Павло Гудімов: Найпопулярніша в світі книжка ─ чекова

Не секрет, що талановита людина талановита в усьому. Музикант, фотограф, дизайнер, галерист, а віднедавна і видавець Павло Гудімов є яскравим прикладом для тих, хто у це до сих пір не вірить. Тому призначивши зустріч цьому київському львів’янину, ми ні на секунду не сумнівалися у тому, що розмова видасться цікавою. І ─ як можуть переконатися наші читачі ─ не помилилися.

 

─ Павле, ви є засновником видавництва «Артбук», яке продовжує видавати серію «Українська фотографія» ─ певно, надаєте перевагу ілюстрації перед текстом?
─ Фотографія – один із найдосконаліших засобів висловлювання у мистецтві. Та й взагалі, не можна недооцінювати роль ілюстративу у книзі. Звичайно, оптимальний варіант, коли візуальний матеріал ідеально доповнює текст, на кшталт ілюстрацій Гюстава Доре до твору Мігеля Сервантеса «Дон Кіхот». Але ж трапляються випадки, коли картинка «забиває» текст.

 

─ Певно, в дитинстві обирали книжки за картинками?
─ Я формувався у родині, де велике місце відводилося книжці. Не тільки в сенсі літератури, а й візуальної інформації. В дитинстві я захоплювався Маяковським. Я читав і дивився із задоволенням його ілюстрації до «Містерії Буфф». В шкільний період мені подобався Теофіль Готьє. Ми навіть зробили пісню на його вірші у першій музичній групі, в якій я грав – «Клан Тиші». Далі містичні Едгар По, Михайло Булгаков. Якраз в той період я зрозумів, що крім літературних книжок мені цікаво збирати мистецькі книжки. В останніх класах я почав формувати свою бібліотеку. Це були часи перебудови, в букіністичних магазинах можна було придбати за копійки художні альбоми Пікассо, Фернана Леже тощо. Грошей було мало, люди «скидували» все, щоб продати, якось заробити. Бібліотеку формую й до сих пір, частина її тут (Авт.: в офісі «Гудімов арт проект»). Ви в ній можете знайти дуже різні книжки, деяким по сто-двісті років, на різних мовах, чимало журналів. Я постійно купую книжки, як дорослі, так і дитячі, де грамотно зроблені ілюстрації. Кожного разу коли повертаюсь із закордону, з собою привожу валізи книжок.

 

─ То, певно, у вас вдома вони займають весь простір? Знаю дівчину, в якої стосик книг слугує за ніжку ліжка. Ваші книги використовуються за призначенням?
─ Я з повагою ставлюся до книжок, під ліжко не підкладаю (сміється). Але розумію: книжка, крім того, що є інформаційним згустком, є арт-об’єктом. Кожна людина використовує книгу згідно зі своїм баченням. Хтось на ній буде ліпити пиріжки, бо після прочитання книга для нього втратила свій сенс. А хтось поставить на поличку й буде протирати пилюку. Я не хочу звинувачувати людину, яка, прочитавши книжку (особливо коли говорити про белетристику), кладе її біля смітника – в цьому є певна символіка. Людина отримала від неї все.

 

─ Але ви належите до людей, які витирають з книг пилюку?
─ (Посміхається) Я не хочу робити культу з книжки, але в якомусь сенсі я є її фанатом. Книгу треба поважати – в сенсі, нормально її зберігати, розуміти, що на тобі не закінчується її місія. Вона може переходити з покоління в покоління. Можливо, ця книга не віднайде реакції в твоїх синів, а ось твої онуки не зможуть без неї мислити свого життя. У мене є таке правило: якщо я купив книжку, її мають прочитати принаймні 10-15 людей. Я вважаю, що це клас! Бо книга – це зброя. Біля всіх, із ким я працюю, завжди є купа книжок на робочому столі.

 

─ Які книги з останніх прочитаних ви відправили «мандрувати» поміж друзями?
─ Двотомник «Народне мистецтво 1917-1935 рр.» 1962-го року видання. Художні альбоми скульптора Ентоні Гормлі, художника Люсьєна Фрейда, фотографа Джефа Волла.

 

─ Ви обмовились про журнали, які складають вашу бібліотеку, ─ ставите їх у один ряд із книжками?
─ Так, але я маю на увазі не звичайний глянець, радше альманахи, якими є Eyemazing про постановочну фотографію, Parket про сучасне мистецтво. Журнал «Символ», який випускає “Артбук”, не є звичайним банальним глянцем, то є альманах. Він орієнтований на європейські журнали, в яких підібрано розумні статті, цікавий художній матеріал, якісний книжковий дизайн. Я не сприймаю, коли видання позиціонує себе як мистецьке, а виглядає попсово і нагадує жіночий журнал. Мистецтво не потребує компромісів, його треба подавати таким, яким воно є. Щоби людина тягнулася, а не навпаки видання опускалося до рівня середньостатистичної людини. “Символ” – популярний журнал, він розрахований на людей, які “тягнуться”.

 

─ Думаєте, українці не будуть лінуватися аби «тягнутися»?
─ Я бачив, як розходиться «Символ», – нам доводиться знімати з продажу журнал, щоби просто собі лишити кілька екземплярів. Думаю, далі буде краще. За наступне десятиліття Україна має пройти 50 років культурного розвитку звичайної європейської держави. Зараз нам треба наздогнати отой час, який ми втратили. Сьогодні люди приходять у кіно, дивляться мультфільм, озвучений українською мовою, говорять: «Блін, навчилися нормально перекладати!» Але скільки років вже пройшло після того, як Україна стала незалежною державою, а ми тільки починаємо заводити мову про подібні речі. «Артбук» в певному сенсі є революційним видавництвом, воно береться за теми, які в Україні ніхто не розкривав до нього. Треба трошки почекати. Я не боюся робити ставку на майбутнє, бо книжка ─ найнадійніша інвестиція. Мені подобається спілкуватися із живими авторами, подобається бачити результат, який приносить кожна книжка з серії «Українська фотографія». Ми робимо акцент саме на сучасниках, які крім серйозного минулого, мають майбутнє.

 

─ На вашу думку, з ким із «живих» письменників варто працювати?
─ “Артбук” ще не почало працювати із письменниками, але планує. Імен я вам з логічних причин називати не буду, але про напрямки розкажу. Продовжимо займатися дитячою літературою і звернемося до літератури для дорослих. Але вона буде мати свою ілюстративну родзинку. Хотілося б, наприклад, геть по новому показати Гоголя, адаптувати Ремарка.

 

─ Як вважаєте, через сто років звичайній книзі знайдеться місце, її не витіснять Інтернет, аудіокниги, інше?
─ Звичайно, книжці важко конкурувати із найсучаснішими технологіями, але коли вона адаптується під ХХІ століття, все буде в порядку. Інтернет-книжки не прижилися, аудіо також. Певно, людям не вистачає матеріалізації, площини, чи самого паперу, людина ж звикла до паперу. Гроші, якими вона розраховується, – це теж розмальована книжка.

 

─ Тобто?
─ Тобто власники чекових книжок не дадуть зникнути книжці як явищу. Бо виходить, що найпопулярніша в світі книжка – чекова (сміється).

Спілкувалася Іра Татаренко