Олег Лісогор: «Гадаю, що література та спорт не мають бути пов’язаними з політикою»

Цими днями посилена увага усього світу прикута до Пекіну, де проходять ХХІХ літні Олімпійські Ігри. Напередодні від’їзду до китайської столиці графік українських спортсменів був дуже насиченим: тренування відбувалися двічі на день. Однак із багаторазовим чемпіоном, рекордсменом світу та Європи з плавання Олегом Лісогором нам таки вдалося поспілкуватися ─ та не про Олімпіаду, а про книжки.

 

Що читає рекордсмен світу?
Частіше за все статті в Інтернеті, інформацію про життя якихось окремих осіб, про життя в країні. Завжди хочу бути в курсі подій, знати, чим живе Україна і світ. Що стосується книг, то це детективи або ж ті книги, які возять із собою інші спортсмени, загалом дівчата. Як правило, вони мають «плаксиву» літературу, тому, якщо в мене хороший настрій і хочеться його зіпсувати, то читаю й таке (сміється). Ще під руку попадають чоловічі та жіночі журнали. Загалом це набір інформації, яка не розвиває, але інформує про те, що відбувається навколо тебе.

 

Сам книги на змагання не возиш?
Буває, та дуже рідко. Змагання тривають не більше п’яти днів, тому беру лише найнеобхідніше, та й зосереджуватися в цей період потрібно на змаганнях, а не на книжках. Немає сенсу їх просто возити, не відкриваючи при цьому. Читати, як на мене, краще вдома.

 

Комусь читання або перегляд фільмів дозволяють розслабитися, відволіктися від перипетій під час змагань. Тобі ні?
Мені краще зосереджуватися на тому, що має бути, а не відволікатися від нього. Та й часу це забирає багато (якщо починаю читати, то відірватися важко), а в мене часу обмаль. Цінна кожна хвилина відпочинку.

 

Чому віддаєш перевагу: класиці чи сучасній літературі?
Мабуть, більше класиці. Хоча ні, однаково подобається і те, й інше. Хороші твори є у класиків, однак не бракує їх і в сучасних авторів.

 

З українських авторів чиї твори читав?
З українських переважно класиків. Із сучасних не доводилося, окрім однієї книжки.

 

І що ж це за таємнича книга?
Читаю її зараз, це «Розлите в небі молоко» Володимира Сауляка. У Києві її, мабуть, не знайти. Я натрапив на неї випадково: побачив у товариша, який повернувся з Вінниці з відрядження, де й придбав книгу. Поки чекав на нього, прочитав кілька сторінок – сподобалося. Там усе, як у житті, все справжнє: горе – щастя, кохання – зрада, друзі – вороги.

 

Класиків, мабуть, читав у школі. Як узагалі в дитинстві склалося з літературою?
Та ні, не тільки в школі. Читаю й зараз. Подобаються твори Стельмаха, особливо «Чотири броди». Кожна людина має чотири броди: блакитний, як досвіт, – дитинства, потім, наче сон, – хмільний брід кохання, далі — брід безмірної роботи й турботи, і зрештою – онуків і прощання. Сказано дуже гарно й влучно.
У дитинстві, звичайно ж, читав. Як же інакше? Крім шкільної програми, прочитав багато додаткових творів. Частіше за все батьки підсовували літературу, яка, на їхню думку була найбільш прийнятною в даний період мого життя. Щоправда, тоді я не завжди розумів, для чого навантажувати мене зайвим, та зараз дуже вдячний їм за це.

 

Улюблений герой був?
Ні, чого не було, того не було. І зараз немає. Герої, кумири – це не для мене. Вважаю, що це неправильно – намагатися прожити своє життя так, як хтось його вже прожив. Так само все одно не вийде. Може бути гірше, може бути краще, але в будь-якому випадку по-іншому, по-твоєму. Життя в нас одне, й не можна марнувати його на копіювання чужого.

 

З улюбленим жанром також не склалося?
Однаково подобаються і детективи, й фантастика. Щось одне виділити важко. Все залежить від настрою. Сьогодні я читаю книгу одного жанру, завтра – абсолютно іншого. Інколи можу не дочитати до кінця, інколи не відірвуся, поки не дочитаю.

 

До віршів як ставишся?
Стосунки з віршами не склалися ще зі школи. Проза подобається значно більше.

 

– Чи мають автори у своїх творах висвітлювати політичну ситуацію в країні чи світі?
На жаль, у нашій країні все пов’язано з цією примхливою леді. Я гадаю, що література та спорт не повинні бути пов’язаними з політикою. Особливо в спорті це ненормально. У літературі є свої нюанси: хтось за, хтось проти. Розповідати про політику більше в компетенції журналістів. Утім, хто може заборонити автору писати те, що він хоче і як хоче? У нас демократія. Ніякого тиску на літературу немає. Період «шухлядних» творів давно позаду.

Спілкувалася Анна Богородіченко