Майкл Мерфі:«Навіщо читати сучасну брехню?»

Про нього кажуть, що він художник, який залишає подвійні почуття, а його картини — прості та емоційні. Роботи Майкла Мерфі мають попит серед глядачів, його картини стають обкладинками українських бестселерів («Архе» Дереша) і беруть участь у культурних масштабних проектах («Пурифікація»).
Шотландець Майкл Мерфі народився у Глазго, ріс в Австралії, вчився у Німеччині та Бельгії. Одружившись із киянкою, «українізувався» і почав підписувати полотна на український лад — «Мерфенко». На відміну від багатьох наших співвітчизників, погане володіння мовою дружини не заважає йому читати книжки, надруковані українською.

 

— Що ви читаєте?
— Переважно книги на психологічну тематику. Також я полюбляю книжки із бізнесу, маркетингу. Зараз мене дуже цікавить Карлос Кастанеда. Перші дві книги не дуже пішли, але зараз читаю третю — вона мені справді подобається. Можливо, Кастанеда складний для сприйняття, написане ним ранить серце, але мені дуже до вподоби.

 

— Отже, ви віддаєте перевагу «важким» книжкам. А щось легке, за для розваги, читаєте?
— У мене просто немає на це часу. А коли маю хвильку для художньої літератури — надаю перевагу Достоєвському, Кафці.

 

— А в дитинстві які книжки вас цікавили?
— У дитинстві я читав книжки австралійських авторів — нічого особливого.

 

— Мабуть, тоді ви і вичерпали свій ліміт «легкої» літератури?
— Так. Але загалом в Австралії не читають так багато, як в Україні. Тут на кожному кроці я зустрічаю людей із книжкою в руках: в метро, у транспорті, скрізь бачу людей, які щось читають.

 

— Ви взагалі практикуєте читання українською?
— Так! Останнє, що я прочитав українською, був «Гаррі Поттер» — дуже легко читається.

— Ніколи не думали про те, щоб самому щось написати?
— Можна було б. Поки я просто вигадую історії для своїх дітей — розповідаю їх, коли малеча не хоче спати. Щоправда, одне діло розповідати й вигадувати, інше — писати. Це дуже складно й дуже боляче, бо автор вкладає в текст частину себе. Це не просто «бла-бла-бла».

 

— Якою, на вашу дуку, є погана книжка?
— Найчастіше це стосується детективного жанру. Є цікаві детективи, а є зовсім «ідіотські», у яких немає ніякого питання, інтриги. Тобто погані книжки — ті, які нічому не вчать. Але бувають і гарні детективи. Мені подобається Пачек Вайт — це австралійський письменник, він дуже багато працював у Британії, був нагороджений Нобелівською премією. Для мене літературне мистецтво — це коли ти побачиш у книжці справжнє життя, а погана книжка — це просто брехня. Інколи брехня буває цікавою, наприклад, Оскар Вайльд писав «брехню», але вона була чудова! Не розумію: навіщо читати сучасну брехню, коли є Вайльд, Шекспір, Кафка?

 

— Для сучасної літератури характерно, що автори зображують життя натуральним, без прикрас: наркоманія, проституція, пияцтво. Як ви до цього ставитеся?
— У Біблії теж описується проституція, інцест, але Біблія — гарна книжка, вона вчить. Книга має про щось говорити, щоб людина робила висновки. Треба пам’ятати, що життя не чорне і біле, воно має багато різних відтінків. Інколи у книгах порушуються дуже важкі й суперечливі теми. Тому я за книги, картини, кіно, які про це говорять — головне, щоб мистецтво було справжнім.

Ірина ТАТАРЕНКО