Урсула Ле Гуїн ─ від мантії професора до фартушка домогосподарки

Чомусь існує такий парадокс: найкращі, найяскравіші та найвигадливіші фентезійні світи творять викладачі літератури, яких всі вважають занудами і буквоїдами. Оксфордський професор Дж. Р. Р. Толкін вигадав Середзем’я та симпатичних гобітів. Його друг К. С. Люїс, доцент кафедри англійської літератури, написав усесвітньо відомий цикл повістей про Нарнію і лева Аслана. А викладачка французької мови та літератури зі Сполучених Штатів Урсула Ле Гуїн стала класиком фантастики завдяки Земномор’ю.
А все ж найбільше задоволення, як виявляється, здатне принести не професорське звання і навіть не літературна слава — письменниця почувається найщасливішою в світі жінкою тоді, коли на своїй кухні готує яблучний пиріг.

 

ДИТИНСТВО ПРОФЕСОРКИ

 

Майбутня професорка народилася 1929 року. Дівчинка жила в чудовому будинку на березі океану й мала люблячу родину: її батько — відомий антрополог Альфред Луїс Кребер та мати — письменниця Теодора Кребер. В дитинстві Урсула була звичайною дитиною — зірок із неба не хапала, дуже любила комікси й гумористичні оповідання з часописів. Якось у дванадцять років вона вирішила стати художником — і розмалювала стіни у ванні. Батькам ці художні вправи не сподобалися, і юному обдаруванню добряче перепало. З горя Урсула підсіла на книжки — запоєм читала фантастику й історичну белетристику. Врешті-решт ця книгоманія визначила її шлях — по закінченні школи дівчина вступила на філологічний факультет. Закінчила коледж Редкліфф у Массачусетсі, Колумбійський університет у Нью-Йорку, отримала диплом з відзнакою і поїхала на практику до Франції. А потім життя усталилося остаточно: Урсула вийшла заміж та стала пані викладачкою — спеціалістом із французької літератури.

 

«ПИСАТИ ДЛЯ ДІТЕЙ ДУЖЕ ПРОСТО. ТАК САМО, ЯК І ЇХ ВИХОВУВАТИ»

 

Жила вона собі тихенько, виховувала трьох дітей, читала студентам лекції. 1962 року один із часописів надрукував оповідання «Квітень у Парижі» такої собі пані Урсули Кребер Ле Гуїн. На той час дебютантці було вже за тридцять.

 

Згодом професорка зіткнулася із парадоксом, на який натрапляли чимало «дорослих» письменників. Доки вона писала літературу для дорослих, критика і читачі ставилися прихильно — і не більше. Варто ж було видати першу повість для дітей — і про письменницю заговорив увесь світ!

 

Трапилося це 1968 року — саме тоді було опубліковано повість «Чарівник Земномор’я», першу частину казкової трилогії. Незабаром вийшли друком «Гробниці Атуану» (1971) та «Останній берег» (1972). А вже 1977 р. вони з’явилися під однією обкладинкою «Земномор’я» і відтоді сприймалися як цілісний твір. Колекція літературних нагород, зібраних фентезійною трилогією у США та Європі, вражає масштабами. Серед них — і Національна літературна премія США за кращий твір для дітей і юнацтва.

 

Якось один журналіст у розмові з Ле Гуїн зауважив: «Мабуть, приємно, працюючи над чимось серйозним, інколи для різноманіття написати і щось простіше — для дітей». Професорка, іронічно всміхнувшись, відповіла: «Звісно, писати для дітей дуже легко. Це так само просто, як і їх виховувати».

 

ЛІНГВІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ У ДИТЯЧИХ КНИЖКАХ

 

Іронічно посміхатися є від чого: трилогія про Земномор’я написана надзвичайно глибоко, у її підґрунті закладений чималий обсяг відомостей із філософії, антропології, лінгвістики… В одній із енциклопедичних статей, присвячених творчості У. Ле Гуїн, зазначено: «Трилогія про  Земномор’я,  що  розрахована  ніби на дітей, зроблена значно серйозніше, ніж попередні романи письменниці для дорослих».

 

Задум дивовижного світу виріс із двох невеличких оповідань: трагічно‑містичної притчі «Слово Звільнення» та жартівливої замальовки «Правило імен» (обидва — 1964р.). Відтоді письменниця тривалий час займалася підготовкою до написання більших творів про Земномор’я: створювала казковий світ людей, магів і драконів, розробляла його географію, історію, релігію та міфологію. Саме тут Урсулі стали в пригоді й наукові студії батька — відомого антрополога, і власні багаторічні дослідження світової міфології та фольклору, і пізніше захоплення давньою літературою, культурою Сходу (зокрема, даосизмом), європейською  гностикою… Але чи не найбільше для створення підвалин світу Земномор’я професорці прислужилося захоплення лінгвістичною філософією. Багато ідей французького феноменолога Моріса Мерло-Понті лягло в основу філософії мови, розробленої самою письменницею. Перш за все, це властивість імені у Земномор’ї — воно має бути прихованим, тільки носій має право знати його. Назвати справжнє ім’я людини чи предмета — означає одержати над ним владу. Справжньою мовою — тією, що складається з істинних імен, — володіють тільки дракони; після довгих років навчання її пізнають маги. А решті істот вживати справжні слова навіть небезпечно, бо «невчасно сказане вітання  «доброго ранку» може зіпсувати погоду на цілий тиждень». Сила, якою було створено світ і якою він тримається всі віки, — це Слово. Магія Земномор’я полягає у тому, щоб пізнавати справжні слова, берегти їх, уміло застосовувати й берегти рівновагу буття… І всі ці правила існування світу казкових повістей Ле Гуїн — не просто фентезійний антураж, а й відображення вірувань багатьох народів та метафоричне представлення філософських ідей письменниці.

 

ПРОФЕСОРКА ІЗ ОПОЛОНИКОМ

 

У середині сімдесятих, якраз на піку своєї слави, Урсула Ле Гуїн зіткнулася з першими вадами популярності  — на неї почали полювати журналісти. Зрештою вона не витримала й запросила кількох особливо наполегливих до себе в гості. Й папараці були розчаровані — перед ними замість суворої професорки або поведеної чаклунки була звичайна, дуже домашня тітонька. Вона готувала смачний обід і під час розмови раз по раз позирала у вікно — хвилювалася, бо у дворі її діти бавилися у сніжки…

 

Минали роки, діти виросли, Урсула Ле Гуїн продовжувала викладати ту ж таки французьку літературу, часом мандрувала й вела курси з літературної творчості в університетах США, Австралії, Англії. Активно писала й публікувалася: і в жанрі наукової фантастики, і дитячої літератури, і як поетка, а також як літературознавець і критик. Але світ Земномор’я ніяк не хотів відпускати її: 1990 р. з’явилася повість «Техану», 2001 р. повість «Інший вітер» і цикл оповідань «Земноморські сказання». Між іншим, у «Техану» письменниця вдалася до такого публіцистичного кроку — через роздуми та вчинки однієї зі своїх улюблених героїнь відобразила власне захоплення протягом вісімдесятих років і подальше розчарування у феміністичному русі.

 

Нещодавно пані професорка пішла на пенсію. Журналісти до неї вже давно втратили щонайменший інтерес. Зате часто навідуються колишні студенти. Вона встає рано, після легкого сніданку береться за працю, для відпочинку — слухає хорошу музику й перечитує класичну літературу. Якщо в гості заходять студенти, із закапелків шафи та холодильника дістаються всілякі лакоминки (особливо смакує, кажуть, фірмовий   яблучний  пиріг).  Інколи юні  гості  читають  їй свої  несміливі  творчі спроби — вона уважно слухає й дає конструктивні поради, час від часу повторюючи: «Пам’ятайте, казка починається з непокори…».

 

Зоя ЖУК