Книжку навчилися підтримувати кінематограф, театр, музика і навіть кулінарія! Всі, крім держави…

Поки що.

 

Атанайя Та