Фіналіст дитячого Євробачення Андранік Алексанян: “Якби я потрапив на безлюдний острів, то, напевне, взяв би з собою побільше віршів”

Сказати, що Андранік Алексанян – людина непересічна, означає нічого не сказати. І справа зовсім не в тому, що цей хлопець носить у собі вибухову суміш української та вірменської крові, і не в цілому букеті моторошних діагнозів, які дають Андранікові статус інваліда дитинства (це все важливо, але не вирішально). А в тому, що йому дванадцять – а щоб перерахувати конкурси та фестивалі, в яких він виборював перші місця, вже не вистачить пальців на руках, хоча «найрезонанснішим» наразі є його п’яте місце на дитячому Євробаченні – 2009.

Мама читала тобі казки в дитинстві?

– Аякже! Звичайно, не всі вони були однаково цікаві. Найбільше я любив такі старі книжки – знаєте, по дві, по три копійки. Примушував маму перечитувати їх багато разів.

До речі, які книжки більше любиш – новенькі, які пахнуть свіжою фарбою, чи старі, по яких видно, що їх уже багато хто перечитав?

– Для мене це взагалі не принципово – аби книжка була хороша!

В якому віці ти навчився читати сам?

– Десь у років п’ять…

Яка була твоя перша книжка?

– «Вовк та семеро козенят».

Які книжки найбільше любиш?

– На історичну тематику, пригодницькі, казки – нещодавно прочитав «Улюблені казки Діснея»… А взагалі різні.

Улюблених авторів маєш?

– Гоголь! Все, що я його читав, мені дуже сподобалося!

Невже ти ніколи не боявся вимикати світло й лягати спати, начитавшись якої-небудь «Страшної помсти» чи «Вія»?!

– Абсолютно ні!

Якщо порахувати, у скількох конкурсах ти переміг, то мимоволі дивуєшся: як ти з таким насиченим графіком ще й читати встигаєш?

– У мене є ще й хобі: я збираю колекцію радянських машин. Роблю уроки, за комп’ютером сиджу (до речі, в інтернеті можна знайти багато цікавих книжок)… А читаю я ночами. Лягаю спати десь об одинадцятій-дванадцятій.

Читати більше любиш із монітора чи тримаючи в руках паперову книжку?

– Важко сказати – і так, і так, бо скрізь є свої переваги. На моніторі можна зробити літери зручного розміру. Зате друковану книжку можна читати довше і робити закладки в потрібних місцях.

В інтернеті є інформація про те, що пісня, з якою ти виступав на дитячому «Євробаченні», наполовину твоя. Скажи, на яку саме половину – музичну чи літературну?

– Насправді я написав половину тексту цієї пісні. Іноді я пишу вірші – коли є натхнення. Тексти пісень спеціально я не пишу – і взагалі не думаю про те, що за вірш це має вийти. Просто сідаю і пишу, коли нема чого робити… А ще я пишу казки.

Публікуєш чи поки що пишеш «у шухляду»?

– Деякі показую мамі, знайомим… Поки що не публікую – гадаю, що рано ще. Треба попрацювати над ними – щось доробити, щось підправити… Нехай мине якийсь час.

Наскільки ти вважаєш важливими слова у пісні? На твою думку, пісня – це один із різновидів літератури чи все-таки вона не дотягує до цього високого звання?

– Слова в пісні мають бути з глибоким змістом, щоб люди слухали й насолоджувалися піснею, а не такі, як зараз дуже багато хто пише – їх просто нецікаво слухати, це звичайне кривляння! Звісно ж, пісенні тексти є одним із різновидів літератури, але зараз є мало пісень достатнього рівня.

Класичне питання про безлюдний острів: які десять книжок ти б захопив туди з собою?

– Якби я потрапив на безлюдний острів, то, напевне, взяв би з собою побільше віршів – адже на самоті краще думається і мелодії всілякі приходять на ці слова. Ну й, мабуть, узяв би щось з історичних книг та фантастики.

Спілкувалася Атанайя Та