Віталій Кличко: «Хочу, щоб моя автобіографія надихала»

Брати Клички. Здається, цими двома словами вже все сказано. Їх знають, поважають, бояться. Ними захоплюються, на них рівняються. Наразі відповідати на питання ДЧ буде старший із братів – чемпіон світу у надважкій вазі за версією WBC – Віталій, якого шанувальники спорту знають як Залізного Кулака. Але мало хто в світі боксу знає, що Залізний Кулак має на своєму рахунку докторську дисертацію і читає дитячі книжки.
– Всі звикли бачити Вас або на рингу, або в сесійній залі. А можна побачити Віталія Кличка з книгою в руках?
– Звісно. У мене в офісі ціла бібліотека. І вдома також.
– Що з останнього прочитаного Вами залишило по собі слід?
– У мене, на жаль, не так багато часу на читання. Але з яскравих книжок, які мені останнім часом довелося тримати в руках, можу відмітити автора казок та новел Роальда Дала. Я присвятив читанню його оповідань, які входять до книги «Дорога до раю», весь вільний час (щоправда, його було так мало) у тренувальному таборі під час підготовки до поєдинку проти поляка Альберта Сосновські. Дал відомий широкому колу читачів перш за все своїми творами для дітей, наприклад, казкою «Чарлі та шоколадна фабрика». Я переконаний, що найважче писати саме дитячі твори – для цього треба мати не тільки бажання писати й гарну фантазію, а також талант від Бога і вміння дивитись на світ очима дитини. Писати для дітей – велика відповідальність.
Поки готувався до бою з Шенноном Бріггсом, вільний час присвячував літературі. Читати було що. Адже мій брат Володимир перед від’їздом із табору залишив мені там «Куди йдеш» Генрика Сенкевича.
– Ваші діти теж знайомі з книгами Дала? Важко заохотити їх до читання?
– Вони читають із задоволенням, але по-справжньому гарних книг у їхній бібліотеці поки що не так багато.
– Що перше спадає на думку, коли чуєте «сучасна українська література»?
– Юрій Андрухович, Ліна Костенко… Є багато дійсно талановитих письменників. Але я хочу сказати, що сучасна українська література неможлива без збереження тих скарбів, які нам залишили наші видатні творці. Адже «хто не пам’ятає минулого, не має і майбутнього». Мене дуже бентежить ситуація в Україні загалом, і у столиці зокрема: в нас уже давно не будують нові бібліотеки, а на підтримання наявних виділяють копійки. Усі ми знаємо про рейдерські атаки на приміщення книгарень, найбільш зухвале з яких – це захоплення «Сяйва». Непрозорий конкурс із продажу книгарні, її захоплення та спотворення майна є свідченням цинічного нищення столичною владою об’єктів культури в Києві задля вдоволення власних фінансових інтересів. Тільки-но ми дізналися про це, то одними з першими стали бити на сполох. І я дуже радий, що за допомогою прокуратури та правоохоронних органів, які втрутилися в ситуацію, ми змогли захистити книгарню «Сяйво» від рейдерів. Київрада відмінила рішення про приватизацію. Але на цьому ми не зупинились. Аби упередити подібні дії, наша фракція у Київраді підготувала проект рішення, яке забороняє приватизацію книгарень.
– Всі ж розуміють – посадовцям цей закон не вигідний.
– Будемо боротися! Нам не вперше.
–  Відомо, що Пауло Коельйо цікавиться вашою спортивною кар’єрою. А Ви знайомі з його творчістю?
– Так, безумовно. Я знайомий не лише з його творчістю, але й із ним особисто. Найбільше з його творів запам’ятався «Алхімік», до того ж набагато цікавіше читати твір, коли знаєш автора. Сприйняття загострюється, починаєш звертати увагу на деталі. «Заїр» – також гарний твір.
– Яку, на Вашу думку, книгу людина обов’язково має прочитати?
Це має бути не одна книга. Кожен обирає для себе, які книги йому до душі. Але є безперечний «класичний набір» творів, які кожна сучасна людина має прочитати.
– І які книги у вашому «класичному наборі»?
Розумію, що моя відповідь не буде оригінальною, але тим не менше: «Кобзар» Шевченка, «Тріумфальна арка» Ремарка та «Тигролови» Багряного.
– Є критерії, за якими Ви обираєте той чи інший твір?
– Це можуть бути відгуки моїх родичів та друзів.
– Чи потрібні книги про спорт?
– Безперечно! Ті, хто вважає, що спорт – це гола практика й нічого про нього читати не треба, а потрібно лише ходити на тренування, дуже помиляється. Спорт – це велике мистецтво, підготовка спортсмена – дуже серйозна праця, яка складається з умінь аналізувати, спостерігати, робити висновки, вираховувати психологію супротивника, його тренера. Над розробкою таких методик працюють науковці, аби потім цю науку могли викладати у спортивних вишах та училищах. Мені свого часу було цікаво розібратися в тому, чому одні люди талановиті, інші – ні, і звідки взагалі береться талант? Дослідження цього питання стало навіть темою моєї наукової праці, дисертації. І зараз я переконаний, що ця робота може запросто стати фундаментом для будь-якої іншої діяльності.
Окрім науково-пізнавальних книг про спорт, украй необхідна художня, документальна, автобіографічна література. Життя та діяльність видатних спортсменів іще не одне десятиріччя будуть надихати покоління молоді. Сподіваюся, мої теж.
– То можна скоро очікувати від вас автобіографію?
– Можна. І вже в цьому році. Хоча повна автобіографія з’явиться років за сорок.

Спілкувалася Анна Богородіченко