Лідер гурту КРИХІТКА ЦАХЕС Каша Сальцова: Книжка? Я активний користувач цієї послуги.

Чи багато ви знаєте музичних гуртів, що обирають за назву літературний твір? Класна київська банда “Крихітка Цахес” – одна з них: пригадайте казку Гофмана про потворного коротуна, який видавався всім красенем. Втім, фронтвумен гурту Каша Сальцова (за паспортом – Саша Кальцова) каже, що назву вибрала суто випадково – сон один наснився. Нібито  гітарист її Міхон у вигляді ведмедя в білих рукавичках промовив до неї, піднявши палець: “Крихітка Цахес!” І все ж література у житті харизматичної Каші посідає почесне місце.

 

— Казка Гофмана, що дала назву гуртові, виявилася доленосною?
— Важко сказати. Сам твір Гофмана на мій характер, думаю, ніяк не вплинув. Я вибрала це словосполучення для назви просто тому, що українською воно прикольно звучало. Але карму назви ми відпрацьовуємо сповна… Я маю на увазі, що «Крихітка Цахес» — це зразок подвійного життя. Всі гадають, що він гарний, а він — зовсім інший.
— Чим для тебе є читання?
— Залежно від настрою — інколи просто заповненням часу, інколи терапією, інколи шкідливою звичкою, інколи задоволенням цікавості або поповненням словникового запасу. Люблю читати вдома зранку у вихідні, у кав’ярні, в дорозі. Час знаходжу, бо книжка — один із найкращих винаходів людей для людей, і я активний користувач цієї послуги.
— Чи тримаєш домашню бібліотеку? Якою є книгозбірня твоєї мрії?
— Я не збираю бібліотеки, ба навіть більше: книжки, які купила, прочитала й переконалася, що не буду перечитувати, я намагаюся віддати комусь далі, а не зберігати вдома. Я за те, щоби поповнювати шкільні бібліотеки — там від книжок найбільше користі. Але собі купила би, напевно, всі томи енциклопедії Брокгауза й Єфрона, щоби час від часу вечорами гортати. Хоча в принципі до збирання колекцій ставлюся скептично.
— Книжки купуєш сама чи позичаєш? Маєш улюблений книжковий магазин?
— Регулярно купую книжки на площі Слави у Києві. У мене є свій метод: зазвичай купую одну популярну-рекомендовану, одну — нову, але автора, якого я вже знаю, одну східну, одну західну й одну, обкладинка або назва якої мені сподобалася. До публічних бібліотек уже не навідуюсь, але дуже любила їх за часів студентства. У віці 14 років я навіть підробила дату на читацькому квитку у бібліотеці Вернадсько­го. Туди записували тільки студентів, а мені конче треба було дописати курсову. Тому подовжила його на місяць власноруч.
— Кого ти поважаєш у сучасній українській літературі?
— Оскільки я москальська дитинка, то читаю багато українських авторів… Сво­го часу Андрухович справив на мене приємне враження — наблизив українськомовність до моєї свідомості. Більше із сучасників нікого не можу назвати, адже мені не дуже подобається постмодерністська література. Хоча в Жадана є цікаві речі, у Дереша — теж. Цих авторів я прочитала із задоволенням. Проте не можу поставити в один ряд Дереша і Хвильового або Жадана й Шевчука. Ще люблю журнал «Всесвіт» читати; щоправда, він мені до рук рідко втрапляє.
— А яке твоє ставлення до ультрасучасних форматів — Інтернет-літератури, наприклад?
— Не люблю читати з монітора, люблю сам формат книжки — з палітуркою, сторінками. Аудіокнижки мене також не приваблюють. Читач — співавтор, його темп читання, мислення, його внутрішні інтонації й роблять процес читання захопливим.
— Кузьма Скрябін не так давно дебютував як письменник. У тебе не виникало бажання самій щось написати?
— Не хочу поспішати з книжкою, бо розумію, що повинна дозріти до неї. Моя проза не буде автобіографічною, так що доведеться повчитися, поспостерігати за навколишнім світом, зрештою, перерости деякі речі. Поспішати з книжками не варто.