Леонід Каденюк: „Я став космонавтом завдяки книжці”

    Відомо, що українці – народ упертий. Якщо хочуть – проб’ються куди завгодно, хоч би й у космос, як наш сьогоднішній непересічний читач. Виявляється, що у прагненні Леоніда Каденюка до зірок книжка зіграла зовсім не останню роль…

– Якій літературі ви надаєте перевагу?
    
– Мені подобається художня література історичної тематики. Відверто кажучи, моя професія – космонавт, передбачала постійне навчання, тому дуже мало лишалося часу, щоби читати якусь художню літературу. Мені доводилося постійно переглядати те, що приносило максимальну користь, пам’ятаю, весь час носив із собою лекції, конспекти по космічній техніці, біології, медицині, астрономії та іншому. Старався читати у відпустках, але, як правило, часу бракувало.

– Але ж є якась книжка, яку ви читаєте для душі?

– Так, якщо маю вільний час, перечитую Тараса Григоровича Шевченка, Івана Франка. Якщо хочу розрадитися, беру оповідання Чехова, Гоголя. Тобто, на перший погляд, здавалося б, що ці сюжети застарі – написані 100-150 років тому, але вони актуальні і зараз. Особливо коли читаєш Антона Павловича Чехова – його оповідання комічні, але ж вони висвітлюють різні боки людського характеру. І вони будуть актуальні стільки, скільки буде існувати людство. Адже люди завжди будуть показувати негативні і позитивні риси свого характеру.

– А у вас удома багато книжок?

– Багато, причому самих різних: художніх, технічних, наукових, різних енциклопедій. Якби було більше вільного часу, я б усі їх перечитав, але…

– Часто батьки скаржаться, що молодь мало читає. У вас двоє синів, вони читають?

– Сини читають, не так багато, як я свого часу, але читають. Хоча, мабуть, більше музику слухають. У них дуже сучасні потреби та смаки, я б їхню музику не слухав.

– Не багато людей можуть похвалитися відвідинами космосу, із чим можна порівняти політ?

– Мабуть, сам космічний політ – це як книжка, дуже цікава і унікальна, яку дуже небагатьом жителям планети Земля довелося почитати. Розумієте, коли вивчаєш географію 9 років, а тут уся географія протягом 90 хвилин дуже швидко мерехтить у тебе перед очима – океани, моря, континенти – дуже цікаво дивитися.

– Мені здається, що аби вирішити стати космонавтом, в житті має статися якась знакова подія…

– У моєму житті таку роль відіграла книжка, яку читав ще в дитинстві – „Повість про справжню людину” Бориса Польового. Щоправда, я спочатку, років у шість, побачив художній фільм за цією книгою. Він тоді на мене справив дуже сильне враження, я загорівся стати військовим льотчиком, а вже потім прочитав книгу. А взагалі, я багато читав у школі, ходив до бібліотеки і читав літературу різних напрямків.

– Правда, що із собою у космос ви взяли вишиваний рушник і «Кобзар»?

– Це правда, американці дозволили кожному члену нашого екіпажу взяти, по-перше, якісь особисті речі, друге – речі офіційного характеру. По вазі особисті речі не мали перевищувати 700 грам, офіційні – не більше 800. З особистих речей я взяв фотографії сім’ї, а з офіційних два прапори України, фотографії Шевченка, Корольова, Кибальчича, Холодного, том «Кобзаря» Тараса Григоровича. Ну, ще крім цього дозволили взяти аудіокасети з піснями, що мені подобаються. Це пісні, на яких я виріс: «Два кольори», «Черемшина», «Чорнобривці». Коли ці пісні слухаєш у космосі, вони зовсім по-іншому сприймаються. Ми, українці, взагалі досить сентиментальний, вразливий народ. І ці пісні проймають аж до сліз, коли їх слухаєш і дивишся на Землю.

– Але чому саме Шевченко?

– Тому що Тарас Григорович – це наш класик, який відомий всьому світу. Який зробив дуже багато для того, щоб українська мова і література відбулися. Взагалі це геній українського народу. Такі люди, як Тарас Григорович Шевченко, народжуються значно рідше ніж один раз на 100 років.

– „Кобзар” був вашим оберегом у космосі?

– Так, це був свого роду оберіг, символ України. До речі, у космосі лунав і гімн України, американці казали, що ми можемо замовити музику, під яку будемо прокидатися о 7 годині ранку по місцевому часу. Я обрав наш національний гімн. У космосі ночі як такої не буває, космічний корабель облітає навколо Землі за 90 хвилин. 50 хвилин – день, а 40 – нічна сторона. У космосі 24 години доби спресовувалися у 90 хвилин.

– Мені здається, відвідавши космос, не можна не стати митцем, хочеться  писати вірші, картини, книжки?

– Ну, вірші я не зможу писати, це треба мати талант. Коли спонтанно вигадуєш вірші – це дар Божий. Зараз я пишу книжку про свій політ, хочу детально описати його. Взагалі вражень після такого досвіду отримуєш дуже багато, причому вражень, які дійсно змінюють світогляд людини. Багато речей, на які я до цього дивився певним чином, після подорожі у космос став сприймати інакше.

– Як скоро можна буде побачити вашу книгу?

– Скоро, може, за кілька місяців. Вона практично написана, зараз вношу корективи.

– Мандрувати космосом не моторошно?

– Ні, там дуже цікаво. Коли мене запитують, чи було страшно у космосі, я кажу, що було страшно цікаво.

Іра Татаренко