Казочка про братів Грімм

Ні, йдеться не про кінострічку, що оповідає про дитинство цього легендарного письменницького тандему, перетворивши самих казкарів на героїв казки. Йдеться про кліше сприйняття: адже для пересічного читача брати Грімм видаються такою собі камеєю, де два профілі виступають один за одним.

 

Брати-нерозлийвода

 

Звичайно, таке сприйняття не позбавлене історичного підґрунтя – адже брати справді були надзвичайно близькі, ще в юності дали один одному клятву ніколи-ніколи не розлучатися і все ділити навпіл, і довгий час те, що виходило з-під їхнього пера, підписували не інакше як «брати Грімм». Проте попри всю цю близькість Якоб та Вільгельм Грімми усе-таки не були сіамськими близнюками. Але про їхні, так би мовити, «сольні» кар’єри пересічний читач не знає взагалі. Як і про їхню роль у світовій науці та літературі – адже вона набагато більша, ніж видані у 1812 році «Дитячі та домашні казки» (до речі, у першому виданні їх було 83, а в подальших, доповнених, які дійшли до нашого часу, – вже 200). Хоча, здавалось би, це не таємниця…

 

Брати-погодки (відповідно 1785 та 1786 років народження) з самого початку демонстрували діалектичну єдність та боротьбу протилежностей: Якоб, як і належить старшому братові, був міцним і здоровим хлопчаком, а хворобливий Вільгельм, як і належить молодшому, мав можливість ховатися за братову спину. Спільне горе – смерть батька у 1796 році – з’єднало братів ще більше. Сім’я опинилась у скрутному фінансовому становищі, і якби не доброта доброї феї – тітки (з боку матері), брати Грімм при всіх своїх блискучих здібностях не змогли б закінчити навчання – ні в Кассельському ліцеї, ні потім у Марбурзькому університеті. Щоправда, спочатку юні Грімми штудіювали право, маючи намір піти стопами свого покійного батька, проте дуже швидко їхня творча натура взяла гору.

 

Усе почалося з цікавості до вітчизняної та іноземних літератур, а після виходу у 1803 році «Пісень міннерзінгерів» відомого романтика Іоганна Тіка, своєрідного маніфесту тогочасної епохи спалаху німецької самосвідомості, пробудження палких націоналістичних прагнень і розквіту романтизму, Якоб із Вільгельмом відчули нестримний потяг до рідного фольклору. Це захоплення було настільки серйозним, що брати навіть працювали з рукописними старонімецькими літературними пам’ятками в оригіналах – мало хто з сучасних студентів може похвалитися таким ґрунтовним підходом…

 

Батьки й родоначальники німецької філології

Брати-нерозлийвода не просто любили казки – «Дитячі та домашні казки» стали першою, юнацькою спробою майбутніх «батьків і родоначальників німецької філології» на шляху збирання та наукової обробки перлин стародавньої німецької літератури і фольклору. До самої смерті вони були вірними слугами науки, нехтуючи заради неї всіма іншими перспективами (скажімо, Якоб відмовився від дипломатичної кар’єри). Проте цілком закономірно їхні наукові стежки на певному етапі все-таки розійшлися, і кожен брат почав підписувати свої опуси виключно власним іменем. Якоб заклав епохальні віхи не лише в німецькій філології, а й узагалі в царині порівняльного мовознавства, поринувши у філологічні дослідження німецьких говірок, на вивченні яких створив свої найважливіші праці: «Німецьку граматику» (1819 р.), «Старовинне німецьке право» (1828 р.) та «Німецьку міфологію» (1835 р.). А ось Вільгельма більше вабило вивчення окремих пам’яток старонімецької літератури взагалі й народних переказів зокрема, і він збирав та впорядковував німецькі героїчні саги, відновлював зіпсовані тексти рукописів, тим самим поклавши наріжний камінь в основу порівняльної історії літератури, що займається дослідженням розвитку одного і того ж поетичного матеріалу у різних народів. До речі, саме йому належить окремий том коментарів до збірки «Казок…», де німецькі сюжети зіставляються зі схожими французькими, італійськими, іспанськими, англійськими, скандинавськими, слов’янськими і навіть східними історіями.

 

Науковці-казкарі

Утім, обидва брати, такі різні, були варті один одного і стали світилами у своїх галузях науки. Але на повагу сучасників і нащадків вони заслужили зокрема й тим, що, наприклад, коли новий король Ганноверський (а саме в Ганновері брати Грімм на той час уже кілька років жили і займались науковою діяльністю) анулював конституцію, подаровану Ганноверу його попередником, викликавши проти себе у всій країні загальне незадоволення, то лише семеро геттінгенськіх професорів виявили достатній рівень відповідальності за долю народу та громадянську мужність заявити протест проти такого нечуваного свавілля. Звичайно, двома з цих семи були брати Грімм (правда, це частково можна пояснити тим, що на дворі був розквіт епохи романтизму)… Король негайно звільнив усіх сімох і в триденний термін вислав з міста тих із них, які не були корінними ганноверцями. Якому ж королю потрібні під боком розумні і незалежні люди, з яких не вийде холуїв?

 

Проте такі люди були потрібні Німеччині. Тому німці зібрали кошти для допомоги братам Грімм, що на той час уже мали велику популярність як науковці й, так би мовити, казкарі. Кассель, де брати свого часу здобували середню освіту, надав їм політичний притулок. А двоє німецьких видавців-компаньйонів запропонували братам Грімм, як би ми висловилися сьогодні, вигідний контракт на укладання німецького словника.

 

Історія закінчилася напрочуд ідилічно: знайшовся освічений покровитель, новий кронпринц Пруський Фрідріх-Вільгельм, який викликав учених братів до Берліна відразу після свого вступу на престол. Ставши членами Берлінської Академії Наук, брати Грімм – тепер уже не просто професори, а академіки – почали читати лекції в Берлінському університеті. Берлін став для них «другою батьківщиною», і саме тут, у Берліні, брати Грімм доживали віку: Вільгельм пішов із життя у 1859 році, Якоб – у 1863.

 

Казка народжується з міфу

Коли вперше побачили світ «Дитячі та домашні казки» братів Грімм, навряд чи хтось міг передбачити, що завдяки цьому оформляться філософські засади міфологічної школи – напряму у фольклористиці та літературознавстві, що надавав міфові універсального значення, вважаючи його «природною релігією», необхідною умовою існування мистецтва, достеменною основою поезії. Брати Грімм були переконані, що фольклор, втілюючи колективну несвідому душу, має божественне походження, що з міфу при його занепаді неминуче виникають казка, епос, легенда тощо. Тому, використовуючи принципи порівняльно-історичного мовознавства і віднаходячи спільні ознаки в усній поетичній творчості багатьох народів, брати Грімм за аналогією з прамовою висували гіпотезу спільного праміфу.

 

Звичайно, читаючи вперше – та й не вперше – казки братів Грімм, ніхто не замислюється про міфологічну школу. Але, здається, сам текст пронизано ідеєю того, що всі етноси – брати. Цього достатньо, аби брати Грімм не пішли в небуття разом зі своєю епохою, а читалися кожним новим поколінням з однаковим захватом.

 

Ну, що тут скажеш… Казочка про братів Грімм неодмінно мусила закінчитися щасливо.

 

Наталка Гай