Соліст гурту “ТіК” Віктор Бронюк: “Якщо хтось шукає секс, то він знайде його і в абетці”

b271889c1da1c271f9f8eВони не схожі ні на кого – починаючи від зовнішності й аж до манери виконання пісень. Їх сміливо можна назвати одним із найбільших надбань сучасного шоу-бізнесу. Вінницький колектив «Тверезість і культура» вражає публіку своєю енергією, веселими піснями і навіть назвою. У своїх піснях гурт не забуває згадати і про літературу («SOSюра», «ЗАГРЕБЕльний») чи, наприклад, перетворити «Белые розы» в «Білі троянди». Соліст гурту Віктор Бронюк розповідав ДЧ про музику, культуру, цензуру і, звісно ж, літературу.

– Уже сама назва гурту певною мірою зобов’язує бути обізнаним не лише з музичним аспектом культурного життя країни. Розкажіть про ваші стосунки з такою його складовою, як література.

– Нормальні стосунки, як у здоровій українській родині: говоримо, співаємо, пишемо й читаємо одночасно. Весь гурт «ТіК» – це освічені дипломовані педагоги з вищою освітою, самі розумієте, скільки ми перечитали книжок, щоб отримати диплом. Ну а тепер ми знайшли гармонію Всесвіту. Тексти доповнила музика.

– Ви є радником вінницького міського голови з питань культури. Що входить у ваші обов’язки? Чи обізнані ви з літературним процесом регіону?

– Обов’язків як таких немає, є права і питання державної ваги в житті міста, до яких мене активно залучають. Своїм публічним статусом ми можемо зробити багато хорошого і доброго. Зокрема, нещодавно я був обраний головою благодійного фонду розвитку «Подільська громада», метою якого є об’єднання культурної та бізнесової еліти для підтримки творчих починань у регіоні.

Щодо літературного процесу, то гурт «ТіК» теж є його частиною (сміється). Ще за студентських часів ми часто спілкувалися з колегами із філологічного факультету. Всі подавали надії, щось хотіли писати і навіть писали, а потім їх ламали стандартами та шаблонами. На жаль, сьогодні мені важко назвати конкретні прізвища молодих подільських авторів. А от стара гвардія, справжні метри нас полишають. Нещодавно ми втратили прекрасного поета Анатолія Бортняка…

– Що ви читали останнім часом і що запам’яталося?

– Гортав підшивку журналів «Перець» за 1985-1987 роки. Достатньо буремні роки для України. І першим на «вітер свободи», безперечно, зреагували гумористи та сатирики. Їм нарешті стало вільніше дихати. Вразив професіоналізм, мова й теми, які вони обирали для висміювання. Інколи складалося враження, що сьогодні цензури більше, ніж тоді.

– За яким принципом обираєте книги?

– Принципів немає. Ми в літературі взагалі безпринципні. Я взагалі-то можу розповідати про грубу палітурку і красиві золоті літери, але це не так. Книжки до мене потрапляють дивним чином. Інколи щось радять друзі, інколи читаю рецензії в мережі, інколи дарують, а інколи просто беру з полиці вдома. Зараз переважно читаю сучасну українську прозу.

– І хто з авторів вам імпонує?

– Сергій Жадан, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко.

– Існує думка, що сучасна українська література висвітлює переважно тему сексу (це як одна зі складових успіху книги), а молоді автори пишуть лише про копирсання в собі…

– Це неправда. Автори, яких я згадав, пишуть про інше. Їх, як і мене, цікавить набагато більше. Література – це завжди відображення дійсності й тих тенденцій, які вирують сьогодні в суспільстві. Ну, а якщо хтось шукає секс, то він його знайде і в абетці.

– Що з творів ви для себе винесли?

– Якщо автор якусь думку у твір заклав, то її я й виношу.

– Вам, мабуть, також є про що розповісти. Книгу написати не плануєте?

– Є низка ліричних віршів, які, можливо ближчим часом переростуть у збірку. Але не будемо загадувати наперед, можливо, я буду писати довідники.

Спілкувалася Анна Богородіченко