Сашко Положинський – аматор хлопчачої літератури

Лідер популярного українського гурту «Тартак» – особистість сильна і трохи… каверзна. Власне, через свій характер – твердість і непохитність у переконаннях. Особливо, якщо йдеться про патріотизм – як у ставленні до України, так і тоді, коли йдеться про власний музичний колектив. Тут він – лицар і справжній лев-захисник. Водночас не цурається й новітніх технологій – скажімо, любить комп’ютерні ігри. Про все це співає у своїх піснях.

 

Чи є книга, яка книга змінила твій світогляд?

Такої немає – навряд чи якась одна книга здатна на мене радикально вплинути. Але я читаю досить багато й досить різне, і читаю уважно, тому періодично трапляються книги, які в мені щось-таки змінюють. Останнім часом це книги, які стосуються України – її історії, культури, мови…

 

А чи було таке, щоб книга надихнула на написання якоїсь пісні?

Важко відповісти однозначно… Однак знаю напевне, що текст пісні «Я не хочу» був створений у період, коли я за короткий час прочитав багато книжок про те, що відбувалося в Україні в часи лютневої та жовтневої революцій, під час громадянської війни, за «мудрого правління товариша Сталіна» і протягом Другої світової війни, у тому числі й кілька книжок про УПА. А паралельно з ними щовечора перед сном читав потрохи «Мага-віру» Лева Силенка.

 

Який жанр найбільше до душі?

Читаю те, що потрапляє під руку… Іноді щось серйозніше, іноді щось простіше – залежно від ситуації. Принаймні, жанрово себе ніколи ніяк не обмежував, бо ніколи не прагнув створити імідж людини, яка читає тільки високоінтелектуальну або суперелітну літературу – це все снобізм і дурниця. Читати треба те, що читається із задоволенням.

 

Скажи, на якого літературного героя хотілося б бути схожим?

Мабуть, на жодного. Мене цілком влаштовую я сам. Хоча, звичайно, іноді книжкові герої можуть багато такого, на що особисто я не спроможний. Але коли напишу книжку про себе, я там буду здатний на все (сміється).

 

Яку книгу можеш назвати улюбленою з дитинства?

Є дуже багато книжок, які я в дитинстві та в ранній юності перечитував безліч разів… Якщо не замислюватися, щоб спеціально пригадати, то це «Книга майбутніх командирів», «Три мушкетери», «Викрадач діамантів», «Легенда про Уленшпігеля», «Айвенго», «Квентін Дорвард», «Козацькому роду нема переводу». По-моєму, це традиційний хлопчачий набір…

 

Остання книга, яка тобі приала до душі?

Цю книжку мені подарував автор Павло Вольвач, – роман «Кляса». Боявся, що не сподобається, але виявилося, що даремно – сподобалося, навіть дуже, тому раджу всім її прочитати. Правда, здається, не всі зможуть сприйняти її так, як я, – на мою думку, це «хлопчача» книга, притому для хлопців саме того покоління. Іншим вона може здатися чужою та малозрозумілою. Хоча, можливо, я помиляюся.

 

Марсельєза Фрагант