ПАНІ ЛЯЛЯ ─ ЛЬВІВСЬКА КРАЛЯ: Білла Клінтона можна сміливо вважати письменником

Спочатку був капелюшок. І наступного дня – знову капелюшок, щоправда, цього разу – зовсім інший, але від того не менш колоритний. Капелюшковий калейдоскоп тривав протягом усього Форуму, тож ДЧ просто не зміг стриматися від знайомства із чарівною книголюбкою – власницею цих прекрасних капелюшків. Нею виявилася знана львівська краля – пані Ляля (для шанувальників офіційних даних – Лариса Кіт). Знайомство виявилося більш ніж приємним – ДЧ завітав в гості до пані Лялі й поміж споживанням усіляких ласощів і прослуховуванням співу на чотири октави, присвяченому Біллу Клінтону, дізнавався про літературні смаки оригінальної львівської пані.

 – Пані Лялю, ми з вами познайомилися на презентації польської письменниці Катежини Грохолі. Ви – прихильниця її творчості?
 – Так, Катежина Грохоля мені дійсно дуже симпатична – і як авторка, і як особистість. Вона дуже безпосередня й приємна, її сюжети не висмоктані з пальця, вони життєві. Бо, дійсно, життя надто багате для того, щоб іще щось вигадувати; воно інколи приносить такі сюрпризи, що навмисне не вигадаєш, – таке може статися лише в житті.
 – Але я знаю, що твори Катежини Грохолі ще не виходили в українському перекладі…
 – Так, я познайомилася з її творами польською мовою, яку, до речі, самостійно вивчила за словниками. Вільно розмовляти нею я не можу, але все розумію і можу читати. Я взагалі віддаю перевагу „вічним” книгам, тобто словникам, енциклопедіям, довідникам. Ще мені подобаються книги про відомих людей, на історичну тематику. Вони залишаються вічними, де в чому універсальними, їх буде корисно і цікаво почитати всій родині. Наприклад, нещодавно я придбала книгу „Людина” – там йдеться про, те як збудована людина, доступно написано про всі органи, хвороби. Мені здається, така книжка мусить бути в кожній сім’ї. Я дуже люблю читати, мені важко сказати, чи є в мене якась одна улюблена книжка, бо я з великим захопленням читаю і поезію, і класиків, і сучасну українську прозу.
 – І все ж таки: можливо, маєте улюблений роман чи вірш?
 – У мене є улюблена поезія, вона належить Іванові Франку – „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”. Мені дуже подобається, як пісню на ці слова виконує Дмитро Гнатюк. Скільки років проходить, але любов до тієї поезії не минає. Я дуже люблю Івана Франка.
 – У вас такі гарні капелюшки. Певно, маєте якусь улюблену елегантну книжкову героїню?
 – Героїні не маю, але жінка, яка відіграла в моєму житті провідну роль, – це Соломія Крушельницька, вона завжди була моїм кумиром. Я прочитала кілька книжок про неї – вона мені в усьому подобається.
 – А звідки ж тоді пристрасть до капелюшків?
 – Це моє хобі, мистецьке хобі. Кожна творча людина сприймає світ кольоровим, не може терпіти буденності, безперервно експериментує. Це стиль життя кожної творчої людини – щось творити, шукати якісь інші форми, кольори, поєднання чогось. Я, наприклад, люблю капелюшки, власноруч їх конструюю, майструю і підбираю під настрій. Навіть назви своїм капелюшкам даю.
 – Ви обмовилися, що сучасній українській літературі теж приділяєте увагу. Яким саме авторам?
 – У мене є кілька книжок сучасних письменників. Наприклад, Юрія Андруховича. Є дві книжечки Леся Подерв’янського – його не можна читати без гумору. Та й взагалі, я вважаю, що людина має в житті все сприймати трошки з іронією. Я люблю Вєрку Сердючку, хоча це не заважає мені схилятися перед оперним мистецтвом. Я не прибічниця якогось одного напрямку в літературі – в ній має бути якнайбільше різних стилів, напрямків, тому що кожна людина повинна знаходити те, що їй найближче до душі.
 – Ви така непересічна особистість. Певно, й самі щось пишете?
 – Пишу поезію. Читаю її – мене запитують, чому не надруковано. Я кажу, що раніше сама не бажала друкуватися, бо не вистачало паперу й на підручники, – я не хотіла його марнувати. Звісно, можна було заплатити гроші й надрукувати свої поезії, та я пишу більше для себе. Але якби хто зараз запропонував надрукувати, я б не відмовилася.
 – А з яким письменником ви хотіли б зустрітися?
 – У мене є улюблений письменник, це наш Роман Іваничук, я люблю всі його історичні твори. Я б мріяла з ним поспілкуватися та й зовсім не проти мати цілу бібліотеку його творів. Він пише про Львів, його історію. Люблю Ліну Костенко. Ну, а найбільша мрія – це зустріч з Біллом Клінтоном, бо після виходу його біографії його теж можна сміливо вважати письменником. Чи ви знаєте, що він був занесений до Книги рекордів Гінессу, коли отримав гонорар за власну автобіографію у сумі 10 мільйонів доларів? Це найбільший гонорар в історії людства за ще не надруковану книжку. Мені дуже хотілося її прочитати, я купила її на минулому Форумі. І з великим задоволення прочитала ті 1800 сторінок. Я отримала змогу ближче з ним познайомитися як із особистістю. В мене є сподівання, що коли-небудь я з ним таки зустрінуся. А він допоможе мені стати мільйонеркою.(Сміється.)