Роман Віктюк: “Форум я відвідував вночі”

Відвідувачі церемонії відкриття 15 Форуму видавців у Львові, певно, довго згадуватимуть феєричний вихід на сцену Львівського оперного театру скандального режисера Романа Віктюка у супроводі чорного поросяти та його (Віктюка) промову-експромт, присвячений Форуму. Не менш ефектною була й кожна поява режисера на цьому святі книги ─ «пробитися» до маестро крізь натовп шанувальників, журналістів та випадкової публіки було майже неможливо. Натомість пану Віктюку ажіотаж навколо власної персони заважав підійти до книжкових стендів. Тож аби ознайомитися із новинками вітчизняного видавничого світу, режисер відвідав Палац Мистецтв… вночі. Своїми враженнями він охоче поділився із кореспондентом ДЧ:

 

─ Пане Романе, то це правда, що Книжковий форум ви відвідали вночі?
─ Правда, а чому я маю брехати? Я приходив до Палацу Мистецтв вдень, але нічого не зміг побачити. Тоді й запропонував Лесі Коваль: «Давай прийдемо вночі, коли можна буде лишитися сам на сам із книжками?» Вона погодилася, і ми відвідали Форум вночі. Дійшовши до третього поверху, я був здивований і рівнем книжок, і асортиментом: Забужко, Андрухович, книжки про Нестора Махно, а де ж інші? У нас же багато цікавих авторів! Чому, наприклад, Тарас Возняк видається таким маленьким тиражем? За ці речі мені було прикро.

 

─ Певно, блукаючи нічними коридорами Палацу, який на кілька днів перетворився на бібліотеку, мріяли зустріти когось із авторів?
─ Якби була можливість, то я був би радий зустріти Лесю Українку. Я б поділився із нею своїм баченням стосовно постановки драми-феєрії «Лісова пісня», яку хочу поєднати із оперою Вагнера «Фауст». Як би вона до цього віднеслася схвально, я був би щасливий!

 

─ Окрім Лесі Українки, відчуваєте провину перед іншими авторами яких доки оминали увагою?
─ От зараз відчуваю провину перед Вільямом Шекспіром. Тому я й працюю над постановкою «Гамлета».

 

─ За яким принципом ви обираєте авторів на твори яких робите вистави?
─ Нікого я не обираю! Це вони мене кличуть. Я вірю, що всі душі великих, які відходять, не зникають, а створюють прошарок навколо земної кулі. Вони відкривають віконця  і часом мовлять до мене. Зазвичай кажуть: «Романе, що ж ти такий дурний, не думаєш про мене!» Так було з Львом Толстим, Федором Достоєвським, Жаном Жене. Останній тричі до мене звертався.

 

─ Гастролюючи, працюючи над виставами, як знаходите час на читання?
─ Краще ви мені скажіть, а як можна не знаходити час на читання? Не я обираю книжку, а вона мене кличе. Якщо цього нема, значить ще не прийшов її час, автора, який її створив, занурення й розуміння проблеми, що порушена її сторінками. Бо кожна книга несе енергію, яка потрібна в певний період життя. Я читаю одночасно по п’ять книжок, вони в мене розкладені по всьому дому: на ліжку, на підлозі, на підвіконні. В мене їх дуже багато, часом здається, що вони скоро мене виживуть із квартири.

 

─ Яка книжка вас кликала востаннє?
─ Книга про Кобзаря, яку я вже встиг придбати на цьогорічному Форумі. Вона мене настільки схвилювала, що мені вчора приснився сам великий кобзар – Тарас Григорович Шевченко. Я йому сказав, що вийшла така книжка. А Тарас Григорович попросив, щоб я прочитав йому першу сторінку. Я засвітив світло і прочитав.

 

─ І все ж таки, як зазвичай ви розумієте, що книжка вас кличе?
─ Відкриваю першу сторінку, там є магічні значки – літери. Якщо письменник вкладає в них енергію власного божевілля, в кращому розумінні цього слова, я миттєво це відчуваю. Так само в музиці, живописі. Твори митців чекають на людину, а не навпаки. Їхня душа або співпадає із баченнями глядача, слухача, читача, або іде осторонь, каже тобі: «до побачення». Я ніколи не ображаюся, коли книжки чи музичні твори кажуть мені «до побачення», ніколи не заперечую.

 

─ Чия енергія близька вам?
─ Залежить від душевного стану та вистави над якою я працюю. В різні періоди життя мені близькою ставала енергія різних митців. Я вже зазначав, що з письменників насьогодні мені самий близький Шекспір, бо працюю над його п’єсою. А, наприклад, з художників ─ Казимир Малевич. Його творчість буде мати прямий стосунок до Шекспірівської вистави. Єдина книга на яку не розповсюджується мій душевний настрій – Біблія.

 

─ Пам’ятаєте, яка книга вас кликала першою?
─ Так, я взагалі любив в дитинстві читати. Я записався до бібліотеки, ще не встиг вибрати книжки, керівничка підійшла до полички, взяла котрусь й сказала: «Я раджу тобі прочитати цю книгу». Вона простягнула мені «Гамлета», що правда в російському перекладі Бориса Пастернака, я не володів російською, й приказала: «Тримай цю книжку, доки не прочитаєш». До речі, бібліотека розташовувалася у Палаці, де зараз відбувається Форум ─ тоді це був перший палац піонерів у Львові. Тут же й був кінотеатр, де я вперше побачив фільми які мене вразили «Як гартувалася сталь» за Островським та «Дівчина моєї мрії», коли у кадрі Маріка Рьокк – улюблена акторка Гітлера. Найбільше мені чотирнадцятирічному хлопцю врізалася в пам’ять сцена, де вона купалася гола в бочці й дуже повільно підводилася з неї. Це було справді сексуально, але там не було жодної непристойності.

 

─ Були якісь книжки, які ви потайки читали під ковдрою з ліхтариком?
─ Ніколи, мені дозволяли читати все, що я забажаю. Мене ніколи не перевіряли батьки, вони мені дуже вірили та й в мене не було потреби займатися тим, чим займаються погані діти. Мені нічого не забороняли.

 

─ Бувають погані книжки?
─ Звісно, як же без них! Це вся макулатура, що продається на привокзальних ятках та кіосках у миршавих обкладинках. А ще видання з оголеними дівчатами, ще коли б там були оголені пишні форми – це одне, а так суцільні кістки. Де там той секс, я називаю цей непотріб «таблетки від сексу». Там немає сексуальної енергії, суцільна порожнеча. Була б моя воля, палив би цей непотріб.

 

─ Хто ваш улюблений книжковий герой?
─ Дон Кіхот, іншого не знаю, не хочу, не відчуваю.

─ У вас особливе ставлення до Гоголя-старшого?
─ Чого б це раптом?

 

─ Ви часто про нього згадуєте у своїх інтерв’ю…
─ Я згадую про нього тоді, коли мені дорікають, що я працюю в Росії. Батько Миколи Васильовича Гоголя був геніальним драматургом, він залишився жити у Ніжині. А Микола Гоголь поїхав до Россії. Весь світ знає Гоголя-молодшого. А батька Україна забула!

 

─ Правда, що у вас є оригінал його п’єси, яку ви плануєте ставити?
─ Так, у цьому мені пообіцяло посприяти й всіляко допомогти міністерство культури Росії. Переймаюся, бо не знаю до чого призведуть ігри політиків, але місяць тому все було так, як ми домовилися. Я почав збирати акторів, дуже хочу, щоб були Богдан Ступка, Валентин Гафт. Хочу щоб у п’єсі зіграли прекрасні актори.

 

─  А хто ваші улюблені актори?
─ Всі, хто здатен відчути себе дитиною. У мене із ними гарні стосунки. Вони люблять мене, й слухають як бога.

Спілкувалася Іра Татаренко