Еріх Марія Ремарк: у затінку жінок-квіток

“Я не вимагаю платонічного кохання! Але й не бажаю кохання лише чуттєвого!.. Невірності нема, як нема ні гріха, ні добра і зла…”, — цими словами юний Ремарк намагався притлумити почуття провини велелюбного коханця. Таким він був за життя — красенем, франтом, донжуаном. До його «колекції пристрастей» потрапили відомі акторки й танцівниці: Марлен Дітріх, Ґрета Ґарбо, Полет Ґодар та багато інших. І водночас — Ремарк був нещасливим закоханим, який намагався у своїх книжках утілити те, на що в реальному житті бракувало сили волі. Тому за багатьма жіночими образами його творів сучасники вгадували цілком реальні постаті…

 

ЮТТА ЦАМБОНА – ТАНЦІВНИЦЯ ДЛЯ «ТРЬОХ ТОВАРИШІВ»

 

Невідомо, чи зазнав би Ремарк такої письменницької слави, якби 1916 року його, 18-річного юнака з Оснабрюка, не забрали до німецької армії. Саме там він за два роки набув «життєвого вишколу»: воював на передовій, урятував пораненого товариша, сам отримав важку травму. Всі ці події здобули літературне втілення в славетному романі «На Західному фронті без змін». Розповідь про життя простого солдата на фронті, про бої, страждання та смерть відображала реальність без героїчної аури. У переможеній Німеччині антивоєнний роман Ремарка викликав бурхливу реакцію — від захвату до гнівних нападів.
За іронією долі Ремарк писав частину свого роману в квартирі однієї зі своїх численних подруг, акторки Лені Ріфеншталь. Пізніше, у 1933‑му, книжку засудять до публічного спалення на площах Німеччини «за літературну зраду солдатів Першої світової війни», самого ж автора позбавлять німецького громадянства. Натомість Лені, ставши режисером-документалістом, зніме відомий фільм «Тріумф волі», де вславлятимуться Гітлер і нацизм.

 

 

Ремарк на той час уже полишив Оснабрюк і переїхав до Берліна. У столиці красень-провінціал дбає насамперед про те, щоб виглядати солідно: купує дворянський титул, кохає багатьох жінок, п’є кальвадос, який потрапив і на сторінки його творів, та 1925 року одружується з танцівницею Ільзою Юттою Цамбоною. Вузький овал обличчя, великі очі, тендітна фігура — Ютта належала до того типу жінок, що мали магнетичний вплив на Ремарка. Згодом вона стане прототипом цілої низки жіночих образів у його романах — зокрема, Пат із «Трьох товаришів» змальовувалася саме з хворої на сухоти Ютти.
Проте ідеальним цей шлюб не назвати: Ремарк і далі зустрічається з іншими жінками, Ютта Цамбона — з іншими чоловіками. На початку 1930 року їхній зв’язок розпався, але порвати з жінкою цілковито Ремарк так і не зміг. Перед війною він укладає фіктивний шлюб із першою дружиною, щоб допомогти їй виїхати з Німеччини, до кінця життя допомагає матеріально, вписує у свій заповіт.

 

МАРЛЕН ДІТРІХ — «ЗОЛОТА ПУМА» РЕМАРКА

 

Але найдраматичніший роман чекав на письменника у 1937 році на французькому курорті. Там Ремарк знайомиться зі своєю співвітчизницею, кінозіркою Марлен Дітріх, яка залишила Німеччину й успішно знімалася в Голлівуді. Цей зв’язок пройде крізь усе життя письменника, даруючи як хвилини безхмарного щастя, так і дні нестерпних душевних мук.

 

У середині 30‑х Марлен Дітріх стала живою легендою кінематографу завдяки фільмові «Блакитний Янгол». Ця жінка не лише на екрані виглядала спокусливо — вона насправді була такою. Осяяна зоряним блиском акторка заполонила думки Ремарка. У письменника на той час було дві пристрасті  — мистецька колекція та машина «лянча», яка немов зійшла зі сторінок «Трьох товаришів» і носила прізвисько «сіра пума». Марлен доповнила список, ставши «золотою пумою», що глибоко запустила кігті в душу Ремарка. Фатальним у їхніх стосунках було те, що Дітріх ніколи не обмежувалась одним романом. Її численні любовні зв’язки ввійшли в історію. У цій трагікомедії бурхливих емоцій, удавань, хитрощів, брехні та самообману Ремаркові було відведено роль «бідного рицаря».

 

 

У грудні 1938 р. Ремарк розпочинає роботу над великим емігрантським романом «Тріумфальна арка». Відтоді в листах до Марлен він підписується іменем головного героя — «Равік». І що довше він працює над романом, то певніше головна героїня Жоан Маду набуває схожості з безсердечною Марлен, якій ця подібність не дуже лестила: «Красуня, збудлива і пропаща, з високо зведеними бровами й обличчям, таємниця якого полягала в його відкритості. Воно нічого не приховувало й тим самим нічого не показувало. Воно нічого не обіцяло й одночасно обіцяло все». Ремарк зазнавав надзвичайного приниження як зневажений коханець і водночас ненавидів себе за неспроможність відмовитися від Марлен. Равік же втілював усі ті риси, які в самого автора не склалися в цілісний характер. Устами героя «Тріумфальної арки» письменник докоряв Марлен: «Тобі потрібне сп’яніння, перемога над чужим «я»… ти любиш бурхливу гру крові, але твоє серце залишається порожнім».

 

Равік зміг порвати з Жоан, натомість Ремарк вигадував нові й нові виправдання своїй коханій. Вона все ще була йому потрібна. І лише в 1945 р., після остаточного розриву з акторкою, він зумів завершити «Тріумфальну арку», підсумувавши написане й пережите у фразі: «Кохання не плямують дружбою. Кінець є кінцем». Але відтоді всі його романи в літературі поділяються на два періоди — до і після Марлен.

 

 

«ЧАС ЖИТИ І ЧАС ПОМИРАТИ» З ПОЛЕТ ҐОДАР

 

В усьому ж іншому Ремаркові переважно таланить: він успішно переживає Другу світову війну в Нью-Йорку, здобуває американське громадянство, а заразом і статус європейської знаменитості в Голлівуді. П’ять його книжок екранізовано, банківські рахунки зростають. Ремарк насолоджується увагою відомих акторок, серед яких — француженка російського походження Наташа Браун, славнозвісна Ґрета Ґарбо, танцівниця Віра Зоріна. От лише здоров’я письменника погіршується: він захворів на синдром Меньєра — хворобу верхнього вуха, через яку порушується відчуття рівноваги. Найгіршою ж була депресія: незважаючи на численних коханих, він так і не зміг забути Марлен. Майбутнє вимальовувалося в темних барвах.

 

Але 1951 року він зустрічає Полет Ґодар. Ця надзвичайно вродлива жінка зробила в Голлівуді блискучу кар’єру — від танцювальних ревю до шлюбу із самим Чарлі Чапліном. У 1958‑му Ремарк одружується з Полет. Можливо, зробив він це через бажання помститися Марлен, яка на той час уже була пошлюблена з перспективним голлівудським актором (що, одначе, не заважало їй переконувати Ремарка в корисливості почуттів Полет). Та письменникові, здається, подобалися хижі жінки: Дітріх любила перемоги над чужим его, Ґодар любила діаманти…

 

Друга дружина стала справжнім другом Ремарка: в ній не було самозакоханості та нервозності Марлен, вона кохала по-справжньому й не приховувала своїх почуттів. Він пишався її вродою, вона була в захваті від його шедеврів. Життя з Полет змінило письменника: він відчув, що його люблять, а не використовують. Тому роман «Час жити і час помирати» Ремарк присвятив дружині.

 

 

Разом із нею він у 1952 році вперше відвідує Німеччину після Другої світової війни. В рідному Оснабрюку натрапляє на руїни, повоєнні новобудови, людей-зомбі, чужу країну. Під гнітючим враженням від побаченого починає роботу над новим романом «Чорний обеліск». Автобіографізм у цьому творі виражено чи не найсильніше: це своєрідне ностальгійне прощання з Німеччиною, з мріями та надіями юних років. Ремарк розуміє, що вже ніколи не житиме у країні, в якій народився.

 

Тим часом здоров’я письменника різко погіршується після серцевого нападу. Він живе у Швейцарії, оскільки німецького громадянства йому так і не повернули. Влітку 1970‑го у Ремарка знову відмовило серце, а 25 вересня цього ж року він помер у лікарні в Локарно. Церемонія поховання відбулася скромно, у вузькому колі друзів. До речі, жодного співвітчизника Ремарка на похороні не було.
Не було і колишніх коханок: ніхто не ризикнув би дражнити Полет своєю появою. Хоча без скандалу все одно не обійшлося: Марлен Дітріх надіслала розкішний букет троянд, які Ґодар не схотіла покласти на могилу. Але дружина була не в змозі викреслити із романів Ремарка його драматичних і витончених героїнь, натхненних непростими стосунками з жінками.

 

Євгенія КОВАЛЕВСЬКА