Лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк: «З часом усе достойне саме до мене прийде – в тому числі й творчість сучасних українських письменників теж»

«Що, забула в мене Муракамі? Роздягаючись, книжок не віддають!» – одним цим рядком фронтмен та автор текстів культового гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк виказує себе з головою: на відміну від багатьох поп-зірок, читати він не лише вміє, а й любить. Та він і не робить із цього таємниці, а залюбки розповідає кореспондентові ДЧ про свої літературні вподобання.


Ви у школі гарно вчилися?

– Ні, це школа була гарною, а вчився я не дуже… Ботаніком не був точно. Ну як я міг бути ботаніком, якщо з самого початку захоплювався музикою? До речі, в мене дуже співоча сім’я. У дитинстві мама співали мені колискових (яке ж це дитинство без колискових?!), і я змалечку почав співати з нею народні пісні, а потім мене віддали у хор.

Якщо я нічого не плутаю, у вас дві майже-освіти?

– Так, дві майже-освіти і нічого не закінчено… Я гуманітарій. Люблю слова, словосполучення… люблю вкладати думки в слова. Але, на жаль, слів зазвичай не вистачає.

А зараз багато читаєте?

– Літературу люблю, хоча й читаю не так багато, як хотілось би. Зізнаюся, не дуже люблю сучасних українських авторів. Це радше мій мінус, ніж їхній – вони молодці, щось у їхньому житті постійно відбувається. Молодь цікавиться сучасною українською літературою, але я, здається, більш консервативний. На щастя, не дуже цим переймаюся – гадаю, що з часом усе достойне саме до мене прийде – в тому числі й творчість сучасних українських письменників. А поки що читаю класичну літературу. Люблю Гемінгвея, Джека Лондона. З новіших – якісь трешеві штуки, особливо Томсона.

Більше любите поезію чи прозу?

– Немає різниці, бо це одне й те саме! Хоча іноді проза буває набагато поетичнішою за поезію… І навпаки.

Читати волієте в оригіналі?

– Бажано. В оригіналі ти більше розумієш світ людини, яка це написала. Але іноді бувають дуже кльові переклади! Свого часу я теж хотів бути перекладачем. Це надзвичайно цікаво – увійти в стан письменника, перевтілитися в нього і потім змалювати це своїми фарбами, адаптувавши до наших реалій. Усе, що відбувається у нас і за кордоном, – паралельне, однак має певні стилістичні нюанси, які слід враховувати при перекладі. Бо саме в таких маленьких штучках і полягає весь «фікус-пікус».

У Вас є улюблений перекладач?

– Так! Це мій викладач технічного перекладу, Олег Федорович (прізвища не скажу – нехай він буде відомим тільки для мене!) Це дуже заслужена людина – багато разів ставав учителем року. Я завдячую йому багато чим, у тому числі і в музичному плані.

А ось коли я читаю літературу, то ніколи не дивлюся на прізвище перекладача. Можу сказати: о, це класний переклад! І все. Професійна цікавість не спрацьовує.

Спілкувалася Атанайя Та