Фагот: «Шевченко – мега-геній, але, як у відомому анекдоті – з таким настроєм слона не продаси»

Гурт «Танок на майдані Конго» став культовим, як тільки народ почув його пісню «Зроби мені хіп-хоп». І з того часу не збавляє обертів уже надцять років. За цей час усі вивчили, що головними рушіями цього гурту-що-на-голову-не-налазить є Фоззі та Фагот. Багато хто навіть знає, що Фагота звуть Олегом Михайлютою, але чомусь від того він Фаготом бути не перестає…

Композиції ТНМК легкі, проте глибокі – відчувається, що їх створили люди, які багато думають і пропускають крізь себе. Ці люди явно читають! Ми вирішили перевірити свої здогади, прямо запитавши у Фагота, у яких він стосунках з літературою.

Чи любите ви читати?

– Люблю, але не завжди виходить…

Нещодавно зайшов у якусь букіністичну крамницю, накупив собі книжечок – поезій, причому там були такі екземпляри сорок сьомого, шістдесятого року видання: Плющеві переклади Байрона, переклади Шевченка на російську. Читаю, все так з іншої сторони мені відкривається. Інколи качаю книжки в телефон і, якщо є можливість, особливо у дорозі, підчитую. А так, часто буває, що немає сил почитати навіть перед сном, тож якщо зараз мене запитати, що я читаю, то скажу – ось ці книжечки маленькі.

Багато зайнятих людей виходить з проблеми шляхом придбання аудіокниг.

– Остання аудіокнига, яку я прослухав, була «Фотосинтез» Віри Полозкової. Втім, така річ доречніша, коли в машині їдеш, а я їжджу на мотоциклі, тому слухати в цей час аудіокнигу не дуже зручно.

Ви любили читати все своє свідоме життя?

– Не можу сказати, що це було моїм великим прагненням. Я читав, і мені це подобалося – перемикатися в інші світи. Тим більше вдома в мене ще в дитинстві постійно були книжки.

Чи вплинула якось література на Ваше життя чи на Вашу творчість?

– Я думаю, все, що відбувається з людиною, якось на неї впливає. Кожну книжку, яку ти прочитав, так само, як і кожну людину, з якою ти по-справжньому поспілкувався, можна назвати такими вчителями. Тому стовідсотково вплинуло, але як – я не знаю.

А Ви впливаєте на літературу?

– Думаю, що трошки є. Коли тебе слухають, ти впливаєш сто відсотків.

Як Ви вважаєте, тексти Ваших пісень можна вважати літературою? Чи, можливо, це якийсь окремий жанр, який до літератури не має ніякого стосунку?

– Якщо занурюватись трошки глибше, то не завжди тексти пісень можна назвати поезією. Є варіанти, наприклад, коли пісня – це співана поезія. Є саме тексти під пісні. А є вірші, яким краще просто залишитись віршами. Буває, що от знаєш текст пісні, але не уявляєш її віршем. Думаю, це якийсь окремий жанр. Має бути диференційований підхід.

Ви знайомі з багатьма своїми колегами, сучасними українськими митцями і літераторами в тому числі. Ви з ними лише знайомі, чи й читали їх?

– Кого як…

Якою повинна бути книжка, щоб Вам захотілося її прочитати?

– Вона повинна мене «чіпляти», мені повинно бути цікаво.

Судячи з усього, улюбленого жанру у Вас немає…

– Можна сказати й так. Мені цікаво все потрошки.

Чи розділяєте Ви українську літературу на сучасну і класичну?

– Я не можу сказати, що професійно розбираюся в літературі. Так, мені цікава література, проте в першу чергу я музикант.

Тобто, коли Ви обираєте книжку, то не дивитеся на рік видання, прізвище автора, серію і видавництво?

– Якщо чесно, я вибираю книжки інтуїтивно. Я можу прочитати анотацію, про що вона, погортати сторінки, підчитати, подивитися, яка мова, а тоді вже вирішую, купувати чи ні.

Є у Вас улюблені книжки, які перечитуєте кілька разів?

– Буває. Із українських декілька разів перечитував «Депешмод». Макс Фрай мене сильно зачепив, хоча давно це вже було, років вісім, напевно, тому. Таке ж саме, пам’ятаю, в мене було після Толкієна, Желязни. Читаєш і відчуваєш цю жагу, розумієш, що тобі терміново треба знайти наступну книгу. Це не те, що я буду перечитувати ще раз, але я тоді нормально на них «підсів». Зовсім те саме, як зараз «сидять» на серіалах і очікують на кожну наступну серію, так само я тоді «сидів» на книжках.

Свого часу серед хлопчиків шкільного віку було не престижно читати, вважалося, що читають тільки ботаніки, окулярники. Ви ж не були ботаніком?

– Ні, не був, але у нас у дворі компанія була різнокаліберна, ми були всі різні-різні. Я один тоді ходив у музичну школу і грав на віолончелі, а решта хлопців були звичайними – але все одно вони щось читали, я щось читав, ми ділилися книжками. Мене не вважали ботаніком через те, що я читав книжки і навчався у музичній школі. Ясна річ, як звичайні хлопці, ми билися, каталися на роверах, брали участь у дворових розбірках, але разом із тим ми читали книжки.

Чи хотіли б Ви коли-небудь написати щось?

– В гурті Фоззі відповідає за тексти… В мене були моменти, коли думаєш: о, це треба написати, але розумієш, що для цього треба бути великим талантом, що це зовсім інша тема і це дуже непросто. Я не розумію, як можна написати книжку чи вірша, це зовсім інше.

А Ви в підлітковому віці вірші писали?

– Аякже! Нещодавно був у Харкові, вдома знайшов той блокнотик – мама зберігає – почитав. Стало соромно, і я його викинув… ну, не те щоб зовсім викинув – відкинув. Писав про все – про кохання, про пацанські розборки. Почитав – мені не сподобалось, вирішив, що музику писати в мене краще виходить, ніж вірші. Я дуже критично до цього ставлюся.

Як музикант, Ви любите поезію?

– Люблю. Про улюбленого поета не скажу – важко когось виділити. Нещодавно я пережив культурний шок – мене запросили на Шевченківські читання. Пам’ятаю, за два дні до того я «лазив» в Інтернеті, перечитував деякі його твори. Не пам’ятаю, щоб я настільки глибоко занурювався в Шевченка. За ці два дні я перечитав кілька десятків його віршів – і на мене навалився депресняк. Ось читаю перший, десятий, сороковий вірш – і розумію, що нема серед них жодного позитивного, навіть з маленьким проблиском надії. Так, Шевченко дуже красиво писав, іноді навіть можна сказати, що ритмічно це джаз, постійна зміна якихось наголосів… Це людина-епоха – він зберіг українську поетичну мову, дав їй поштовх. Свого часу він був мегамонстром, і я розумію, чому він вважається поетом номер один і людиною-епохою для української культури, але ми ж зараз на новому етапі розвитку світу. Дедалі частіше ми стикаємося з тим, що наші думки все ж таки матеріальні. І що сам собі намалюєш підсвідомо, те в тебе й виходить по життю. Я реально впав у депресняк після того, як начитався Шевченкових віршів. Я все розумію, Шевченко – мега-геній, але, як у відомому анекдоті – з таким настроєм слона не продаси. Я розумію, що тоді такі віяння були, тоді всі так писали, всі нили, всі плакали – така поезія була у світі. Але знову ж таки, якщо почитати того ж Верлена – так, він депресняковий, але значна частина його творчості написана з гумором, просвітленням, вірою, що все ж таки прийдуть кращі часи. У Шевченка навіть натяку на це нема, таке враження, що життя – лайно. Навіть текст нашого гімну«Ще не вмерла Україна» – це жах просто! У будь-якій іншій країні – це «слався», це схвалення і підтримка, хоч би що там було. Це характерно для країн, які живуть добре. Люди живуть з думкою і вірою, що життя прекрасне. І тільки в України все погано, дай лиху долю, якщо нема доброї – і понеслась. І навіть якщо у того ж Шевченка вірш починається красиво, наприклад, «садок вишневий коло хати…», то все одно в середині або в кінці фігурує смерть, важка доля.

Я свідомий українець і патріот, розумію, що треба все відроджувати, але треба міняти фундамент, бо на тому, що є, ми далеко не заїдемо. З таким фундаментом ми постійно виживаємо. Ми повинні налаштуватися на позитив, на радість. Я розумію, що роботи – непочатий край, але! На шевченківських читаннях натякнув людям на це, так якийсь чувачок в брилі скочив і закричав «Геть з трибуни!». Не можна сидіти і заганяти себе думками в дупу. Ті люди, які постійно ниють, що в нас тяжка доля – просто ідіть в дупу! Все круто! Треба просто вірити в те, що у нас все круто. Українцям просто комфортніше розказувати, що нам постійно хтось заважає нормально жити: або москалі, або турки, або ляхи – постійно хтось нібито нам заважає. Перша людина, хто заважає українцеві нормально жити – це сам українець. Свій мозок треба перебудувати – і тоді тільки в нас почнеться щось нормальне. Тільки так!

Спілкувалася Атанайя Та

Фото: starlife.com.ua

Друг читача