Сергій Шнуров: «Пушкін у крові… його не треба озвучувати, щоб із ним жити й говорити його мовою»

Це він співає пісні у стилі гаражного року, це він, де треба і не треба, вставляє у них перчені слівця, це він на концерті може вийти, у чому мати народила, це його мелодії вірусно звучать на дзвінках мобільників… Ще він, як годиться справжньому представникові шоу-бізу, пробує себе у ролі телеведучого та актора. Плюс: малює у стилі «брендреалізм» (це про те, що бренди правлять людиною). А ще озвучив аудіокнигу «Москва–Пєтушкі» Венедикта Єрофєєва.

Все це про російського рок-музиканта, композитора, лідера гурту «Ленінград» – Сергія Шнурова. Тож зустрічайте епатажного та неоднозначного «Шнура» в улюбленій рубриці наших читачів «Непересічний читач».

 /

Ви озвучили російський алкоблокбастер «Москва-Пєтушкі» Вєнєчкі Єрофєєва, Вам доводилось коштувати коктейль «Сльоза комсомолки»?

– Максимально, що я пив – «Огірковий лосьйон».

 /

Смачно?

– Я не пам’ятаю, це було у піонерському таборі.

   /

Як далеко Ви заходили у своїх алкоекспериментах? Що встигли продегустувати, окрім «Огіркового лосьйону»?

– На щастя, я народився в ту епоху, коли відмінно працюють нічні магазини. І з грошима, тьфу-тьфу, поки проблем нема. До того ж трудовитрати не завжди виправдані, клей БФ мені не потрібно змішувати з іншими інгредієнтами. У мене поруч із будинком магазин, мене там всі знають. Заходжу, підморгую, мені говорять: «Зашибісь!».

   /

Зараз якому з лікеро-горілчаних виробів, Ви найбільш симпатизуєте?

– Не тягне мене випивати останнім часом, на диво. Вже зо два місяці навіть не дивлюсь на алкоголь. В голові перебираю усі можливі варіанти… і нічого не знаходжу.

 /

Кажуть, з часом звужується коло людей, з ким хотілося б випити.

– У мене єдиний улюблений товариш по чарці – Дуня Смірнова, й іншого такого не знаю.

 /

– Дехто з поетів твердить, що найкращі вірші народжуються під мухою.

– Я п’яним не написав жодного рядка. Навіщо п’яному писати, коли йому і так добре!

 /

– Як Ви вважаєте, чому сьогодні Ваші рядки популярніші за поезію Пушкіна?

– Тому що Пушкін в крові, і він не потребує популярності. Його рядки завжди можна пригадати, бо він давно на рівні підсвідомості, його не треба навіть озвучувати, щоб із ним жити й говорити його мовою. А мат – невід’ємна частина розмовної мови. Оскільки сьогодні кожна пісня є симуляцією народної творчості, то співати потрібно тією мовою, якою розмовляє народ, от і все!

 /

У Вас є улюблена книга?

– Я б так не характеризував книжки, бо не поділяю їх на такі категорії. Є книжки, які я читав, які здалися мені цікавими. Мені подобається Достоєвський. Наприклад, раз на сім років я перечитую Іллю Еренбурга «Незвичайні походеньки Хуліо Хуреніто». Та й нащо книжку любити? Вона ж не жінка! (сміється).

 /

– Герой роману «Біси» Достоєвського капітан Лєбядкін стверджував, що жінку треба привчати до поваги, й нагайка – самий підходящий інструмент. Чи Ви поділяєте його думку?

– Я цю думку не поділяю, але жінки такими є (сміється).

 /

Герої Ваших пісень списані з Вас?

– Якби я зробив все те, що робить герой моїх пісень, мене б не було серед живих. Деякі пісні автобіографічні, але я не калькую життя. Та й взагалі, я б не назвав себе музикантом. Башмєт – він музикант! Мені за рівнем, майстерністю, талантом до нього – як до Місяця. І взагалі, ким би я не працював, що б не робив, я все одно лишаюся Остапом Бендером – і мені це подобається!

/

Остап Бендер мріяв про Ріо. Деякий час Ви були телеведучим-мандрівником, чи трапилася Вам країна, з якої не хотілося повертатися?

– Жодного разу! Я завжди хотів додому! Хоча мені справді сподобалось у Монголії, там народу нема і дуже тихо! Хоча я геть не людиноненависник. Я переконаний, що будь-які мої судження про людину набагато вужчі, ніж сама людина.

Спілкувалася Анна Пчьолкіна