Книжки, жінки та алкоголь Чарльза Буковскі

Чарльз Буковскі – видатний американський письменник, автор понад сорока книжок: декількох романів, численних збірок оповідань, поезій та есеїстки, які перекладені більшістю європейських мов. Сартр та Жене називали його найкращим поетом сучасної Америки. Його книги ставали бестселерами у Франції та Німеччині, Бразилії та Італії. А в Америці Буковскі тривалий час мав репутацію монстра. Адже він – п’яниця та волоцюга, літературна творчість та спосіб існування якого позначені алкоголем, жінками, іподромом та безкомпромісним протиставленням себе стандартам повсякденного життя, відразу і назавжди визначеним як «лажа». Хилитаючись між життям і небуттям, Буковскі та його ліричне alter ego Генрі Чинаскі втрапили в історію літератури ХХ століття як сумнівні, але переконливі персонажі.

 

«Шинка на житньому хлібі»

Генрі Чарльз Буковскі народився у містечку Андернах, Німеччина, у 1920 році, але вже у 1923 році родина переїхала до Америки. Дитинство та юність майбутнього письменника докладно висвітлені у щоденниках, у трьох томах оповідань та в трьох романах, серед яких – «Шинка на житньому хлібі». Згідно з власними свідченнями, умови, в яких формувалися тіло й дух майбутнього письменника, не можна назвати комфортними. Немовлям його впустив на підлогу рідний дід. Після цього малий Бук зрозумів, що він навряд чи колись зможе полюбити людство. В 11 років він захворів на тяжку форму акне, а це визначило особливості його зовнішності на все життя (але, попри це, жінки любили його щиро і пристрасно, про що – далі). Він відкрив для себе першу пляшку алкоголю у 13 років, і це трохи примирило його зі світом.

 

Як згадував Буковскі в оповіданні «Політика»: «У міському коледжі Лос-Анджелеса (де він два роки вивчав літературну творчість, журналістику та мистецтво), перед початком Другої світової, я удавав із себе нациста. Я навряд чи відрізняв Гітлера від Геркулеса та плював на обох. Але сидіти на заняттях та слухати патріотів… було невимовно нудно. І я вирішив піти в опозицію». Коли у 1944 р. в його двері постукало ФБР, яке шукало його за несплату податків, Буковскі вирішив, що це – представники комітету премії Пулітцера. Згодом його визнали непридатним до військової служби.

 

Десь у цей період Буковські почав писати та відсилати свої оповідання в маргінальні часописи. Два опуси опублікували, а стоси – повернули. Буковскі визнав себе непридатним до літературної творчості та на десять із гаком років пішов у небуття.

 

«Моя кров та вино стікали стінами цього світу, якого я не розумів і не розумію до цього часу. Я волів радше жити напівголодним, ніж жити, як вони; я пішов глибоко в себе і там зачаївся». Він кинув літературні спроби і просто пив, слухав класичну музику: Стравінського, Малера, Шостаковича – та вештався Штатами, працюючи ким завгодно. У 35 років ледь не вмер від шлункової кровотечі. Вийшов із госпіталю та став пити знову. У 37 років почав писати вірші. «Кожен вечір я повертався додому з роботи, випивав величезну кількість пива та починав писати вірші. За два тижні я написав 60 віршів і не мав жодної уяви, що мені з ними робити далі». Буковські повернувся до Лос-Анджелеса та влаштувався працювати на поштамт.

 

«Поштамт»

Із початком шістдесятих років вірші, а згодом і оповідання Чарльза Буковскі потроху публікують. Ключова роль тут належить андеграундним видавцям Джону та Луїзі Уебб, які випускали в Нью-Орлеані журнал «Аутсайдер» – один із перших і культовий серед американських самвидавів. Трохи згодом Буковскі почав вести авторські колонки «Нотатки старого козла» у журналі «Відкрите місто». За це йому платили по 10 доларів за матеріал.

 

У 1966 році Чарльз Буковскі нарешті зустрів свого видавця. Це був Джон Мартін, який заснував власне видавництво «Чорний горобець» спеціально для того, щоб публікувати нікому не відомого немолодого алкаша. «Я кинув роботу у віці 50 років та написав свій перший роман – «Поштамт» – за двадцять ночей, використавши 25 пінт віскі, 35 упаковок пива та 18 сигар», – згадував Буковскі.

 

У 1970-ті роки власне і почалась літературна кар’єра Бука (так він підписував свої твори). Він вів колонки у численних заштатних газетах та журналах. Видавались його романи, збірки поезій та оповідань. Його перекладали у Франції та Німеччині. При цьому зараховували до бітників, але він, байдужий до літературної тусовки, залишився одинаком, циніком та мізантропом. Критики відзначали: «Буковскі пише з шаленою романтичною впевненістю у тому, що невдахи – меншою мірою пустишки, ніж переможці, і зі злісним співчуттям до загублених життів». Писав він ночами, на друкарській машинці, й при цьому пив. Виступав із читаннями в Європі та Америці. Грав на тоталізаторі. «Я й досі роблю все навпаки. На іподромі я ставлю на найслабшу коняку та роблю найменшу ставку. Тобто я перевертаю все. Усі мої системи побудовані на тому, щоб грати проти натовпу» , – згадував Буковскі у щоденниках.

 

«Жінки»

Життя Чарльз Буковскі так само, як і його проза, було жорсткою сумішшю брутальності та чуттєвості, безумства та ліризму. Чуттєвість – завжди страждальна, тому, відчуваючи це, Буковскі любили жінки. Якщо вірити «Жінкам» – роману, написаному у 1978 році, який й досі доводить до нервового зриву американських феміністок, то в період його запізнілої слави потік нетривалих кохань, коханок та просто жінок на одну ніч невпинно зростав. Але були й справжні почуття, які теж ретельно зафіксовані у оповіданнях, віршах, романах та навіть голлівудських фільмах.

 

«Закоханий я був усього один раз. Вона померла від гострого алкоголізму. Померла у 48, а мені було 38. Дружина була на 12 років молодша за мене. Я думаю, зараз вона теж вже померла, хоча я не впевнений. Шість років після розлучення вона писала мені довгі листи на кожне Різдво. Я жодного разу не відповів…» У цій цитаті з роману “Жінки” йдеться про першу глибоку симпатію Джейн Коні Бейкер, втрата якої стала для нього відчутним ударом, та про химерну дружину Буковскі, на шлюб із якою він погодився по телефону, ніколи до того її не бачивши. За рік вона пішла, «закохавшись у ескімоса», і врешті згинула десь в Індії. Потім був шлюб із феміністкою, від якої у Бука залишилась донька. І лише зустріч із Ліндою Лі Бейгл (фігурує як «Сара» в романах «Жінки» та «Голлівуд») у 1976 році привнесла в його життя дещицю рівноваги. Решту життя він прожив разом із нею, і в них був дім із садом троянд та трьома котами…

 

«Вірші останньої ночі на землі»

Сума податків, які Чарльз Буковскі заплатив із прибутків за два останні свої романи, була більшою, ніж він заробив, працюючи протягом усього життя. Попри відносну стабільність, фінансову та емоційну, він не зраджував собі до кінця. «Мій спосіб життя змінився лише в єдиному: я п’ю не те, що пив раніше». Він змінив марку вин на більш дорогу (цього вимагало здоров’я), друкарську машинку на комп’ютер. Буковскі видавали, перекладали, він пив, писав та ставив на перегонах. «Я помру та піду звідси. Залишу по собі невелику купку книжок. Сім тисяч людей на іподромі. Важко в це повірити. С’єра-Мадре плаче в тумані. Коли коні перестануть бігти, небо впаде, пласке важке, масивне, всеосяжне. Гласвар виграв десятий забіг. Заплатив дев’ятку. Виграв червонець».

 

Останній цикл поезій Чарльз Буковскі послав факсом Джону Мартіну за три тижні до смерті. Помер він у віці 73 років від лейкемії. На надгробку великого американського п’яниці написано: «Не намагайтеся».
«У наступному житті я буду котом. Спати по 20 годин на добу, чекати на чергову годівлю. Бити байдики, вилизувати свій зад. Люди занадто нещасні, злі та обмежені». Сподіваймося, це бажання справдилось, і старий кіт, яким став Буковскі, й досі вештається смітниками та пустирями цього великого та сумного світу. Сподіваймося також, що при цьому він щасливий.

Мирослава Сапко