Франсуаза Саган: прощавай, смутку

Письменниками стають із різних причин: через нерозділене кохання, нагальну потребу поліпшити матеріальне становище, прагнення слави… А юну вихованку елітного католицького пансіонату Франсуазу Куаре (Саган) взятися за перо спонукав непідробний смуток. Ще в ніжному віці прочитавши філософські праці Сартра та Камю, які надто реалістично зображали бідність і нікчемність людського буття, дівчина розчарувалася у християнській моралі. Тож у душі Франсуази-підлітка замість віри оселився сум, який згодом став причиною написання скандально відомого роману «Здрастуй, смутку». Однак життєве кредо письменниці мало абсолютно протилежне значення: «Смутку, прощавай». Адже хоча Франсуаза й боялася цього відчуття, як деякі люди жахаються темряви або змій, та знайшла кілька дієвих способів із ним боротися.

 

СПОСІБ ПЕРШИЙ — ЛІТЕРАТУРА

 

Отож, релігійне розчарування Франсуази послужило дівчині добру службу. У вісімнадцять років юне обдарування написало повість, яка підірвала всі підвалини суворої, добропорядної католицької Франції. Книга «Здрастуй, смутку» (1954) — історія молодої дівчини, яка прагнула насолоджуватися усіма радощами життя (заразом і сексуальними) — одразу розійшлася накладом понад мільйон екземплярів і принесла авторці півторамільйонний гонорар. Згодом критики на кожному кроці закричали про «саганоманію». Повість було перекладено 22 мовами світу, голлівудські продюсери викупили право на її екранізацію. Сюжет книги «Здрастуй, смуту» відобразив настрої значної частини молоді, яка втратила інтерес до суспільного життя, а головна героїня повісті стала символом цілого покоління.

 

Варто зазначити, гроші й слава не були самоціллю новоспеченої письменниці. Дочка багатого  підприємця,  Франсуаза  ніколи не бідувала, навчалася у знаменитій Сорбонні, товаришувала з багатьма представниками паризької богеми… Проте несподіваний гонорар та популярність стали для Саган своєрідним поштовхом, стимулом жити за принципами її героїні, насолоджуватися життям повною мірою. До того ж, і батько порадив Франсуазі якомога швидше витратити перші мільйони, мов у воду дивлячись: «Гроші для тебе — велике лихо».

 

Отож,  молода  письменниця  забула про смуток‑хробачок у душі, скуповуючи яхти та маєтки. Зі швидкістю 200 км / год мчала Франсуаза на своїй першій спортивній машині по життю. Так само стрімко з’являлися один за одним її епатажні романи: «Чи любите ви Брамса?», «Трішки сонця в холодній воді», «Утрачений профіль», «Намальована леді»… Усього за роки літературної кар’єри мадам Саган опублікувала близько п’яти десятків книг, багато з яких стали світовими бестселерами. Перу письменниці також належить кілька п’єс, які мали успіх на паризькій сцені, та книги нарисів.

 

СПОСІБ ДРУГИЙ — ЧОЛОВІКИ

 

Проповідуючи принципи життя власних героїнь, Саган не обмежилася стосунками з одним єдиним чоловіком. Проте й лиха доля приклала до цього всюдисущу руку.

 

Якось видавець Рене Жюйяр переконав Франсуазу вирушити у величезний промо-тур — від Єрусалима до Нью-Йорка. Дорогою письменниця зустріла своє перше кохання. Атлетичної статури блондин, Філіп Шарпентьє був особистим фотографом Саган, а згодом став її першим чоловіком. Саме у його обіймах вона відчула себе жаданою жінкою, перестала боятися смутку й самот­ності. Проте при всіх своїх чеснотах — красі, прагматизмі, розумі — Філіп був цілковито байдужим до літератури. Та цей факт мало цікавив закохану дівчину — головне, щоб палко обожнюваний чоловік любив її не за гроші й славу. Невдовзі Шарпентьє довів дружині, що був поруч не задля наживи, покинувши нещасну Франсуазу заради іншої.

 

Невдалий шлюб навчив мадам Саган незмінному правилу в стосунках із чоловіками: коли зникає палкість почуттів, настає час радикальних вчинків. І вже наступний чоловік письменниці — видавець Гі Шиллер — перевірив злощасний принцип на своїй шкурі. Отож, через кілька місяців подружнього життя Франсуаза застала чоловіка за неймовірним заняттям — читанням газети на дивані. Ця сцена настільки вразила жінку своєю буденністю й сірістю, що вона враз зібрала речі й пішла по-англійськи — не прощаючись.

 

Не пощастило й третьму обранцеві — американцю Бобу Вестхофу. Попервах мадам Саган мала намір нарешті створити міцну родину й вести спокійний спосіб життя. Вона змирилася з роллю добропорядної дружини. Народження сина мало стати незвичайною розвагою для невгамовної, спраглої до нових вражень молодої жінки. Проте всі намагання письменниці увійти в роль домогосподарки були марними — поступово в її душу закрадався смуток. Невдовзі Франсуаза втратила інтерес до чоловіка, та й сину пощастило не більше — він виріс в оточенні нянь і гувернерів. Причина розлучення не була оригінальною — «Коли тебе гризе смуток — треба кидати все. О, ці жахливі спільні обіди, на яких немає про що поговорити!». Декілька тижнів нудних сімейних обідів, і Боб поповнив ряди колишніх чоловіків Саган.

 

Боб став останнім законним чоловіком Франсуази. Проте Саган не втратила популярності серед представників сильної статі. Та й жага притлумити всеохоплюючий смуток допомагала письменниці все частіше епатувати публіку.

 

СПОСІБ ТРЕТІЙ — РОЗВАГИ

 

Якими тільки словосполученнями не таврувала Франсуазу Саган преса: пестунка долі, справжня француженка, наркоманка, невиправний гравець, стильна жінка, вискочка. Деякі з них були відверто надуманими, інші — містили частку правди, а були й такі, що не викликали й крихти сумніву. Зокрема, письменниця з дитинства не відмовляла собі у чималій порції адреналіну. Свою пристрасть до рулетки та покеру Саган пояснювала спадковістю: «Моя бабуся по лінії батька була росіянкою». Як би там не було, але Франсуаза з часів з’яви її першої повісті регулярно залишала на зелених столах казино чималі статки. Саган не була Гобсеком: жінка віддавала гроші благодійним організаціям, щедро пригощала близьких друзів, дарувала дорогезні подарунки, спонсорувала молоді таланти. Інколи казино ставало для письменниці непоганим способом підробітку: якось вона виграла 8 млн франків. Нерідко за легковажне ставлення до грошей Саган засуджували оточуючі, однак жінка відбивалася: «Мені часто дорікають, що я викидаю гроші на вітер. Але саме це мене, мабуть, й рятувало. Якби я була людиною забезпеченою й матеріально незалежною, не впевнена, чи почала б я писати…».

 

Казино було не єдиною шкідливою звичкою Франсуази. Її звинувачували в зберіганні та споживанні наркотиків. У шістесят років письменниця потрапила до зали суду через кокаїн. Подейкують, що лише завдяки тодішньому президентові Франції Франсуа Міттерану, із яким Саган ніжно дружила, жінці вдалося вийти сухою з води. Закидали письменниці й звинувачення в неабиякому зловживанні алкоголем, але Франсуаза відстоювала свою позицію: «Про те, що я алкоголічка, пишуть уже 20 років, та це неправда. Я пила вино, як всі у Франції. Згодом десять років дотримувалася сухого закону, не вживала ні краплі…»
Усе свідоме життя Франсуази Саган було по вінця наповнене ризиком і постійною грою зі смертю. Ще в двадцятидвохлітньому віці письменниця через пристрасть до швидкої їзди потрапила в жахливу автомобільну аварію і лише дивом залишилася живою. Провівши півроку в лікарні, жінка не позбулася згубної звички поганяти вулицями Парижа на авто.

 

Таке несамовите ставлення до життя, намагання отримати від нього сповна, постійні пошуки насолоди та щастя можна пояснити лише невимовних розмірів сумом, який із юних років точив душу знаменитої письменниці. Лише наприкінці життя жінка трішки збавила темпи: «Щастя скороминуще й брехливе. Вічним буває лише смуток». Життя Франсуази Саган обірвалося 24 вересня 2004 року. По собі письменниця залишила щось на кшталт епітафії: «Про мене говорили чимало дурниць, але я вважала, що це ліпше, ніж якби мене уявляли на кухні. Швидко їздити, цмулити віскі, вести нічний спосіб життя — усе це для мене природно. Тому я вирішила носити свою легенду, як вуаль…».

Юлія ШЕРЕТЬКО