ЮРКО ПРОХАСЬКО: “Я ЗНАЙШОВ СВОЮ ВЛАСНУ МОВУ”

Літня спека – далеко не кращий, погодьтеся, метереологічний прогноз для задушевних книжкових розмов… Ліпше десь пізньої осені, коли на підбори черевиків компостується жовте листя. І, певно, у якійсь львівській кав’ярні.  А співрозмовника мати людину інтелігентну, обов’язково в окулярах, із повним портфелем книг… Звідки знаю? О, саме так і трапилося минулої осені: у ролі таємничого співрозмовника був Юрко Прохасько – відомий перекладач і германіст, брат Тараса Прохаська і, між іншим, один із  героїв "Таємниці"  Юрія Андруховича.

 – Який горизонт вашого читання?

 – Я читаю дуже різноманітні книжки. Але оскільки передусім я германіст, логічно, що я багато приділяю уваги німецькій класиці усіх часів. До того ж, бути германістом – означає спостерігати за тим, що відбувається зараз у німецькій літературі. Тому доводиться слідкувати за величезним процесом творення сучасної літератури Німеччини: дуже багато книжок пишеться й видається німецькою мовою, є страшенно багато німецьких письменників, які заслуговують на те, щоб їх читали. І я намагаюся якось орієнтуватися в тому, що відбувається. Однак помічаю, що між цим і рештою речей є конфлікт. До решти належить все те, що діється в інших літературах, у тому числі до інших належить і українська. У нас також багато пишуть, і багато видають, і багато що з того добре. Тому для мене німецька та українська – два більш-менш основні кола читання, до чогось іншого я рідко доходжу.

 – Яка книжка була останньою?

 – У мене завжди кілька останніх книжок, які я читаю. У цей момент це маленький, але дуже вишуканий роман Гете „Вибіркові спорідненості” – дуже гарний роман ХІХ сторіччя. Одночасно я читаю роман „Штехлін” німецького письменника-реаліста кінця ХІХ сторіччя Теодора Фонтане. До того ще я читаю книжку Ярослава Грицака про Франка „Пророк у своїй вітчизні” і намагаюся встигати читати книжку есеїв Юрія Андруховича „Диявол ховається у сирі”.

 – Брак часу виникає через вашу перекладацьку діяльність, а чи ви вже переклали книгу, яку мріяли перекласти?

 – Таких книжок, які я мрію перекласти, дуже багато. Якби зараз я нічого іншого не робив, а присвятив себе перекладу тільки тих книг, про які мрію, то мені, без сумніву, вистачило б до кінця життя. Але йдеться про закінчення роботи над одним великим перекладом, який я роблю вже багато років. Це й була моя мрія перекладача, хоча тепер радше просто мрію, аби його закінчити, бо вже, ну, дуже довго його перекладаю – це „Чоловік без властивостей” Роберта Музіля. Ось коли я його закінчу, думаю, це буде найближчим часом, то матиму обрії для того, щоб могти робити інші намріяні речі.

 – Наскільки, на вашу думку, важлива роль перекладача у тексті?

 – Якби я сам не був перекладачем, то може б сказав, що невелика. Але можу стверджувати, що вона вирішальна. Бо коли переклад гарний, він принаймні може претендувати на гарний оригінал, часом буває, що переклад ще кращий від оригіналу. А коли переклад гірший від оригіналу – це дуже сумно, краще було б не робити його взагалі.

 – Є якась книжка, яку ви кинули читати вже після першої сторінки?

 – Так, це всі ті книжки Пауло Коельйо, які я починав читати. Мені здається, що з часом на підставі свого читацького досвіду я виробив якусь інтуїцію, кого взагалі не варто брати до рук. Тобто є дуже багато письменників, яких я навіть не починаю читати. Скажімо, у Дена Брауна мені не буде що кидати після першої сторінки, бо я навіть за першу не візьмуся.

 – Є якісь прикмети, щоб виявити, чи є книжка вартою уваги?

 – Так, є дуже багато прикмет, за якими можна розпізнати книжку, яку не варто читати. Це є і тип крамниці, і власне полиця, відділення. Мені б ніколи не спало на думку підійти до розділу „фентезі” або „езотерика” – це просто мені не цікаво.

 – А яка улюблена книжка була в дитинстві?

 – „Тім Талер, або Проданий сміх” Джеймса Крюса у перекладі Євгена Поповича.

 – А улюблений літературний герой – Тім Талер?

 – Ні, улюбленим героєм у дитинстві був Шерлок Холмс.

 – Є якась книжка, яка лежить біля вашого ліжка?

 – Є, я дуже люблю книжку американського письменника Вокера Персі „The Moviegoer” я її читаю в німецькому перекладі Петера Гандке, її можна перекласти, як „Ходець у кіно” або „Кіноход”. Вона про людину, яка постійно ходить в кіно. Крім того, через брак часу, ніяк не можу дочитати іншого мого улюбленого письменника Трумена Капоте – „Сніданок у Тіффані”.

 – Чи важко бути братом письменника?

 – І так, і ні. Не важко, бо я щасливий, що в мене є такий брат. Важко, може, тільки в одному єдиному сенсі, у ймовірній можливості подібності нашої мови. Тому що ми виховувалися в одному домі, дуже близькі й спосіб говорити й думати однією мовою у нас також доволі подібний. Кілька років, коли він почав писати, у мене було враження, що це саме та мова, якою я б теж писав, і мені було важко. Але те відчуття минуло, бо мені здається, що знайшов свою власну мову.

 – Який ваш улюблений книжковий вислів?

 – Може, не прямо процитую, але є один вислів, який стосується книжок і людей одночасно. Мені він здається страшенно влучним. Ця латинська сентенція звучить так: „Homo trium librorum”. Українською це перекладається як „Людина трьох книжок”. Так давні римляни називали людей, які не є цілком неуками, але власне прочитали три книжки і повірили в те, що вони дуже освічені, хоча насправді лишилися неуками. Вважаю, що це є набагато гірше, ніж просто бути неосвіченим.

Спілкувалася Іра Татаренко