СЛАВКО ВАКАРЧУК —ЛІРИЧНИЙ ФІЗИК

«Океан Ельзи» вважається найуспішнішою рок-командою України. І не безпідставно. Адже їхня пронизлива ліричність і щирість виконання просто обеззброює. А сумовитість, притаманна автентичній українській музиці, і глибокі тексти не можуть не зачіпати душу. Святослав Вакарчук, лідер команди, – особистість неординарна і ерудована, а тому поговорити завжди є про що. За кілька тижнів до виходу нового альбому відбулася наша бесіда про літературу.


– Цікаво, з якого віку ти почав читати?

– Батьки розказували, що у два з половиною роки я вже читав гасла і написи в магазинах. Моя бабця була вчителькою молодших класів, тому вона дуже швидко навчила мене читати – першу свою свідому серйозну книжку я прочитав, коли мені було п’ять. Це були «Пригоди барона Мюнхаузена».

 

– А були якісь курйози, пов’язані з читанням?
– Курйози? Були, коли я на третьому курсі почав відкривати підручники зі спецкурсів фізики – «Квантову механіку», потім «Статистичну фізику», «Теорію фазових переходів» і так далі, – із жахом помітив, що в усіх цих книжках є вирвані та розмальовані сторінки. Я прийшов запитати тата, а він сказав: «То це ж ти сам малював і рвав сторінки, коли тобі було два роки!»

 

– Чула, ти захоплюєшся японською літературою? Що тебе в ній привабило?
– Останній рік я вже мало читаю саме японську літературу – більше європейську. А перше, що привабило, – інша психологія, інша форма думок, інше сприйняття світу – це цікаво! А вже потім мені почав подобатися стиль.

 

– Які думки виникають із приводу літературного процесу в Україні?
– Я думаю, що він дуже сильно й бурхливо розвивається, але поки що в андеграунді. Тобто реально відомих на всю Україну наших власних письменників є одиниці. Але, гадаю, за десять років усе зміниться. Те, що у нас зараз відбувається у музиці, буде і в літературі.

– А яке у тебе ставлення до власних текстів?
– Як до текстів пісень. Мене постійно питають: «Чому ти їх не опублікуєш окремо чи чому ви не пишете їх на дисках?» Я вважаю, що більшість моїх текстів пісень, які я пишу для «Океану Ельзи» – вони є тільки текстами пісень, і їх треба сприймати разом із музикою. Вони без музики дуже часто не є самодостатніми. Проте в мене є багато віршів, які не для пісень, а самі по собі. Вони значно глибші, значно складніші за формою, але на них тяжко писати музику.

 

– Найпарадоксальніше місце, де тобі доводилося писати текст?
– Останній текст я написав у ресторані. Чекав дру­га півгодини (він запізнювався), сидів, їв суп і писав.

 

– Кому би ти довірив написати книгу про «Океан Ельзи»?
– Такого поняття нема – «довірив». Існують авторські права.

 

– Ну, ти ж не писатимеш сам!
– Правильно, автобіографію я не буду писати. Знаю, що Денис Козловський (телеведучий – прим. авт.) хоче написати книжку про «Океан Ельзи». Він близько року працював із нами й активно цим займався.

 

– А чи існує книга, що радикально вплинула на зміну твого світогляду?
– Буквар. Коли я вчився читати.

 

– Та ну!
– Знаєш анекдот? Питають чоловіка: «Ви читаєте книжки?» – він каже: «Так. Я вже три прочитав» – «Як три? А які?» – «Ну, Буквар, другу і синю» (сміється).

 

– Найсвіжіша книга, яку ти прочитав.
– Це був збірник оповідань і афоризмів англійською мовою.

 

– А що порадиш читачам нашої газети прочитати?
– Побільше українців. І починати, у будь-якому разі, треба з класики. Обов’язково треба читати Франка, обов’язково треба читати Лесю, обов’язково треба читати класиків ХХ століття. Мені дуже подобається, як писав Винниченко, і такі автентичні речі, як писали Стефаник, Хоткевич, – це все потрібно знати. Треба знати Коцюбинського. Ну, про Шевченка я взагалі не говорю – це само собою. Хоча мені особисто Франко ближчий, ніж Шевченко. Мені всі мої друзі, тут, у Києві, кажуть: «Це все ваш галицький націоналізм!» Але, як на мене, Шевченко взагалі значно геніальніший художник, ніж поет, – просто його сила не в поезії, а у пророцтвах, у тому, що він передбачив усе, як відбуватиметься, – у цьому його геніальність.

Розмовляла Марсельєза ФРАГРАНТ