Владислав Ващук: «Книжки мені підбирає дружина»

Стереотип, буцімто люди спорту нічим більше не цікавляться й нічого не знають, помаленьку відходить у минуле. Упевненого й потужного удару по стереотипах завдає колишній гравець київського «Динамо», московського «Спартака» й теперішній форвард ФК «Львів» – Влад Ващук. Наразі він планує як мінімум повернутися до національної збірної, прочитати всі твори Акуніна, а також знайти «свою» українську книжку. І як після такого можна говорити про зацикленість на спорті?


– Ви з дитинства займаєтесь спортом, певно, на книги часу не вистачало. Чи все ж таки читали?
– Час був, у дитинстві його завжди багато. Улюбленою книгою була «20 тисяч льє під водою» Жуля Верна. Фантастика! Як зараз пам’ятаю, що вона була велика, і читав я її довгенько. Однак мені страшенно сподобалося. Насправді я не був великим прихильником читання, лише з часом, поступово втягнувся у цей процес. Зараз найбільше імпонують пригоди Фандоріна в книжках Бориса Акуніна.

 

– Фантастика – це ваш улюблений жанр?
– Так. Мені подобається, коли все на крок попереду: людський інтелект, технології, майбутнє через сорок-п’ятдесят років – уява працює на повну.

– Є літературний герой, на якого хотіли би бути схожим?
– Герой є, але не літературний. Завжди хотів бути схожим на Дієґо Марадонну, грати так, як він.

– Книги самі вибираєте, чи за чиєюсь порадою?
– У цьому мені допомагає дружина: вона підбирає для мене книги, підказує, що є найцікавішого. Маргарита дуже начитана і має хороший смак, та все ж інколи наші смаки не збігаються. Крім того, завжди цікавлюся, що читають колеги по команді.

– У вас широке коло занять: футбол, ресторанний бізнес, створення колекцій одягу. Життя насичене й цікаве. Чи хотілося б про нього розповісти у своїй книзі, написати щось самому?
– На все свій час. Думаю, що колись це буде. У Маргарити є велике бажання написати про футбол зі свого погляду. Вона вже написала книгу про ресторанний бізнес (Маргарита Січкар – одна з найкращих рестораторів України. – Ред.), досвід у неї є, хоча сфери, м’яко кажучи, різні.

– Ви розмовляєте російською. Скажіть, окрім книг, які були в шкільній програмі, українською мовою щось читали?
– З цим трішки не склалося. Я чудово розумію українську мову, читаю газети українською. А от книжки… У мене ще все попереду. Можливо, поки що до рук не потрапила саме моя книга.

– Що читали останнім часом і що плануєте прочитати?
Читав Акуніна, хочу ознайомитись з усіма його творами про благородного Ереста Петровича Фандоріна. Також прочитав всі книги Дена Брауна. Він дуже вдало, як на мене, все закрутив. Уявляєш Париж, Рим, де відбуваються події, – хочеться зірватися з місця й поїхати туди. Навіть якщо ти там ніколи не будеш, якесь уявлення про ті вулички, площі, Лувр, картини й скульптури маєш. І вони, уявлення, – тільки твої, особливі, а не такі сухі, як описано в книжках-довідниках.

– У вас такий напружений графік. Коли встигаєте читати?
– Під час поїздок, перельотів. Книга – це своєрідний релакс після тренування, допомагає заспокоїтися, відволіктися.

– Кажуть, що за допомогою книжки можна впливати на свідомість, думки людини… Як гадаєте?
– У більшості випадків так і відбувається. Я часто приміряю на себе події, що відбуваються з героєм, запам’ятовую влучно сказані фрази, а потім їх використовую в повсякденному житті. Це і є певний вплив. Однак зараз я жодну з таких фраз не згадаю. Їх кажеш спонтанно, якось виходить само собою. Не потрібно продумувати, що ось цю фразу можна використати в цій ситуації, а он ту – в тій. Виглядатиме штучно.

– А як ставитеся до прикладної літератури? Скажімо, всім відомий Дейл Карнегі. Читали щось таке?
– Добре, що така література є. Вона багатьом допомогла поліпшити життя, стати впевненішим у собі, навчитися розмовляти з людьми. Зрозуміло, хтось ставиться до такого штибу літератури скептично, однак завжди були прихильники й критики. «Прикладну» літературу буває досить важко читати, особливо важко йдуть перші сторінки. Спочатку змушуєш себе, а потім втягуєшся. Карнегі я не читав. Читав «Як розмовляти» Ларі Кінґа. Час від часу дивлюся його програму. Однак художня література – значно ліпша. І тут без компромісів.

Спілкувалася Анна Богородіченко