Шмуель Агнон: перший український нобеліант

Хто з українців усе-таки першим отримає літературну «нобелівку» – Оксана Забужко чи Юрій Андрухович? – думають-гадають поважні критики. Та навіщо гадати, якщо ми вже маємо власного нобеліанта! Шмуель Йозеф Агнон, премійований 1966 року, все життя розривався поміж двома батьківщинами: тією, де він виріс, – маленьким галицьким містечком Бучач, і тією, звідки походить його народ, – Палестиною. Характерно, що Нобелівський комітет особливо відзначив роман Агнона «Нічний гість», у якому йдеться саме про Україну.

 

Народжений на Галичині

Шмуель народився та зростав у містечку Бучач, у заможній, освіченій родині й уже змалку виявив схильність до творчості. Майбутній талант письменника формувався у середовищі розмаїття культур: єврейська родина, українське містечко зі своїм колоритом, австро-угорське оточення… Батько хлопчика – Шолом Мордехай Халеви Чачкес, за професією торговець, отримав освіту рабина; мати, уроджена Есфір Фарб, теж була досить начитаною жінкою. Саме вона познайомила сина з німецькою літературою. Високоосвіченим був і дід, купець Ієгуда Фарб – він мав значний вплив на юного Агнона. Під керівництвом батька й місцевого рабина юнак вивчав Талмуд. У «Беф хамідраш» («домі навчання», чи просто школі) він знайомився з книгами давніх та середньовічних єврейських письменників, повчаннями хасидів, читав твори сучасних авторів на їдиш та івриті. Ще підлітком майбутній письменник став активним сіоністом, що призвело до неминучого вибору між двома світами – Бучачем і Палестиною. Свої перші вірші та оповідання восьмирічний Шмуель Чачкес писав їдишем, однак сюжети із життя євреїв розвивалися на тлі мальовничих тернопільських краєвидів.
Залишений Бучач і Шмуель «Залишений»
З повноліттям Шмуель залишає батьківський дім і їде до Львова, краса якого зачаровує юнака не менше, ніж рідні простори. Тут він стає співробітником редакції єврейської газети. І до виїзду в Палестину разом із групою бучацьких євреїв влітку 1907 року письменник встигає опублікувати на західноукраїнських землях близько сімдесяти своїх ранніх творів. Проживши рік в палестинському місті Яффа, молодий Шмуель Чачкес вирішує переселитися до Єрусалиму. Там йому доводиться жити з уроків, випадкових заробітків, працювати конторником, секретарем юдейського суду, служити в юдейських радах… Водночас, покинувши рідний Бучач, він припиняє писати їдишем. Назва одного з ранніх, написаних на івриті, творів Шмуеля – невеликої повісті «Агунот» («Залишені дружини») – дала письменникові літературний псевдонім: Agunot у перекладі з івриту означає «залишений». Хтозна, можливо, цей псевдонім – своєрідна спокута перед тернопільським містечком, яке Шмуель залишив, відчувши “поклик предків”?

 

До «нобелівки» – через Америку

1912 року Агнон переселяється до Берліна, де вивчає класиків, читає лекції з єврейської літератури, дає уроки івриту, виконує обв`язки наукового консультанта. Разом з теологом та філософом Мартином Бубером Агнон збирає перекази про хасидизм. У той самий час знайомиться з німецьким комерсантом єврейського походження Залмапом Шокеном, який 1915 року надає йому п’ятирічну стипендію для заняття літературною творчістю за умови, що Агнон редагуватиме антологію єврейської літератури. З часом Шокер відкриває в Берліні власне видавництво, де друкує переважно твори Агнона. На початку 30-х років твори Шмуеля Агнона повсякчас публікуються німецькою мовою, проте 1938 року нацисти ліквідують видавництво Шокена, і видавець, аби й далі друкувати твори письменника, змушений переїхати до Тель-Авіва. Наприкінці Другої світової війни Шокен відкриває філію видавництва в Нью-Йорку й починає публікувати книги Агнона ще й англійською мовою. Автор отримує світове визнання та славу – так помалу починає торуватися шлях до Нобелівської премії.

 

Подвійне повернення

«Через історичну катастрофу, чи через те, що Тит, імператор римський, зруйнував Єрусалим, і народ Ізраїлю було вигнано з його держави – я народився в одному з міст-вигнанців. Та я завжди сприймав себе як того, хто народився в Єрусалимі», – повсякчас стверджував Агнон. І він таки повернувся до Палестини. Однак перед від’їздом з Берліну Шмуель відвідав місто свого дитинства – Бучач. Навряд чи Шмуель Агнон зміг би лишитися в Бучачі. Україна – місце народження, однак письменник-сіоніст був переконаний, що майбутнє єврейського народу пов’язане з Ізраїлем. Згодом головний герой роману «Нічний гість», як і сам автор, повертається до рідного села й бачить його фізичний і культурний занепад після руйнівної, кровопролитної війни – все це та правда, яку бачив Агнон, ненадовго повернувшись із Німеччини до України.

 

Чия вона, перша «нобелівка»?

1966 року Шмуелеві Йозефу Агнону, першому серед народжених в Україні й першому серед тих, які писали івритом та ідишем, було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу», за талановите відображення загальнолюдських проблем сучасності, за його «комічну майстерність», «багатство й глибину творів». Агнон здобув цю найвищу відзнаку як громадянин держави Ізраїль, тоді як кращі його твори описують долю галицьких євреїв!
У нобелівській промові Агнон наголошував на тому, що роки, проведені в Бучачі, заклали міцний фундамент його таланту й мали неабиякий вплив на його подальшу творчість. Однак він завжди відчував себе євреєм, а тому його місце – в Ізраїлі. «У Нобелівській промові Агнона кожне слово – правда, – пише дослідник творчості Агнона Амос Оз у книзі «Мовчання Небес». – Та якби Агнон сказав таке: «Через історичні трагедії східноєвропейського єврейства я став єврейським письменником у Єрусалимі, хоча завжди почувався уродженим маленького містечка в Галичині, де мав стати рабином», – то й ці слова були б щирою правдою». Амос вважає, що саме цей розрив між двома батьківщинами – історичною й географічною – зробив Шмуеля Чачкеса Агноном. Це не його особиста травма, це травма всього єврейського народу, однак саме Агнон вперше її оприлюднив.
У художньому просторі Агнон дозволяє цим двом світам перетинатися: так, персонажі його оповідань, виходячи з дому в Єрусалимі, можуть несподівано опинитися в галицькому містечку! Дехто вбачає у цій здатності поєднати непоєднуване – ортодоксальне єврейство і Європу, Берлін із Бучачем і Єрусалимом, середньовічну екзегетику й модерністську новелу – унікальність творчості письменника. А один із найвідоміших дослідників Агнона, ізраїльський літературознавець Барух Курцвайль, тлумачив цей мотив неможливості повернутися додому як складнощі «тшува». «Тшува» з івриту означає і «покаяння», і «повернення». Агнонівський герой розуміє, що йому потрібно повернутися туди, де пройшло його дитинство, – та не може. Герой Агнона – людина, яка втратила зв’язок зі своїм минулим, зі своїм дитинством, її світ розпався, і його неможливо зібрати. Тому ця людина не може стати дорослою.
Оцінюючи досягнення Агнона, американський критик Роберт Альберт відзначив, що письменник торкнувся найскладніших аспектів сучасного світу, не втрачаючи духовного зв’язку з минулим. А «найперше» минуле Агнона – все-таки Україна. Та чи маємо ми право вважати цю «нобелівку» і своєю першою? Можливо, так. Але все ж ліпше почекати, поки Нобелівська премія буде нашою не частково, а беззаперечно.

Вікторія Резніченко