Марко Галаневич: “Погані книжки я не читаю”

Назва „Даха Браха” перекладається зі старослов’янської як „давати-брати”. Багато хто з прихильників творчості цього гурту стверджує, що саме так і відбувається під час виступів „дахабрахівців”: виконавці віддають глядачам шалену енергію. Та хто б сумнівався – вони виконують українські пісні, яким понад 200 років. Ці тексти збагачені містичним значенням та старовинним духом тих часів, коли люди знали, де саме притаїлася квітуча папороть, а де розквітла рута. Про містику і літературу – Марко, учасник гурту „Даха Браха” та актор театру “ДАХ” .

─ Мабуть, щоб грати етно-хаус, потрібно читати спеціальну літературу?
─ Ні, якщо йдеться про музику, то я її слухаю, а не читаю про неї, також дивлюсь на DVD концерти. Про життя музикантів не читаю, можливо, через те, що я вийшов не з музичного середовища, а з філологів. Я закінчив Інститут філології, закінчив акторську школу, перейшов у театр і лише після того почав займатися музикою. Власне, серйозно, професійно займаюся музикою не більше 3 років. Нещодавно мені до рук потрапило старе видання біографії Чарлі Чапліна. Вона мені була цікавіша за музикантську. Думаю, що просто ще не дійшов до Бобів Діланів.

 

─ А що взагалі читаєш?
─ З останнього мені сподобався норвезький автор Ерленд Лу, я не зустрічав його в українському перекладі, читав російською. Я б навіть відніс цю книгу до такої знакової події, прочитав її за одну ніч і почав дещо інакше дивитися на світ, все стало простіше й складніше водночас, до багатьох речей почав ставитися трепетніше. Також нещодавно за порадою „Друга читача” купив собі книгу про рицарів Сапковського, почитав – цікаво! Взагалі, намагаюся бути в контексті сучасної української літератури, але щоб когось виділити – порадити не можу. Мені прикро, коли на прохання людини не з українського середовища порадити їй щось почитати із сучасної української літератури я починаю перелічувати прізвища письменників, які просто модні.

 

─ Складається враження, що сучасні українські книжки погані?
─ Ні, так не можна казати. Погані книжки я взагалі не читаю. Беру в руки, гортаю, бачу, що вона погана, і не читаю. Наприклад, коли мова кострубата, від сюжету віє несправжністю, штучністю. На жаль, в сучасній українській літературі такого багато. Такі книги не можуть задовольнити мої читацькі потреби.

 

─ То тобі взагалі не подобаються сучасні українські письменники?
─ Чому ж? Мені подобається Тарас Прохасько. Мене вразила Марія Матіос, я її не читав, але я чув уривок із її тексту зі сцени. Він мені так сподобався, що я попросив книгу, аби прочитати, що й збираюся зробити найближчим часом.

 

─ А взагалі, як знаходиш час для читання?
─ Найбільше читаю влітку, коли ми їдемо на гастролі, читаю у транспорті. В такому випадку читання допомагає і скоротати час, і дізнатися щось нове.

 

─ Ти намагаєшся себе проявити у різних іпостасях: граєш у театрі, співаєш у гурті. Як щодо письменництва?
─ Є певні плани, що я б хотів написати. Але про це говорити зарано, і говорити про мене як про майбутнього письменника не варто. Але невеличкий письменницький досвід маю: ще в університеті ми з дружиною написали разом п’єсу „Риба”. Її навіть видали в університетському збірнику „Сві-й-танок” під псевдонімом Наталка Марко. Так що я трошки драматург.

 

─ А ставити її не намагалися?
─ Ми спробували, але щось не вийшло. Все–таки до Шоу і Шекспіра вона не дотягує. Тому зійшлися на тому, що краще ставити Шекспіра.

 

─ А яка твоя найулюбленіша роль? І чи зіграв ту роль, про яку мрієш?
─ Роль, яка мені подобається, це та, яка дає більше можливостей пограти і погратися. На сьогодні для мене це роль попа в „Українському декамероні”. Роль, про яку мрію, ще не зіграв. Мені б хотілося зіграти якусь підлу і злу людину. Можливо, Мефістофеля…

 

─ Ти мрієш про досить містичну роль, а з ким із письменників хотів би зустрітися? Певно, теж із якимсь містиком?
─ Ні, містика і так завжди поруч, ти її впізнаєш без клопоту. Гадаю, що не варто її накликати чи кликати на зустріч. Із літераторів, гадаю, цікаво було б зустрітися з Юрієм Андруховичем, мені подобаються його статті та есеї, вони написані „живо”. Гадаю, що у спілкуванні Андрухович дуже цікава особистість. Хотів би зустрітися з Іваном Малковичем, я дуже його поважаю, для мене це один із найвизначніших героїв української культури. У нього болить серце за Україну. Він говорить про це і робить бездоганно свою справу. Його книжки зроблені високопрофесійно, з любов’ю. Я поважаю таких людей і хотів би набратися у них життєвого досвіду.

 

─ Ти негативно ставишся до містики, але ж репертуар театру включає „Містичну Україну”, ви використовуєте багато старих речей?
─ Дійсно, ми маємо цикл „Україна містична”, в ній три вистави з циклу Шекспірівських творів. Чому Україна? Бо там є українські відьми, українська містика, українські заклинальні пісні. Містика присутня в нашому житті, нікуди від цього не втекти, та й не варто. Українці ніколи від неї не тікали, вони просто з нею жили. І сприймали як таку. Нас дійсно оточує містика: старі речі, старий одяг, він комусь належав, енергія попереднього власника передалася речі. Те саме стосується і пісень, які ми виконуємо. Тексти зібрані дівчатами з нашого гурту, співалися 100-200 років тому: гаївки, щедрівки, веснянки. Якщо пісню співають протягом 100, 500, 1000 років, вона набуває певної енергетики, яку ми намагаємося відтворити, передати слухачам.

 

─ Захоплення магічними текстами, мабуть, тягнеться з дитинства?
─ Не знаю. Я виростав у селі, мої батьки – вчителі. Але, можливо, саме з дитинства, бо мені дуже подобалося, як співає моя бабуся і вся родина на якомусь святі.

 

─ У дитинстві любив читати?
─ В дитинстві читати не любив. Коли є футбол, то вибір іде на користь футболу чи стрілянню з рогатки. Але читав, доводилося, бо батьки – вчителі. Були книжки, які запам’яталися на все життя, одна з них –  „Брати Лев’яче Серце” Астрід Ліндгрен. Багато довелося читати в університеті, чим я йому найбільше і завдячую. Мій одногрупник жартував, що кожній людині перед тим, як вибрати дорогу в своєму житті, треба закінчити філологію. Адже в такому разі маєш справу зі світовою та українською літературою, про все дізнаєшся, виховується твоє світосприйняття.

Спілкувалася Іра Татаренко