АНЖЕЛІКА РУДНИЦЬКА: «ЗА ПРОЧИТАНИМИ ІСТОРІЯМИ Я ВИШИВАЮ КАРТИНИ»

Анжеліка Рудницька після п’ятирічної перерви знову з’явилась на телеекрані у музичній програмі «Територія А» на Першому Національному каналі. А цілий рік до цього Анжеліка була прикута до ліжка. Їй і тепер важко пояснити, як усе сталося. «Мабуть, не так позіхнула чи спіткнулась не у тому місці», – сміялась Анжеліка, розповідаючи свою історію. Лікарі переконували змиритися з тим, що вона більше не зможе ходити. Анжеліка ж вірила в Бога і була переконана, що той, хто зумів дати людині життя, мав дати їй і можливості для зцілення. Колеги з програми підтримували свою ведучу як морально, так і матеріально. Продюсер Олександр Бригинець звалював Анжеліку на свої плечі – і вона знову вчилася ходити, неначе немовля. Зараз усе позаду.

 

Про той час нагадують хіба що вишиті картини, сюжети яких Анжеліка брала з прочитаних раніше міфів та казок. Люди, які працюють у програмі, теж небайдужі до книжки. Бувають навіть випадки, коли вся «Територія А» перечитує одну книгу. Сьогодні Анжеліка Рудницька – гість рубрики «Непересічний читач».

 

– Тож які книжки читає Анжеліка Рудницька?
– Ті, що залишили слід у літературі. У першу чергу – класику. Я її хоч і не всю прочитала, але, думаю, найголовніше перечитала ще навчаючись в університеті.
Дуже люблю літературу довідкового характеру, особливо «Збірки афоризмів» та енциклопедіїї. Ще цікавлюсь легендами, міфами, казками.
Був такий період під час хвороби, коли я не виходила з квартири, бо не могла навіть з ліжка встати. Тоді продовжувала малювати (бо займалася цим вже кілька років) картини, де знайшли відображення прочитані раніше міфічні історії. Тоді виникла ідея втілити їх у вишивці. І ось, на початку літа, перед самим виходом «Території А» на УТ-1, пройшла виставка моїх робіт «Незриме коріння».
Коли мені сказали, скільки можуть коштувати ці роботи в галереях, то я навіть замислилася: чи не почати професійно займатися вишивкою?

 

– Крім сюжетів, що ще для тебе та твоїх занять дають книжки?
– Я хочу набиратися знань та позитивних емоцій, які мені так зараз потрібні.
Займатись малюванням та вишиваням у поганому настрої я не можу. Я маю бути легкою, замріяною. Такий стан навіюють лише приємні речі. Наприклад, я взяла читати Пєлєвіна, якого всі хвалять. І мене оповила депресія. Але ж мені треба щодня усміхатися на екрані, робити безліч справ, і я не хочу витрачати сили на якийсь негатив.

 

– Кого із сучасних українських письменників ти читаєш?
– Серед моїх друзів є письменники Андрій Кокотюха та Світлана Зоріна. Вони завжди дарують свої книги. І обов’язково потім запитують мою думку, а мені завжди цікаво знати, що вони роблять.

 

– А книжки завжди дочитуєш?
– Я не люблю недочитаних книжок, тому завжди дочитую. Але намагаюсь не заглиблюватися у якісь негативні речі. Прочитаю один роман, якщо не сподобалось, більше цього письменника не читатиму.
Є й такі книжки, які я прочитала по діагоналі – коли мені не дуже цікаво, але я хочу зрозуміти, що людина хотіла сказати.

 

– Назви автора, який справив на тебе сильне враження?
– Коли тобі хтось припадає до душі, то ти читаєш усі його твори, що потрапляють тобі до рук. Так було з Куртом Воннегутом. Була просто вражена цим американським письменником. Тому що я свого часу це пропустила – в радянські часи його не видавали. І навіть десять років тому знайти ці книги було надзвичайо важко.

 

– Навіщо ти читаєш книжки?
– Для професійної діяльності та розваги. Мені це потрібно. У моїй сім’ї читаливсі. Тому книжок у нас вдома ціле море.

– Море – це скільки?
– Не можу сказати. Ми колись намагалися впорядкувати бібліотеку. Але зрозуміли, що в цьому немає сенсу, бо постійно докуповувались нові примірники. У мене, наприклад, дуже багато літератури було з народознавства. Кожен чимось цікавився. І кожен щоразу тягнув додому якісь книжки. Як інколи одягом забивають квартиру, а в нас от книжками.

 

– Випадкві книжки бувають? Як взагалі їх вибираєш?
– Можуть бути і випадкові. А так, читаю анонси, проглядаю власне книжки. Не скажу, що картинки, обкладинки мають для мене якесь значення, але імена – обов’язково. І, безумовно, прислухаюсь до порад людей, яким довіряю.

Розмовляла Iнна МАЗУРЕНКО