Едгар Берроуз: Ковбой, який вигадав Тарзана

Яких тільки занять не перепробував Едгар Райс Берроуз перед тим, як стати письменником! Затятий матеріаліст, він протягом усього життя був стурбований питанням, де взяти грошей, і, слід відзначити, що відповідь отримав досить пізно – у 36-річному віці. Саме тоді він написав свій перший фантастичний роман, вирішивши, що зможе заробити на ньому трохи грошенят. У творі йшлося про марсіанські пригоди капітана Картера, якому згодом судилося стати культовим персонажем американської літератури. А вихованець диких звірів Тарзан, герой наступного твору письменника-початківця, не тільки зробив Берроуза казково багатим, але й приніс йому всесвітню славу.

Військовий на три місяці

Автобіографія цього письменника фантастично-пригодницька, як і його творчість. У власному життєписі Берроуз написав, що народився в Пекіні, де його батько служив військовим радником Китайської Імператриці, і що знання китайської мови, яку досконало вивчив у дитинстві, пізніше дуже допомогло йому в житті.
Насправді ж усе було трохи прозаїчніше. Народився Едгар Берроуз 1 вересня 1875 року в Чикаго, в родині ветерана громадянської війни, який після її закінчення став успішним бізнесменом-виноробом. Едгар отримав освіту в престижних навчальних закладах, починаючи від початкової школи й закінчуючи Мічіганською військовою академією. Рівняючись на батька, хлопець хотів зробити військову кар’єру або стати успішним бізнесменом. Однак Берроуз-старший так і не став свідком успіху сина ні в першій, ані в другій сфері – визнання прийшло до Едгара вже після смерті батька.
Письменник завжди страждав від того, що батько вважав його невдахою, не здатним самостійно досягти чогось у житті. Варто зауважити, що підстави для цього у Берроуза-старшого були вагомі. Наприклад, заручившись підтримкою доброго батькового знайомого під час вступу до Вест-Пойнт – вищого федерального навчального закладу США, – Едгар із таким тріском провалив вступні іспити, що не допомогла навіть протекція.
Проте Берроуз затявся й вирішив підійти до військової кар’єри з іншого боку: вступив до кавалерії. Розчарування у військовій справі не забарилося, адже замість захопливих пригод та сутичок з індіанцями, хлопець отримав нудні гарнізонні будні в американській глушині. А за три місяці від початку служби він так знудився, що написав батькові листа з проханням переговорити з вашингтонським знайомим, аби той відкликав Едгара Берроуза з війська. Той знову допоміг синові викрутитися. Аби звільнити його зі служби, було витрачено цілих сім місяців, а одразу після демобілізації хлопець подався у… ковбої.

«Бувало, я по три тижні не знімав чобіт»

Хтозна, чи Едгар вирішив зробити кар’єру фермера, чи з якихось інших причин, але пас корів у штаті Айдахо він досить довго. Потім згадував про цей період так: «Життя ковбоя стало мені до смаку, хоча у ті часи в Айдахо не було жодної душової. Бувало, я по три тижні не знімав чобіт… У мене були мексиканські шпори, оброблені сріблом. Коли я крокував по вулиці, шпори голосно бряжчали, і мене було чутно за квартал. Як я цим пишався!»
Натішившись ковбойською романтикою, Берроуз пішов працювати продавцем, потім – робітником на золоті копальні, тоді – поліцейським, клерком, бухгалтером, комівояжером. Намагався виїхати до Китаю, щоб бути там інструктором із верхової їзди. Навіть хотів знову завербуватися до армії, однак майбутній президент США Теодор Рузвельт, який на той час командував першим кавалерійським батальйоном, відхилив заяву Берроуза. Крім осягнення нових спеціальностей, майбутній письменник час від часу брався за створення власних підприємств, але всі вони швидко банкрутували.
Незважаючи на те, що Едгар не затримувався надовго на жодній роботі й ледве зводив кінці з кінцями, він примудрився одружитися. У родині Берроузів було троє дітей.

Бестселер від «нормального хлопця»

Якось Едгар Берроуз засидівся на роботі допізна. Працював він тоді кур’єром в редакції журналу «Історії про все». Цей журнал був одним із найпопулярніших серед «палпів», тобто дешевих масових видань. Слід зазначити, що на початку ХХ століття американська література доволі чітко ділилася на «книжкову» й «журнальну», яка, власне, й складалася з «палпів». «Журнальна» література була непрестижною – фактично, одноразовою. Автор продавав своє оповідання журналу, отримував за нього гонорар і забував про творіння назавжди. Відповідно, й вимоги до авторів таких журналів були не надто високими.
Отож, у редакції одного з таких журналів засидівся допізна Едгар Берроуз. На звороті банківських бланків простим олівцем він писав фантастичний роман, розглядаючи своє заняття виключно як можливість заробити грошей. Він придумав і записав історію про чоловіка на ім’я Джон Картер, який невідомо як потрапив на Марс і пережив там безліч карколомних пригод. Берроуз підписав роман неоднозначним псевдонімом Normal Bean (у перекладі з англійської – «нормальний хлопець») – мовляв, я цілком адекватно оцінюю свої можливості й не маю жодних претензій на безсмертну письменницьку славу. Редактор «Історій про все» без вагань узяв твір до друку, й роман за назвою «Під місяцями Марсу» вийшов частинами у шести номерах журналу за 1912 рік. Щоправда, гра з псевдонімом Берроузу не вдалася – коректор не зрозумів лексичних тонкощів та виправив слово Normal на Norman. Публіка одразу полюбила Джона Картера, головного героя «Під місяцями Марсу», а разом із ним – і письменника, який його створив.
Того ж 1912 року в «Історіях про все» з’явився роман «Тарзан, вихованець мавп». «Я не вважав роман хорошим і сумнівався, що його вдасться десь прилаштувати. Однак редактор оцінив його комерційний потенціал й надіслав мені чек, здається, на 700 доларів», – згадував Берроуз. Чи варто говорити про те, яке визнання приніс роман про Тарзана своєму авторові? Журнали розмітали з полиць, як гарячі пиріжки, а слава героя твору пережила самого письменника й дійшла до наших днів.

Сила випадку

Однак визнання мало хвилювало Берроуза – його пріоритетом у житті залишався заробіток. Усвідомлюючи, що гонорари за разові публкації значно менші, ніж ті, які отримують «серйозні» письменники, він вирішив видавати свої твори книгами, замахнувшись на усталену думку про те, що «журнальний» автор не може стати «книжковим». Слід сказати, що цієї думки дотримувались усі без винятку видавці, до яких звертався Берроуз, – жодне видавництво не погодилося брати його твори до друку.
Ситуацію змінив випадок. На Берроуза звернув увагу головний редактор нью-йоркської газети «Вечірній світ». Незважаючи на те, що формат видання не був розважальним, редактор вирішив, що публікація пригод Тарзана зможе покращити продажі газети. Це зробило письменника відомим поза межами читацької аудиторії «палпів», про його книги почали питати в книжкових крамницях, а книгарі адресували ці питання видавцям… Врешті-решт, до Берроуза звернулося одне з видавництв, яке нещодавно категорично відмовило йому, – з проханням видати роман.
1914 року вийшла друком книга «Тарзан із племені мавп», і почався тривалий тріумф Берроуза. Протягом 15 років видавництво друкувало як мінімум один свіжий роман письменника та одне перевидання. Крім 30-ти романів про Тарзана та 12-ти книжок про капітана Картера, письменник створив серію пригодницьких книг про світ, який існує всередині Землі, про Венеру, Місяць, ряд пригодницьких новел у стилі «вестерн» та багато інших творів. Всього у творчому доробку Едагра Берроуза – 91 роман та багато новел, статей, оповідань. Письменник вважається одним із засновників фантастики ХХ століття.
Останньою авантюрою Едгара Берроуза стала його участь у Другій світовій війні в якості кореспондента. Письменнику було вже за 60, і напруга військових років сильно підірвала його здоров’я – переживши декілька інфарктів, він помер 19 березня 1950 року. Однак герої, які народилися в уяві Едгара Берроуза, ще довго не дозволять читачам усього світу забути його ім’я.

Тетяна Самчинська