Дует “Алібі”: Володимир Набоков – король слова

Анна та Аліна Завальські відомі як гарні та успішні сестри-учасниці популярного музичного дуету «Алібі». Як непересічні представниці українського шоу-бізнесу дівчата себе вже давно зарекомендували, а чи знайдеться в них алібі, коли спеціальний кореспондент ДЧ сформулює суворе запитання «Що ви читали?»

— Чим є для вас література?

Аня: Варто почати з передісторії. Наша мати — філолог, вона й прищепила нам любов до літератури. Я взагалі дуже люблю читати і вважаю, якщо у людини є потреба в читанні художньої літератури — це прекрасно. Щодо мене особисто, то література — невід’ємна частина мене, це № 1 для моєї духовної скарбнички.
Аліна: Так само і для мене. Я, до речі, завжди прислухаюся до Аніних порад. Як правило, спочатку вона щось читає, потім радить мені, і я перечитую. Буває, звичайно, і навпаки — я щось раджу.
Аня:
Я сприймаю літературу як спосіб відволіктися від того, що відбувається. До того ж, вона розвиває фантазію і, звичайно, дає стимул писати щось самостійно. Для мене це особливо важливо, адже написання текстів до пісень — частина моєї професії.

— Де ви любите читати? Можливо, у вас є якесь улюблене місце для читання?
Аліна: На жаль, оскільки часу дуже мало, в основному читаємо на гастролях, у літаках, у потягах, інколи навіть у машині.
Аня: У мене купу літератури завантажено у персональний комп’ютер — зручно читати в дорозі. Та все ж більше люблю звичні книги. Наприклад, читання з екрану мобільного телефону, що зараз у моді, не розумію… Для мене важливий той факт, що я відкриваю книгу — запах сторінок відіграє дуже велику роль для сприйняття.

— Як ви обираєте книжки?
Аня: В одній із книг Борхеса йдеться про те, що в Александрійській бібліотеці, за легендою, існує книга-квінтесенція всіх книг світу. Тож у мене певний час була божевільна мрія — знайти її, щоб відчути, усвідомити одразу все… Звичайно, охопити все нереально — то ж доводиться прислухатися до думки людей, яким довіряю. До того ж, я часто обираю книги інтуїтивно: вперше бачу якусь книжку і розумію, що вона мені цікава. Власне, так само, як і з людьми — ти можеш із першого погляду зрозуміти, що тобі з цією людиною, книгою буде цікаво. А далі — або зачаровуєшся, або розчаровуєшся. Проте я рідко помиляюсь.

— Що останнє ви прочитали?
Аня: Останнє, що я прочитала, була книга Чака Паланіка «Привиди». Власне, Паланік — один із найулюбленіших моїх письменників: він такий своєрідний, незвичайний, до того ж, іще й геніальний сценарист. Читала також його «Невидимки» та «Бійцівський клуб».
Аліна:
Звичайно, Паланік став відомим завдяки «Бійцівському клубу», але в нього є багато інших вартісних творів, можливо, навіть і кращих.

— Кого ще із сучасних письменників читаєте?
Аліна: На жаль, у сучасній літературі дуже важко орієнтуватися: з’являється дуже багато нового, але далеко не все варте уваги.
Аня: Я нещодавно прочитала «Легкий сніданок  у  затінку  Некрополя»  Їржі Грошека — чудовий твір, усім раджу. Мені ця книга подарувала колосальне задоволення, там така тонка інтелектуальна алюзія на правителів Древнього Риму та Древньої Греції. Як людина втрачає грань реальності й починає себе асоціювати з ними… Дуже тонкий психологічний твір.

— А як щодо української сучасної літератури?
Аня: Якщо чесно, української сучасної літератури читаємо набагато менше. Швидше, сучасну російську — Ліпскеров, Толстая, Уліцкая — саме те, що не є комерцією. Ці літератори пишуть просто тому, що не можуть не писати, — і це дуже відчувається. Я ніколи не читаю російських чи українських детективів. Гідної літератури дуже багато, і, звичайно, в сучасному світі також немало, головне на неї натрапити за допомогою перелічених вище способів…

— Відчуваю, що класику ви любите більше…
Аня:  Якщо  говорити  про  класику, то в мене навіть у машині завжди лежить Набоков — оскільки я вважаю його королем слова. Взагалі, якщо потрібно відволіктися й отримати естетичну, духовну та інтелектуальну насолоду, я завжди відкриваю або Набокова, або Кортасара, або Борхеса. Цих трьох письменників я просто обожнюю.

— А щодо поезії?
Аня: Серед томиків поезії в нашій бібліотеці стоїть Семен Кірсанов. Він був знайомий із Маяковським і багато чого в нього навчився — проте його лірика дуже своєрідна, індивідуальна і дуже мені близька. Особливо сподобалася збірка «Шоста заповідь».
Аліна:
А мені близька Анна Ахматова.

— Хто  подобається  із  сучасних поетів?

Аня: Із сучасних не можу назвати когось вартісного, крім Ігоря Шурова.
Аліна: А  я  можу  назвати  Анну Завальську — адже крім того, що вона пише тексти для наших пісень — а тексти до пісень дуже відрізняються від поезії як такої, — в неї вже вистачить на хорошу збірку віршів… Певний час я навіть мріяла до Аніного Дня народження таємно видати книжку її поезій. І наступного разу я обов’язково здійсню цю свою мрію!

Урфін Джус